У зазначених нормах йдеться про те, що право на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, мають громадяни,  відносно яких незаконні дії вчинені після набрання чинності вищезгаданими нормативними актами.

Оскільки незаконні дії, передбачені ст. 1 Закону України від 1 грудня 1994 року, не можуть бути обмежені лише моментом винесення відповідного процесуального акту, то таким, що має право на відшкодування збитків, варто визнати будь-якого громадянина, який відбував покарання у місцях позбавлення волі чи перебував під вартою на день введення в  дію цього нормативного акту. При цьому шкода, завдана до набрання чинності Законом України від 1 грудня 1994 року, повинна відшкодовуватися відповідно до раніше діючого законодавства.

 Перерахування законодавцем усіх випадків протиправності (незаконності)  дій службових осіб, що спричиняють до цивільно-правової відповідальності за шкоду, є логічним продовженням кримінально-процесуальних норм, що передбачають підстави для припинення кримінального переслідування. І все-таки не всі підстави припинення кримінальних справ спричиняють виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди. Одна справа, коли громадянин цілком виправданий, реабілітований, звільнений від тягаря обвинувачення в злочині, який він не вчиняв. В цьому випадку як застосування до громадянина примусових заходів, так і понесені ним у зв'язку з цим майнові втрати є наслідком незаконних дій і підлягають відновленню. Зовсім інша справа, якщо кримінальне переслідування громадянина припинене за нереабілітуючими  підставами, наприклад, внаслідок закінчення терміну давності, внаслідок акту амністії чи помилування.

Кримінальна справа може бути припинена також у зв'язку з притягненням громадянина до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів на розгляд комісії у справах неповнолітніх чи передачею на поруки або внаслідок зміни обставин (ст. 6 КПК України). В усіх цих випадках кримінальне переслідування, здійснюване до винесення постанови про припинення кримінальної справи, і пов'язані з ним позбавлення особистого і майнового характеру не можна визнавати протиправними[94] [14].

Водночас, як уже відзначалося, громадянину може бути завдана шкода діями, не передбаченими нормами зазначеного Закону (наприклад, незаконне затримання в адміністративному порядку). Очевидно, якщо цими діями завдана шкода, а вчинені вони незаконно, то в наявності їхня протиправність, як одна з основ позадоговірної відповідальності. Однак, оскільки ці дії в спеціальних нормах як незаконні не зазначені, то їхню характеристику з погляду протиправності треба робити, виходячи з положень ст. 441 ЦК УРСР, що встановлює загальні умови відповідальності організації за шкоду, завдану її працівниками при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків.

У зв'язку з цим виникає проблема визначення незаконності  дій, оскільки в нормі права не можна перелічити всі можливі варіанти незаконних службових дій службових осіб правоохоронних органів. На наш погляд, це питання необхідно вирішувати з урахуванням положень кримінального законодавства, де встановлена відповідальність службових осіб дізнання і досудового слідства. Злочини, вчиненні зазначеними особами, об'єднані в гл. ХVIII КК України "Злочини проти правосуддя". Якщо ці діяння завдають шкоди громадянину, то настає цивільно-правова відповідальність. Таким чином, одні і ті ж незаконні дії породжують два види відповідальності - кримінальну і цивільно-правову.

Однак, коло незаконних  дій, що є основою для настання цивільно-правової відповідальності, ширше кола діянь, за які здійснюється притягнення до кримінальної відповідальності за злочини проти правосуддя. Кримінальна відповідальність настає лише за навмисні дії. Ті ж  дії, вчинені необережно, не є злочинними, але завдана ними шкода за загальними правилами деліктної відповідальності підлягає відшкодуванню, отже, зазначені дії за цивільним правом визнаються протиправними. Крім того,  підставою цивільно-правової відповідальності будуть служити і такі незаконні дії, що, хоча і вчинені з прямим наміром, однак не є злочином.

Зазначене дозволяє зробити висновок, що однією з основ виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди в досліджуваних відносинах є незаконні дії службових осіб дізнання і досудового слідства ОВС України в межах  своєї компетенції.

Дослідження протиправності дій, як однієї з основ виникнення деліктних зобов'язань, про які йдеться в нашому випадку, викликає необхідність розкрити зміст юридичного поняття "незаконні дії" службових осіб. Так, на нашу думку,  під цим поняттям маються на увазі будь-які дії службових осіб при проведенні розслідування за кримінальною справою, при відправленні правосуддя по кримінальних і цивільних справах, якими порушуються кримінальні, цивільні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні та інші норми права.

Наприклад, вироком Уманського міського суду Черкаської області Б. був засуджений по ч. 2 ст. 108 КК України до тривалого терміну позбавлення волі. Через два роки Президія  Верховного  Суду України вирок суду скасувала і провадження по справі припинила за недоведеністю участі Б. у вчиненні злочину. Б. звернувся до суду з заявою  про  відшкодування шкоди, заподіяної втратою заробітної плати у зв'язку з незаконним засудженням. Суддя виніс ухвалу, в якій встановив загальну суму, що підлягає відшкодуванню реабілітованому громадянину заробітної плати за два роки. Відшкодування було здійснене державою[95] [12]. Незаконні службові дії слідчого, прокурора і суду по цій справі виразилися в порушенні кримінального і кримінально-процесуального законодавства, у результаті чого громадянину була завдана шкода.

Разом з тим, у літературі про зміст  поняття "незаконні дії" посадових осіб,  висловлені й інші думки.

Так, Б.Т.Безлепкін вважає, що термін "незаконні дії" у відносинах, що складаються з заподіяння шкоди правоохоронними органами, не відбиває з достатньою повнотою умов відшкодування шкоди[96] [16]. Свою позицію він обґрунтовує так. У тих випадках, коли службова особа органа дізнання чи досудового слідства відповідно до кримінально-процесуального закону затримала підозрюваного, а "у ході подальшого розслідування буде встановлена невинність затриманого, говорити про те, що затримка була незаконною, немає підстав". Далі Б.Т.Безлепкін зазначає, що слідчі органи взяли під варту обвинувачуваного чи підозрюваного з дотриманням усіх вимог норм КПК, але згодом суд виправдав його, у наявності ситуація законних дій слідчого. Більше того, Б.Т.Безлепкін не вважає дії слідчого незаконними й у тих випадках, коли невинний арештований "на законній підставі в силу особливої складності доказового матеріалу, збігу обставин чи недосвідченості слідчого". Тому, на думку автора, поняття "незаконні дії" не виражає у всій повноті ознак правових явищ, що нас цікавлять, і має потребу в спеціальних застереженнях, розширювальному тлумаченні, тому що було б несправедливим не відшкодовувати шкоду "невинно арештованому"[97] [16].