Об'єктом адміністративно-правових відносин у діяльності прокуратури є діяльність щодо присвоєння і позбавлення класних чинів. Так, згідно зі ст. 47 Закону України "Про прокуратуру" прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно від них посад, які вони обіймають, і стажу роботи [1]. Порядок присвоєння і позбавлення класних чинів визначається Положенням про класні чини працівників прокуратури України, затвердженим Верховною Радою [190]. Згідно з цим Положенням встановлюється 10 класних чинів працівників органів прокуратури: державний радник юстиції України, державний радник юстиції 1 класу, державний радник юстиції 2 класу, державний радник юстиції 3 класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист 1 класу, юрист 2 класу, юрист 3 класу. Присвоєння класного чину проводиться в послідовному порядку з урахуванням ділових й особистих якостей працівника відповідно до посади, яку він обіймає, та стажу роботи. Присвоювати класний чин без додержання цих вимог може Генеральний прокурор України у випадках: зразкового виконання службових обов'язків - чергові класні чини присвоюються до закінчення визначеного строку; б) призначення на вищу посаду - присвоюється чин без дотримання черговості, але не більш як на два чини вище того, в якому працівник перебуває.

Генеральний прокурор України може входити з поданням до Президента України про присвоєння класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Положенням встановлено строки перебування в класних чинах: 1) юриста 3 класу - 2 роки; 2) юриста 2 класу - 2 роки; 3) юриста 1 класу - 3 роки; 4) молодшого радника юстиції - 3 роки; 5) радника юстиції - 4 роки; 5) старшого радника юстиції - 4 роки. Строки перебування в чинах державного радника юстиції 1, 2, 3 класів не встановлюються. Присвоєння чергового чину цих класів можливе у випадках підвищення працівника на посаді або за особливі заслуги в роботі.

У Законі України "Про прокуратуру" зазначається, що класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2, 3 класів присвоюються Президентом України. Інші класні чини присвоюються Генеральним прокурором України. Класний чин юриста 3 класу присвоюється працівникам, які працюють в органах прокуратури не менше 6 місяців, а молодим спеціалістам - після закінчення строку стажування і призначення на посаду. Працівникам, що перейшли на роботу в органи прокуратури з інших організацій, класні чини присвоюються з урахуванням посад, на які їх призначено, і досвіду роботи.

Працівники органів прокуратури, яким присвоєно класні чини, перебувають у них довічно. Позбавлення класного чину може мати місце при звільненні працівника з органів прокуратури за проступки, що порочать його. У разі грубих порушень службового обов'язку працівником прокуратури чи негідної поведінки його може бути понижено в чині. Працівники органів прокуратури, які мають класні чини, зобов'язані носити формений одяг.

Об'єктом адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, є діяльність щодо застосування заохочень та дисциплінарних стягнень. Як зазначено в ст. 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України, важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури. Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень закону, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства [191].

Досліджуючи питання щодо застосування дисциплінарних стягнень за порушення законності та дисципліни в органах прокуратури, доцільно, перш за все, з'ясувати самі поняття "законність" та "дисципліна", провести розмежування між ними. Проблемам сутності та змісту законності присвячено багато наукових праць [192; 193 та ін.]. До цієї проблематики в аспекті діяльності органів прокуратури свого часу зверталися і ми [194-197]. Слід звернути увагу і на те, що в минулому дуже часто досліджувалися питання державної дисципліни, поняття якої мало відрізнялося від поняття законності [198; 199]. Впродовж останніх десяти років погляди на сутність інституту законності в юридичній науці порівняно з радянськими часами докорінно змінились. Це пов'язано з впровадженням у правову науку та державно-правову практику таких досягнень світової політико-правової думки, як ідеї верховенства права, поділу влади, пріоритету прав і свобод людини перед іншими соціальними цінностями тощо.

Різні аспекти законності як наукової категорії, як принципу, методу, гарантії, функції, режиму тощо досліджувались досить часто. Так, наприклад, С. Алексєєв розглядає законність, з одного боку, як вираз загальнообов'язковості права, а з іншого - як принцип соціально-політичного життя [200, с. 194]. В. Лазарєв зазначає, що законність - це "сукупність різнорідних, але однопланових вимог, пов'язаних з відношенням до законів та втіленням їх у життя [159, с. 465]. О. Скакун зазначає, що "законність обіймає всі сторони життя права - від його ролі у створенні закону до реалізації його норм у юридичній практиці" [16, с. 483]. На думку Ю. Шемшученка і С. Бобровника, законність являє собою фундаментальну юридичну категорію, яка є критерієм правового життя суспільства і громадян [201, с. 498].

Отже, слід зазначити, що більшість вчених визнають складний характер законності та різні сторони її виявлення. Законність розглядається з різних позицій, однак найчастіше зустрічається характеристика її як принципу державної діяльності, як методу державного керівництва суспільством, як режиму (стану) суспільних відносин. Підсумовуючи сказане, можна дійти висновку про те, що законність - це певний порядок, режим, стан суспільних відносин, не лише наявність нормативно-правових актів, а й суворе їх дотримання та виконання.

Особливість дотримування принципу законності в органах прокуратури полягає у тому, що, здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів у діяльності інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ та організацій, прокуратура сама повинна суворо дотримуватись вимог закону. Підкреслюючи значення закону в системі правового регулювання, слід мати на увазі, що термін "закон" у цьому випадку вживається як узагальнююче поняття. Під ним розуміють усі нормативні акти, які мають юридичну силу закону, або, іншими словами, законодавчі акти. До них, крім власне законів, належать основи законодавства, кодекси, інші законодавчі акти, які приймаються Верховною Радою України. Тому зазначимо не зовсім тактичне, на нашу думку, тлумачення похідного від терміна "закон" терміна "законодавство", під яким Конституційний Суд України пропонує розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції і законів України [202]. Вважаємо, що саме таке широке тлумачення законодавства і призводить у подальшому до порушення принципу законності державними органами, зокрема і прокуратурою, оскільки з такого тлумачення не зовсім ясно, нормативний акт якого саме органу (державної особи) має найвищу юридичну силу: Верховної Ради, Президента чи Кабінету Міністрів? На нашу думку, під термінами "законодавчий акт", "законодавство" слід розуміти нормативний акт, який приймається, відповідно до ст. 75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади в Україні, тобто Верховною Радою України.

Вважаємо, що законність у діяльності органів прокуратури знаходить своє виявлення в таких основних вимогах: у підзаконному характері всіх актів прокурорського реагування, незалежно від того, чи є вони нормативними або індивідуальними; у відповідності всіх дій органів прокуратури та її представників вимогам законів та інших нормативних актів, які на них ґрунтуються, а також актам правозастосування; у невідворотності юридичної відповідальності за невиконання вимог закону кожним працівником органів прокуратури.

Переходячи до аналізу терміна "дисципліна", відразу ж зазначимо те, що, на нашу думку, він не є синонімом терміна "законність" - це зовсім різні поняття. Законність - це, так би мовити, зовнішній вираз певної поведінки чи вимог, а дисципліна, у свою чергу, носить внутрішній характер, тобто це дотримання правил внутрішнього розпорядку та нормативних актів про дисципліну, наприклад Дисциплінарного статуту прокуратури України [191]. Крім того, вважаємо, що поняття "законність" є значно ширшим за поняття "дисципліна" та охоплює собою останнє.

Термін "дисципліна", як і "законність", у науковій літературі трактується по-різному. Наприклад, С. Алексєєв виокремлює державну дисципліну в широкому вимірі як "суворе дотримання встановлених державою обов'язків усіма державними і суспільними організаціями та громадянами", у вузькому - як "суворе дотримання обов'язків з боку органів держави та посадових осіб" [203, с. 121]. В. Новиков під державною дисципліною розуміє суворе і точне дотримання всіма організаціями та їх працівниками порядку і правил, встановлених уповноваженими державними органами [204, с. 3].

Отже, як видно з наведених вище понять, у них фрагментарно фіксуються зв'язки та відносини дисципліни з іншими явищами суспільно-державного життя: із законністю і правопорядком, з принципами організації та діяльності державного апарату. На нашу думку, під дисципліною в органах прокуратури слід розуміти стан, за якого виконуються регламентовані нормативними актами, нормами моралі, правилами внутрішнього розпорядку та законними вказівками і розпорядженнями керівників вимоги до їх поведінки, яка повинна полягати у чіткому виконанні службових обов'язків і дотриманні етичних норм.

Забезпечення законності та дисципліни в діяльності органів прокуратури є одним з головних завдань Генеральної прокуратури України, її місцевих органів, а також керівників усіх рівнів.

Як зазначається в п. 5 наказу ГПУ "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України", керівники та кадрові підрозділи прокуратур усіх рівнів повинні забезпечувати належну профілактично-виховну роботу, дотримання у колективах службової та трудової дисципліни, принципово і своєчасно реагувати на випадки порушень працівниками закону, неналежного виконання службових обов'язків, негідної поведінки чи скоєння ганебного вчинку. Про протиправні дії, вчинені працівниками прокуратури, за їх участю або стосовно них, слід невідкладно повідомляти керівників і відповідні кадрові підрозділи прокуратур вищого рівня.

За кожним фактом порушення законності та дисципліни повинні проводитись ретельні перевірки або службові розслідування. Висновки за їх наслідками у триденний строк після затвердження керівником надсилаються до Генеральної прокуратури України. Під час проведення перевірок і розслідувань необхідно домагатись повного, всебічного й об'єктивного встановлення обставин подій, забезпечити правильне застосування нормативних актів, що передбачають дисциплінарну та іншу відповідальність.