Значну кількість відомств омбудсменів з прав неповнолітніх було утворено відповідно до закону, прийнятого на підставі спеціально внесеного з цією метою законопроекту. Наприклад, в Норвегії відомство омбудсмена було створене в 1981 році на підставі Закону про створення посади омбудсмена по правам неповнолітніх. Воно отримало широкі повноваження, відповідно до яких йому доручалося сприяти захисту і представляти інтереси неповнолітніх перед органами державної влади або керівництвом приватних компаній та організацій і спостерігати за умовами, в яких ростуть і розвиваються неповнолітні. Діяльність омбудсмена обмежувалася лише при розгляді конфліктних ситуацій в сім'ї або питань, які стали предметом судового розгляду.

В Ісландії відомство омбудсмена було створено в 1995 році на підставі Закону про створення омбудсмена з прав неповнолітніх . Перед ним поставлено завдання полегшувати долю неповнолітніх і наглядати за  дотриманням їх інтересів, потреб і прав. Даний орган наділений повноваженнями розслідувати дії організацій або їх співробітників, що завдають шкоду правам, потребам та інтересам неповнолітніх. Омбудсмен працює незалежно від виконавчої влади, однак повинен звітувати перед прем'єр-міністром. В Колумбії заснування посади омбудсмена передбачено Конституцією країни 1991 року. На цю посаду призначається

державний службовець, який несе відповідальність за захист прав дитини ( неповнолітніх ) [79, с. 4-5].

Як видно, ці органи не залежать від уряду, їх статус визначається парламентом, якому вони, в свою чергу, підзвітні. Тому вони є відносно вільними від політичного втручання. Деякі з цих органів наділені також певними повноваженнями проводити розслідування, представляти доповіді парламенту і виступати в якості консультантів при розробці нового законодавства.

Наступна модель відомств омбудсмена характеризується створенням їх в рамках законодавства про охорону дитинства, відповідно до якого функції омбудсмена безпосередньо пов'язані з виконанням і контролем за виконанням відповідного закону.

Так, в Новій Зеландії відомство комісара по правам неповнолітніх  було створене в 1989 році на підставі Закону про дітей, молодь і сім'ю, відповідно до якого відомству поручалося розглядати скарги неповнолітніх на порушення даного закону, а також здійснювати моніторинг і оцінку його виконання.

В Австрії прийнятий  в 1989 році Закон про захист інтересів молоді передбачає створення системи представництв омбудсменів на місцях для консультування молоді до 18 років і надання допомоги у випадку конфліктів з органами соціального забезпечення і освіти [79, с. 5].

Відомства омбудсменів, які засновуються не на законодавчій основі, а в рамках існуючих державних органів, не мають законодавчо закріплених мандата і повноважень. В ряді країн такі відомства створені урядом, при цьому омбудсмени перебувають в штаті державного органу і підзвітні йому. Так, в Ізраїлі посада омбудсмена по захисту інтересів учнів була створена в 1990 році Міністерством освіти, культури і спорту.

В Німеччині голова Бундестагу і парламентські фракції заснували в 1987 році Комісію з прав неповнолітніх. Комісія працює при комітетах Бундестагу по правах жінок, молоді та по проблемах сім'ї і громадян похилого віку, і має у своєму складі представників від цих комітетів. Кожна з чотирьох фракцій Бундестагу призначила по одному комісару з прав неповнолітніх, які і складають комісію. Її завдання полягає в тому, щоб представляти інтереси неповнолітніх як в парламенті, так і поза ним, вносити пропозиції відносно політики в сфері захисту інтересів неповнолітніх і сприяти парламентові у визначенні пріоритетів в його роботі [79, с. 6].

В багатьох країнах світу є неурядові органи, які проводять компанії на захист прав неповнолітніх, лобіюють їх інтереси і сприяють дотриманню цих прав та інтересів. Так, у Фінляндії Маннергеймівська ліга дитинства створила в 1981 році службу омбудсмена з прав дитини (неповнолітніх) з метою надання молодим особам можливості отримувати, за необхідності, з перших рук інформацію з правових питань та іншу допомогу. Омбудсмен надає цілий ряд послуг - від консультацій з основних правових питань до представництва інтересів неповнолітніх при розгляді справ у судах [79, с. 6].

Очевидно, що такі органи не мають ніякого правового статусу, офіційних можливостей чи повноважень, однак діють в інтересах неповнолітніх, зберігаючи повну фінансову незалежність. Завдяки цьому вони мають значну свободу дій і можуть оспорювати і критикувати урядову політику і методи її здійснення.

Отже, виходячи з аналізу іноземного досвіду в сфері діяльності відомств омбудсменів з прав неповнолітніх, можна визначити такі основоположні їх функції (можливості), які мають бути характерними для ефективної діяльності омбудсменів не залежно від моделі їх заснування:

а) впливати на законодавство, на розробку політики в сфері прав неповнолітніх і проведення її в життя;

б) виявляти та опротестовувати конкретні випадки порушення прав неповнолітніх;

в) проводити роз'яснювальну роботу для детального ознайомлення громадськості та офіційних органів з цими правами.

Розглянувши різноманітні варіанти створення і діяльності відомств омбудсменів в різних країнах, на нашу думку, для України найбільш вдалою була б модель створення інституту омбудсмена з прав неповнолітніх в рамках законодавства про охорону дитинства. Це пов'язано з тим, що:

по-перше, в Україні існує величезна кількість нормативно-правових актів в сфері захисту особистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав неповнолітніх, виконання яких покладено на різноманітні державні органи;

по-друге, відсутня система, яка б надала можливість в особі одного органу або посадової особи координувати стан дотримання прав неповнолітніх в усіх сферах;

по-третє, оскільки Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини і прийняла Закон "Про охорону дитинства", вкрай необхідним є створення органу, діяльність якого буде направлена, головним чином, на виконання цього Закону і завдань, взятих державою у зв'язку з ратифікацією Конвенції, а також на розробку правової політики щодо цього шляхом внесення відповідних пропозицій;

по-четверте, такий орган буде відносно незалежним від політичного втручання, адже функції омбудсмена з прав неповнолітніх будуть пов'язані з виконанням і контролем відповідного закону;

по-п'яте, заснування відомства омбудсмена по правам неповнолітніх за даною моделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів для місцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідної допомоги неповнолітнім. Саме така модель інституту омбудсмена, поряд з розгалуженим представництвом на місцевих рівнях, на наш погляд, буде більш доступною і дієвою щодо конкретних потреб неповнолітніх.

В умовах соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються у суспільстві, ускладнюється ситуація підростаючого покоління і створюється загроза для природнього перебігу дорослішання, саме тому

Протягом останнього десятиріччя соціальна робота в нашій державі функціонування в Україні інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, на нашу думку, сприятиме доступності та реальності втілення прав неповнолітніх у життя. досягла певних успіхів, створюються не тільки державні, а й недержавні організації соціальної сфери. Проте їхня діяльність не є достатньо ефективною, бракує досвіду та кваліфікованих працівників. Немає спеціалізованих соціальних служб, які б займалися превенцією, дослідженнями та допомогою неповнолітнім. На відміну від України, соціальна робота, зокрема, з неповнолітніми, у країнах Європейського Союзу добре розвинена (у Франції та Великобританії вона має понад сторічну історію), тому досвід її організації та функціонування можна використати для соціальної роботи в Україні. Цікавим є аналіз суб'єктів

 запобігання злочинності, зокрема і злочинності неповнолітніх. Тут можна виділити як загальні так і спеціальні суб'єкти. Для першої групи характерним є те, що функція запобігання злочинності не є для них основною, вони виконують її поряд із іншими завданнями. До загальних суб'єктів запобігання злочинності у країнах Європейського Союзу належать органи місцевого самоврядування, соціальні служби, громадські об'єднання, організації, громадяни. Другу групу становлять суб'єкти, для яких діяльність у справі запобігання злочинності є головним, або одним із головних завдань. Це міністерства внутрішніх справ і юстиції, ради запобігання злочинності, поліція, суди для неповнолітніх.

 За територіальною ознакою суб'єкти запобігання злочинності можна поділити на центральні, які поширюють свою діяльність на всю територію країни, та місцеві, які виконують свої функції у певному регіоні. До перших відносимо ради запобігання злочинності, міністерства внутрішніх справ і юстиції, а решта - до місцевих суб'єктів запобігання злочинності.

         Ради запобігання злочинності функціонують у Скандинавських країнах з початку 60-х років ХХ ст., у Франції з 80-х років ХХ ст., у Бельгії - з 90-х років. Вони мають різні назви - Національні ради запобігання злочинності у Данії, Швеції та Фінляндії, Рада запобігання злочинності у Франції, Постійний секретаріат запобігання злочинності у Бельгії, проте їхні функції подібні. Вони розробляють, впроваджують та координують заходи і програми запобігання злочинності (у тому числі і неповнолітніх); надають допомогу у розробці заходів запобігання злочинності, які здійснюються на місцевому рівні, та фінансують їх; розповсюджують інформацію про запобігання злочинності серед населення, у школах, у державних і недержавних установах та організаціях; вивчають та узагальнюють досвід інших країн у сфері запобігання злочинності; сприяють широкому залученню громадян, підприємств, установ і організацій до цієї справи. Крім перелічених функцій, які є подібними для центральних спеціалізованих органів запобігання злочинності, ці органи виконують функції, притаманні лише їм.

        Так, у діяльності Ради запобігання злочинності у Франції викликає інтерес впровадження так званих "контрактів для превентивної діяльності". Вони укладаються між Радою запобігання злочинності та комунальними радами і охоплюють різноманітні сфери діяльності, як от: створення житлових притулків, освітні програми, допомога жертвам злочину, програми допомоги наркоманам, рекреаційні програми для неповнолітніх у літній період.

         У ряді країн Європейського Союзу (Великобританія, Нідерланди, Італія, Німеччина) координування заходів запобігання злочинності на центральному рівні здійснюють міністерства внутрішніх справ та юстиції. Спеціальні підрозділи, які функціонують у їхній структурі (наприклад, департаменти запобігання злочинності у міністерстві юстиції Нідерландів і міністерстві внутрішніх справ Великобританії) надають допомогу у розробці заходів запобігання злочинності на місцевому рівні, координують політику спрямовану на допомогу жертвам злочину, контролюють та координують приватну індустрію технічних засобів захисту від злочинності, а також координують діяльність поліції у сфері запобігання злочинності.

         Активну роль у запобіганні злочинності, зокрема серед неповнолітніх, відіграють органи місцевого самоврядування, оскільки саме на місцевому рівні розробляються та реалізуються більшість програм запобігання злочинності. Місцеві ради створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи для здійснення запобігання злочинності, які розробляють та впроваджують різноманітних заходи і програми запобігання злочинності, аналізують їхню ефективність, організовують курси професійної підготовки та тренінги для неповнолітніх.