Важливу роль у запобіганні злочинності, серед неповнолітніх зокрема, в країнах Європейського Союзу відіграє поліція. Спеціальні підрозділи поліції у справах неповнолітніх цих країн аналізують стан злочинності та її динаміку і на підставі цього аналізу розробляють рекомендації для громадських установ, великих компаній та банків стосовно організації заходів запобігання злочинам, розробляють та беруть активну участь у заходах і програмах запобігання злочинності.

Проаналізуємо діяльність поліції у країнах Європейського Союзу.

Цікавим видається досвід запобігання злочинності брюссельської поліції (Бельгія). Тут при кожному комісаріаті поліції діють бригади у справах неповнолітніх, які здійснюють патрулювання вулиць, клубів та інших громадських місць. Головна мета таких патрулювань - виявити неповнолітніх осіб, які пропускають заняття у навчальних закладах, оскільки до 18-річного віку середня освіта у Бельгії є загальнообов'язкова. В разі підозри, що особа, яка перебуває на вулиці або в громадському місці не досягнула 18 років, члени бригади мають право її затримати, а коли є сумніви щодо віку - перевірити документи.

Якщо виявлено, що затримана особа неповнолітня, члени бригади у справах неповнолітніх з'ясовують причини пропуску нею заняття. Це неважко зробити, оскільки кожний член бригади має мобільний телефон, що дає йому змогу підтримувати зв'язок з інформаційним центром комісаріату і перевірити будь-яку інформацію. У тому разі, коли виявиться, що неповнолітній пропустив заняття з вини батьків, члени бригади мають право накласти на них штраф.

Крім того, члени бригад у справах неповнолітніх контролюють "важких неповнолітніх " та неповнолітніх з емігрантських сімей, які перебувають під загрозою втягнення у злочинну діяльність. З цією метою вони відвідують їх удома, перевіряють побутові умови, зокрема, чи створені умови для навчання, регулярність відвідування школи. Якщо виявлено негативні чинники, члени бригади у справах неповнолітніх повідомляють про це соціальні служби або інші органи [163].

Особливістю діяльності поліції у Сполучених Штатах Америки є виконання нею не кримінальних функцій. Так, у більшості поліцейських підрозділів, 60-70% часу патрульні офіцери займаються справами, що не пов'язані з кримінальною діяльністю. Вони проводять заходи по пошуку зниклих людей, особливо неповнолітніх, проблемами сім'ї, охорони правопорядку під час мітингів і зборів, а також справами, пов'язаними з госпіталізацією потерпілих. [161].

У штаті Масачусетс до більш складних належать справи по зверненню у поліцію, пов'язаних з домашнім насильством. Законодавство даного штату, зокрема, с. 209 А,  параграф 6 Акту про запобігання насильству визначає поняття насильства - це вчинення одним з членів родини чи домашнього господарства по відношенню до іншого однієї чи кількох з нижче перерахованих дій:

1. спроби нанести або нанесення тілесних ушкоджень;
2. погрози неминучими тілесними ушкодженнями;
3. примушування до статевих стосунків за допомогою сили чи погрози.

Також Правила щодо здійснення поліцією реагування у випадках домашнього насильства, пункт 4.1, встановлюють обов'язки поліцейського.

Так, поліцейський задля запобігання домашньому насильству повинен здійснити такі дії:

1. залишатися на місці події, де мало місце або є небезпека насильства;
2. допомогти потерпілому одержати медичну допомогу;
3. допомогти потерпілій особі і неповнолітнім обрати безпечне місце і дістатися туди, в тому числі у притулок або у місце проживання родичів чи друзів тощо;

4) негайно і належним чином повідомити потерпілих про їхні права;

5) якщо у поліцейського є підстави вважати, що насильство було вчинене щодо неповнолітніх віком до 18 років або мала місце відмова від догляду за неповнолітнім, має бути повідомлений Відділ Соціальних Служб. Якщо дана подія випадає на неробочий час, то поліцейський має телефонувати за номерами "гарячої лінії" [172].

Розділ 2 "Білої книги" поліції Японії "Попередження правопорушень неповнолітніх і створення сприятливих умов для їх здорового розвитку" передбачає наступні напрямки діяльності поліції в сфері захисту неповнолітніх:

-       попередження злочинності неповнолітніх і забезпечення заходів щодо створення сприятливих умов розвитку неповнолітніх;

-       нагляд за неповнолітніми злочинцями;

-       заходи по попередженню наркоманії серед неповнолітніх;

-       усунення шкідливого оточення неповнолітніх;

-       консультування неповнолітніх з юридичних питань;

-       участь неповнолітніх в соціальному житті і спортивних заходах тощо [11].

Розділ другий Цивільного кодексу Франції також визначає аналогічні заходи щодо захисту неповнолітніх. Так, ст. 375 зазначає, якщо здоров'я, безпека або мораль неповнолітніх перебувають під загрозою або якщо умови його виховання серйозно порушуються, правосуддя може винести рішення про вжиття заходів щодо захисту неповнолітнього у зв'язку з клопотанням одного або обох батьків, а також особи або служби, яким неповнолітній був доручений, опікуна, самого неповнолітнього або прокуратури. У виняткових випадках суддя може сам, в службовому порядку, прийняти справу до свого провадження [29].

Ст. 375-2 вказує, що кожного разу, коли це можливо, неповнолітній повинен бути залишений в його звичному середовищі. Суддя доручає або кваліфікованому спеціалісту, або службі, яка займається наглядом за неповнолітніми, їх вихованням або перевихованням, у відкритому середовищі надавати допомогу сім'ї, в том числі і порадами, для подолання матеріальних або інших проблем. Цьому спеціалісту або службі доручається слідкувати за розвитком неповнолітніх та періодично надавати відповідний звіт про це.

Відповідно до ст. 375-3 кодексу, якщо необхідно вилучити неповнолітнього із його сім'ї, суддя може винести рішення про передачу його:

1. тому з батьків хто не здійснював своїх батьківських прав або тому, з ким неповнолітній не жив постійно;
2. іншому члену сім'ї або третій особі, яка варта довіри;
3. в службу або в звичайний або спеціалізований медичний або виховний заклад;
4. в місцеві відділи служби соціальної допомоги неповнолітнім.

Важливою, на наш погляд, гарантією забезпечення деяких основних прав неповнолітніх у Франції, є передбачене статтею 1200 Цивільного кодексу положення про те, що при прийнятті заходів щодо захисту неповнолітніх, необхідно брати до уваги релігійні і філософські переконання неповнолітнього та його сім'ї.

Питання захисту неповнолітніх ще недостатньо знайшли відображення в реформуванні вітчизняного судочинства. Позитивна практика створення спеціалізованих дитячих судів у США, Франції, Ізраїлі та інших країнах  свідчить про більш досконалий та диференційований підхід до розгляду злочинів, скоєних неповнолітніми, до розгляду справ, що стосуються захисту неповнолітніх від усіх форм насилля. В Україні судовий розгляд справ, пов'язаних із злочинами, що стосуються неповнолітніх, поки що має загальний характер. Внаслідок цього через надзвичайно велике судове навантаження розгляд справ затримується до року, вікові особливості неповнолітніх інколи враховуються не в повному обсязі (тому що цей обов'язок відповідно до законодавства покладений не безпосередньо на спеціалізованого суддю, а на захисника та законного представника).Тому на нашу думку існує нагальна потреба створення спеціалізованих судів по розгляду справ щодо неповнолітніх.

З огляду на стан злочинності серед неповнолітніх, вжиття заходів стабілізації і скорочення злочинів, які ними вчиняються, є завданням відповідальним і на його виконання спрямовані зусилля усіх державних органів.

У комплексі усіх заходів правоохоронної діяльності заходи кримінально-процесуального характеру займають значне місце і їх правильне застосування має істотне значення.

Процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду при провадженні справ про злочини неповнолітніх є особливою формою провадження у кримінальному процесі. Вона являє собою диференціацію кримінально-процесуальної форми, тобто порядку кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання і досудового слідства, прокуратури і суду, а також громадян і юридичних осіб, залучених до цієї діяльності із провадженням у справах [154, с. 4].

Як передбачено ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), порядок провадження в справах неповнолітніх визначається за загальними правилами КПК для провадження кримінальних справ, і крім цього додатковими нормами, викладеними у главі 36 КПК України, яка має назву "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх". Ці норми не замінюють і не звужують загальних правил провадження. Як і в інших країнах, де функціонує кримінальне правосуддя, в українському кримінально-процесуальному праві інститут провадження у справах про злочини неповнолітніх є складовою частиною усієї галузі та єдиної системи процесуальної діяльності судочинства та діє за загальними принципами і нормами.

Ще у XIX столітті у Англії і США зауважувалося на тому, що поширення і значне зростання злочинності серед неповнолітніх пов'язано з відсутністю диференційованого підходу до них при призначенні і виконанні покарання, з їх не правовим становищем перед судом. Так, у першій половині XIX ст. неповноліття особи не розглядалося як обставина, що пом'якшує покарання. У США малолітні у віці від семи років визнавалися винними на загальних підставах нарівні з дорослими. В Англії у тюрмах утримувалися діти 10 - 13 років. У Франції на початку XVIII ст. до неповнолітніх могла бути застосована навіть смертна кара [154, с. 5].

Але вже наприкінці XIX ст. у Чикаго на підставі Закону від 1 липня 1899 року було створено суд у справах неповнолітніх. На початку ХХ ст. такі суди створювалися в ряді  європейських країн (Англії, Італії, Угорщині та ін.) [133, с. 11-15].

На сьогодні у багатьох країнах (США, Англії, Бельгії, Італії та ін.) судочинство у справах неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій, головною рисою яких є соціальна орієнтація судової діяльності [134, с. 67-80].

Створення Чікагського суду у справах неповнолітніх було свого роду сенсацією початку ХХ ст. Як писав відомий російський процесуаліст П.І. Люблінський, "навряд чи можна назвати в сучасній європейській юридичній та педагогічній літературі тему більш сучасну, ніж питання про американські суди для неповнолітніх . Майже в кожній державі тепер проводяться експерименти практичного здійснення цих закладів, причому намічаються нові типи, нові форми" [128, с. 3].

Варто звернути увагу на те, що  саме в США раніше інших країн Заходу стали висловлюватися за заміну суду для неповнолітніх будь-яким альтернативним адміністративним органом, а також за передачу частини юрисдикції "дитячого" суду загальній юрисдикції. [198, с. 125-178].

В Росії суди у справах неповнолітніх почали створюватися у 1910 р. Функції судді у правах неповнолітніх здійснював спеціальний мировий суддя. До його компетенції входили справи про злочини неповнолітніх, а також дорослих підбурювачів неповнолітніх. Питання цивільного та опікунського провадження не відносилися до юрисдикції суду для неповнолітніх. Суддя цього суду здійснював судовий нагляд за роботою закладів, що беруть на себе турботу про неповнолітніх злочинців. Саме тому російські юристи розглядали суд у справах неповнолітніх як "орган державного піклування над неповнолітніми, що діє у судовому порядку" [127, с. 166].