Відділ статистики забезпечує керівництво Генеральної прокуратури України, структурні підрозділи інформацією, яка міститься у статистичній звітності, про стан злочинності та розкриття злочинів, слідчої роботи, прокурорського нагляду тощо. З такою інформацією працівники структурних підрозділів ознайомлюються безпосередньо у відділі статистики або їм надаються статистичні документи під розписку. Статистична інформація за підсумками роботи органів прокуратури (місячні, піврічні та річні звіти) акумулюється у статистичних збірниках, примірники яких надаються керівництву Генеральної прокуратури України, начальнику організаційно-контрольного підрозділу. Іншим керівникам структурних підрозділів надаються витяги із статистичних збірників, що стосуються їх галузевої діяльності.

Зважаючи на те, що організаційно-штатна робота в органах прокуратури регулюється значною кількістю відомчих нормативних актів, які деякою мірою дублюють один одного, доцільною була б їх систематизація, кінцевим результатом якої стало б прийняття Інструкції з організаційно-штатної роботи в органах прокуратури України, яка мала б регулювати такі питання: розроблення примірних (типових) структур, примірних (типових) штатів, переліків посад і посадових повноважень; затвердження штатів і внесення змін до них; розподіл штатної чисельності між органами прокуратури; обґрунтування обсягів збільшення або скорочення штатної чисельності; контроль за дотриманням штатної дисципліни; облік штатів і лімітної чисельності; документообіг; організацію роботи колегій, нарад, методичної та аналітичної роботи в органах прокуратури.

Об'єктами адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності органів прокуратури, є різні види діяльності під час проходження служби в органах прокуратури, зокрема: професійний відбір, призначення на посаду, атестування, присвоєння і позбавлення класних чинів, переміщення по службі за ініціативою керівника (начальника), сумісництво, застосування заохочень та дисциплінарних стягнень, здійснення внутрівідомчого контролю та нагляду за поведінкою підлеглих, професійне навчання). Як було зазначено нами у підрозділі 1.3 дисертації, правовідносини, які виникають під час проходження служби в органах прокуратури, регулюються нормами як трудового права, так і адміністративного. Проте, на нашу думку, наведені вище види діяльності регулюються саме адміністративно-правовими нормами, а відтак, вони є об'єктами адміністративно-правових відносин. Перед тим як перейти до безпосереднього дослідження виділених вище аспектів (елементів) проходження служби в органах прокуратури, які регулюються адміністративно-правовими нормами, розглянемо деякі теоретичні положення щодо понятійного апарату з означених питань.

Служба в органах прокуратури є одним з видів державної служби, що регулюється Законом України "Про державну службу" [178]. В органах прокуратури, виходячи із сучасної класифікації форм державної служби [179, c. 23], державних службовців можна класифікувати в такий спосіб: 1) спеціалізовані державні службовці: а) керівники, тобто працівники прокуратури, які очолюють певний колектив, спрямовують і координують роботу всього апарату чи управління його окремими ланками, що здійснюють контроль і регулюють діяльність колективу щодо виконання поставлених завдань і досягнення цілей; б) спеціалісти (прокурори, слідчі) - це працівники, які займаються безпосереднім виконанням основних завдань та функцій прокуратури (ст. 4, 5 Закону "Про прокуратуру") [1]; в) стажисти, тобто працівники, зараховані до резерву як кандидати на призначення до органів прокуратури на посади слідчого або прокурора; 2) патронатні працівники прокуратури (працівники прес-служб, радники і помічники радників згідно із штатним розписом, порядок перебування яких на державній службі встановлюється Генеральним прокурором України); 3) службовці - працівники органів прокуратури, діяльність яких має допоміжно-обслуговуючу спрямованість.

Слід зазначити і те, що, аналізуючи сучасний стан правового забезпечення, наукового висвітлення та практичної реалізації понятійного апарату, який повинен виступити узагальнюючим при розкритті змісту проходження служби в органах прокуратури, можна зустріти такі назви, як "кадри", "особовий склад", "персонал", "працівники", "прокурорсько-слідчі працівники", "співробітники", "службовці". На нашу думку, такі категорії, як "кадри", "персонал", "працівники", є синонімами, оскільки означають одне і теж - усіх працюючих в органах прокуратури. Інші терміни: "особовий склад", "прокурорсько-слідчі працівники", "співробітники" - вказують на окрему категорію працівників органів прокуратури, тобто на тих з них, які виконують основні завдання та функції цього правоохоронного органу. До цієї категорії належать: прокурори (старші помічники і помічники прокурора), прокурори-криміналісти та слідчі.

Що стосується іншого терміна, зокрема "службовці", то його слід застосовувати для позначення тих категорій працюючих в органах прокуратури, які є державними службовцями. Втім, слід зазначити, що загальноприйнятого поняття державного службовця в науці ще не вироблено. Це поняття відсутнє і в Законі України "Про державну службу" [178]. Наприклад, на думку А.Ф. Ноздрачова, державним службовцем "є громадянин, виконуючий у встановленому порядку обов'язки за державною посадою державної служби за грошову винагороду, виплачувану за рахунок коштів державного бюджету" [180, с. 152]. В.М. Манохін, аналізуючи особливості службовця, виокремлює дві найважливіші з них: а) характер праці; б) обіймання державним службовцем певної посади [181, с. 25]. Ю.Н. Старилов зазначає, що поняття державного службовця слід розглядати в широкому і вузькому вимірі. Державний службовець у широкому розумінні - це індивідуальний суб'єкт права, здійснюючий державні функції не тільки у державних органах, але й в інших державних організаціях, установах, підприємствах (у цьому випадку державні функції мають, наприклад, соціально-культурний характер; їх здійснюють службовці медичних, виховних, освітянських та інших установ). У вузькому розумінні державний службовець - це особа, яка обіймає державну посаду державної служби, тобто посаду в системі структурних підрозділів державної адміністрації, і виконує на платних засадах, за винагороду, заробітну плату, грошове утримання функції цього державного органу (владні, управлінські, правоохоронні, судові) [117, с. 45]. Г.В. Атаманчук наголошує, що до державних службовців належать громадяни, які працюють у державних організаціях, обіймають у них посади за призначенням, виборами або в іншому порядку, наділені відповідними посадовими повноваженнями, діють від імені та за дорученням держави з метою практичного здійснення її завдань й отримують за свою працю заробітну плату [182, с. 12].

На нашу думку, державний службовець - це особа, яка уклала з державним органом трудовий договір (контракт), обіймає штатну посаду в цьому органі, має спеціальну професійну підготовку щодо здійснення від імені держави наданих йому функцій та повноважень і необхідний кваліфікаційний розряд та отримує за свою службу грошову винагороду з державного бюджету.

Отже, термін "службовці" не охоплює всіх без винятку працюючих в органах прокуратури, тобто він не може виступати узагальнюючим. Його слід використовувати лише стосовно певної групи працюючих в органах прокуратури, а саме державних службовців.

Правовий статус державних службовців органів прокуратури характеризується такими критеріями: 1) обмеженнями в діях на період проходження служби, що передбачено ст. 12, 16 Закону України "Про Державну службу" [178], ст. 1, 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" [183] та ч. 4 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру" [1]; 2) обов'язками, що покладаються на державних службовців органів прокуратури відповідно до ст. 5, 10, 13 Закону України "Про державну службу" [178] та Закону України "Про прокуратуру" [1]; 3) правами, передбаченими ст. 11, 21, 27, 31 Закону України "Про державну службу" [178] та переважною більшістю статей Закону України "Про прокуратуру" [1]; 4) гарантіями здійснення ними повноважень і недоторканності, передбаченими Законами України "Про державну службу" [178] та "Про прокуратуру" (ст. 7, 49, 50) [1]; 5) відповідальністю, передбаченою ст. 14, 38 Закону України "Про державну службу" [178] та ст. 48 Закону України "Про прокуратуру" [1].

Як було зазначено вище, проходження державної служби в органах прокуратури є підінститутом правового інституту державної служби. Отже, можна дійти висновку, що проходження державної служби являє собою сукупність норм, процедур, правил щодо регулювання службової діяльності державних службовців органів прокуратури.

У науковій літературі існують різні погляди на сутність та елементи проходження державної служби. Так, Ю.Н. Старилов вважає, що проходження державної служби - це "тривалий процес, що починається з виникнення державно-службових відносин, тобто з моменту заміщення посади державного службовця, з подальшим переміщенням працівника по службі, систематичним оцінюванням його діяльності, і закінчується припиненням державно-службових відносин" [117, с. 213]. На думку О.П. Ноздрачова, терміном "проходження державної служби" позначаються "будь-які переміщення на державній службі після первинного призначення на державну посаду (прийняття на державну службу)" [180, с. 78]. Під проходженням державної служби вчений має на увазі певні юридичні факти, що характеризують службово-правовий стан державного службовця, який відображається в його особовій справі. До таких фактів належать: обіймання більш високої вакантної посади; присвоєння чергового кваліфікаційного розряду; збільшення розміру грошового утримання; зарахування до кадрового резерву; направлення на перепідготовку і підвищення кваліфікації; направлення на стажування; тимчасове випробування на посаді [180, с. 78]. Такі ж юридичні факти, що характеризують службово-правовий стан державного службовця, називає і Л.Р. Біла. Вона зазначає, що "проходження державної служби містить у собі прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою" [184, с. 26]. С.Д. Дубенко вважає, що "інститут проходження державної служби складається з організації добору кадрів в управлінський апарат, здійснення переміщень працівників по службі, встановлення і реалізації засобів звільнення з державної служби" [185, с. 65]. В.С. Ничипоренко та Є.В. Охотський під проходженням державної служби розуміють систему дій та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію принципу рівного доступу до державної служби, визначають порядок і підстави прийняття на державну службу, випробовування, виконання посадових повноважень, заохочення та застосування дисциплінарних стягнень, присвоєння класних чинів, проведення конкурсів, атестацій, а також припинення державної служби [186, с. 362].

Відтак, деякі автори включають до поняття "проходження державної служби" організацію добору кадрів в управлінський апарат, прийняття на державну службу; інші вважають, що під проходженням державної служби слід розуміти переміщення на державній службі після прийняття на неї, з моменту заміщення посади державного службовця. Ми поділяємо першу точку зору, оскільки необхідним та початковим елементом проходження служби є професійний добір (відбір).