2.3. Основні напрямки удосконалення системи забезпечення правового статусу неповнолітніх в Україні.

Сторінки матеріалу:

 

Питання захисту неповнолітніх ще недостатньо знайшли відображення в діяльності правоохоронних органів та реформуванні вітчизняного судочинства.

Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. Здебільшого вона має вигляд складових частин (підрозділів та структур) відповідних органів і не являє собою особливого механізму, наділеного автономією, яким має бути. Досі існує немало країн, де  відсутні правові і соціальні структури, необхідні для того, щоб права неповнолітніх отримали визнання і дотримувалися як особлива категорія прав. Наприклад, проблемами неповнолітніх зазвичай одночасно займаються різноманітні міністерства і відомства, між якими часто відсутнє співробітництво. В результаті не створюється єдиної системи захисту прав і не складається  уявлення про те, яка ж користь неповнолітнім від існування досить розгалуженої кількості міністерств, відомств, інших органів.

Значне місце в процесі створення системи належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена (в деяких країнах - уповноважений з прав людини, народний захисник та ін.). Створення такого інституту - вимога сучасності. Омбудсмен - захисник громадянських прав - охороняє як публічні, так і особисті інтереси.

Хоча інститут омбудсмена вперше з'явився в країнах західного світу, він був також прийнятий країнами з іншою правовою і соціальною культурою. В різних країнах даний інститут робить свій внесок в покращання обслуговування громадян державними органами, в гармонізацію відносин між державою та суспільством. Спостереження і рекомендації служби омбудсмена в усіх державах високо цінуються, оскільки вони є результатом ретельного соціального аналізу функціонування системи управління в галузі захисту прав та свобод.

Національні акти про омбудсменів містять самі різноманітні найменування цього інституту, тобто термін шведського походження "justitieombudsman" не отримав всезагального законодавчого визнання. Наприклад в штаті Небраска діяв публічний радник (який вже переіменований на омбудсмена), а в м. Філадельфія - захисник прав людини, в штаті Нью-Джерсі - суспільний адвокат, в штаті Айова - помічник громадян, в Італії діють громадянські захисники, в Іспанії - народний захисник, в Австрії - колегія народного правозахисту та ін.

Омбудсмен отримав законодавче і суспільне визнання в державах, де прийняті самі різноманітні форми правління - конституційні монархії, президентські і парламентські республіки. Інститут омбудсмена успішно функціонує в державах, що належать до різноманітних правових сімей (англосаксонського і континентального права). Усі без вийнятку країни, які визнали ідею омбудсмена, закріпили у своєму законодавстві, що омбудсмен є субсидіарним (додатковим) засобом правового захисту по відношенню до існуючих правових механізмів. Умовою ефективності роботи омбудсменів у будь-якій країні є обмежена взаємодія і співробітництво з державними органами, які захищають громадянські права [14, с. 333-335].

Отже, інститут омбудсмена являє собою максимально індивідуалізовану правову допомогу, вільну від формальних процесуальних вимог і не обмежену жорсткими правовими (законодавчими) рамками. Омбудсмен виражає точку зору громадянського суспільства і доводить її до відома виконавчих органів і законодавців. Особливо привабливим цей механізм може виявитися для найменш захищених членів суспільства - неповнолітніх.

Щоб краще уявити, яким має бути механізм захисту прав неповнолітніх, на нашу думку, слід звернутися до аналізу зарубіжного законодавства. Особливої уваги заслуговує таке нове явище, як інститут уповноважених (омбудсменів) комісарів з прав неповнолітніх. Оскільки неповнолітні - сама незахищена група населення, для захисту і забезпечення їх прав потрібні нові незалежні механізми.

Концепція створення незалежних органів для моніторингу діяльності уряду в сфері прав особистості була вперше розроблена в Швеції, де в 1809 році був призначений перший в історії омбудсмен. Пізніше цьому прикладу наслідували в 1919 році Фінляндія, в 1955 - Данія і в 1962 році - Норвегія. Омбудсмени діють тільки в демократичних країнах, і сьогодні у світі є 75 таких служб. Як державний інститут, створений для захисту прав особистості з метою забезпечення належного державного управління, він покликаний сприяти тому, щоб державна адміністрація несла відповідальність за свої дії.

Хоча традиційно омбудсмени - уповноважені по всьому спектру прав людини - не заперечують проти того, щоб діти безпосередньо зверталися до них за допомогою, вони, як правило, не займаються справами неповнолітніх. Більш того, омбудсмени рідко пропагують свою роботу, і тому неповнолітні про них майже нічого не знають. При визначенні їх обов'язків не враховується і те, що проблеми неповнолітніх часто відрізняються від проблем дорослих і що за своїм характером права неповнолітніх і механізми їх захисту, також інші [79, с. 3].

Права, що забезпечують захист неповнолітніх, це права на захист від насилля і жорстокого поводження, від економічної і сексуальної експлуатації. Усі ці права визнаються більшістю країн світу. Однак на практиці відсутність у неповнолітніх політичних, соціальних і економічних можливостей робить їх незахищеними та вразливими. Неповнолітні особливо вразливі в тих випадках, коли їх права порушуються, оскільки практично позбавлені можливості звернутися за порадою або захистом до незалежних організацій або осіб. Вразливість неповнолітніх особливо помітна, коли мова йде про їх громадянські і політичні права. Це, передусім, пов'язується з тим, що людям іноді важко погодитися з тим, що неповнолітні мають особисті права і що їх інтереси можуть відрізнятися від інтересів їх батьків.

Саме омбудсмен з прав неповнолітніх має бути тією ланкою, яка виявить пріоритети й інтереси неповнолітніх та узгодить їх з чинним законодавством, прослідкує за реальністю дотримання їх прав, захистить їх від ігнорування та порушень як з боку батьків, так і з боку держави.

Для прикладу звернемося до досвіду Швеції і проаналізуємо, яким чином вирішується проблема захисту прав неповнолітніх.

Так, серед омбудсменів, що призначаються Урядом Швеції, є посада омбудсмена із питань захисту неповнолітніх, чиїм головним завданням є захист прав та інтересів неповнолітніх, як це записано в Конвенції ООН про права дитини.

До кола обов'язків омбудсмена з питань захисту неповнолітніх входять, по суті, всі справи, що стосуються неповнолітніх. У своїй діяльності омбудсмен спирається на Конвенцію ООН. Кожна справа, що підпадає під регуляцію Конвенції, належить до компетенції омбудсмена з питань захисту неповнолітніх. Однак і ті випадки, що виходять за межі дії Конвенції, можуть також братися до уваги, якщо торкаються тих прав і кола інтересів, що їх контролює даний омбудсмен.

Інститут омбудсмена з питань захисту неповнолітніх є незалежним неполітичним органом, що зовсім не означає його нейтральної позиції. Завданням омбудсмена є відстоювання  прав та інтересів дітей і молоді в суспільстві.

Одна з найважливіших функцій омбудсмена з питань захисту неповнолітніх полягає в представництві інтересів неповнолітніх у парламентських дебатах, щоб дати їм самим можливість бути почутими й домогтися поважання їхніх поглядів. Про думки неповнолітніх щодо поточних справ омбудсмен дізнається шляхом різноманітних опитувань і досліджень, із листів і телефоном, а також із "Дитячого каналу" в Інтернеті. Метою "Дитячого каналу" є розширення зв'язку з неповнолітніми через прямі запитання до них та надання їм інформації про їхні права і Конвенцію ООН. Окрім того, омбудсмен із питань захисту неповнолітніх відвідує школи, центри відпочинку школярів та інші місця, де збираються неповнолітні. Неповнолітні можуть також зателефонувати по спеціальній "Інформаційній лінії" безпосередньо до омбудсмена, щоб запитати про свої права й отримати пораду щодо того, де і як їм зможуть допомогти у розв'язанні різноманітних проблем. Омбудсмен із питань захисту неповнолітніх має право зберігати будь-яку отриману ним інформацію щодо окремого приватного випадку в таємниці.

Стратегічна мета діяльності омбудсмена з питань захисту неповнолітніх полягає в нагляді за дотриманням положень Конвенції ООН відносно всіх шведських неповнолітніх як спеціальних суб'єктів. Омбудсмен, скажімо, подає рекомендації щодо внесення змін у законодавство для більшої узгодженості Конвенції ООН зі шведським правом. Омбудсмен намагається забезпечити застосування положень Конвенції як основи для діяльності муніципальних і окружних рад у питаннях, що стосуються неповнолітніх.

Омбудсмен із питань захисту неповнолітніх жодним чином не контролює діяльність інших органів влади й не втручається в розгляд окремих випадків. Разом із тим він може використати окремий випадок як відправний пункт для тлумачення Конвенції ООН зі шведського погляду. Омбудсмен надає юридичні поради та інформацію й виконує функцію консультативного органу при відпрацюванні законодавства з питань неповнолітніх.

Іншим важливим завданням омбудсмена є участь у парламентських дебатах, формування громадської думки та вплив на ставлення політиків, державних діячів і громадськості до проблем, пов'язаних із неповнолітніми. Це досягається завдяки різноманітним заходам, таким як статті у пресі, лобіювання парламентських комітетів, організація конференцій та семінарів.

Омбудсмен із питань захисту неповнолітніх тісно співпрацює з іншими державними органами та установами, які займаються справами, що зачіпають інтереси неповнолітніх в різних сферах суспільного життя. В окремих випадках може йтися про прийняття спільного підходу до тієї чи іншої особливої справи, в інших метою є вироблення спільного погляду і стратегії щодо низки проблем [209].

Отже, ряд країн на сьогодні заснував інститут незалежних уповноважених (омбудсменів) або комісарів з прав неповнолітніх. Це свідчить не лише про зобов'язання державної влади забезпечувати дотримання прав неповнолітніх, а й про готовність нести відповідальність за виконання цього зобов'язання. Однак, не дивлячись на те, що Конвенцію ООН про права дитини ратифікувало більшість країн, поки ще не багато з них створили інститут спеціальних уповноважених з прав неповнолітніх. Україна у даному випадку не є виключенням.

Враховуючи серйозні економічні, політичні, соціальні проблеми які існують в Україні, та враховуючи зарубіжний досвід, недоліком діяльності держави в сфері захисту прав неповнолітніх в Україні є відсутність спеціального уповноваженого з прав неповнолітніх. Основні його функції повинні бути зосереджені на нагляді за дотриманням прав неповнолітніх, розширення і дотримання прав людини стосовно неповнолітніх. Іншими словами, уповноважений з прав неповнолітніх повинен домагатися більш справедливого відношення до них, допомагаючи їм, з однієї сторони, користуватися законодавчо закріпленими правами і, з іншої, сприяти визнанню за неповнолітніми тих прав людини, які ще знайшли місця в законодавстві.

Хоча сьогодні відомства комісара чи омбудсмена з прав неповнолітніх не схожі один на одного, можна виділити чотири основні моделі такого відомства, його розвитку, мандата і статусу;

  1. омбудсмени, засновані на підставі спеціального закону, прийнятого парламентом;
  2. омбудсмени, засновані відповідно до законодавства про охорону дитинства;
  3. 3) омбудсмени, посади яких засновані в рамках існуючих державних органів;

4) омбудсмени, посади яких засновані неурядовими організаціями і які працюють під їх егідою [79, с. 4].

Розглянемо коротко існуючі варіанти інституту омбудсмена.