Однак, встановлення причинного зв'язку надзвичайно ускладнюється, коли виноситься виправдувальний вирок. Тим більше, якщо обвинувальний вирок скасовується в порядку слідства або ж по нововиявлених обставинах, а провадження по справі припиняється на реабілітаційних підставах судом, який скасував вирок, або при направленні кримінальної справи на додаткове розслідування постановою слідчого (прокурора). У такій ситуації незаконні дії службових осіб органів дізнання та досудового слідства переплітаються між собою і зв'язуються в один вузол причин і наслідків настільки складно, що встановлення причинного зв'язку стає надзвичайно важкою справою, а іноді просто неможливою. На перший погляд, можна було б діяти просто: оскільки при здійсненні правосуддя, у широкому розумінні цього слова, законодавством установлене верховенство суду, що виніс вирок по кримінальній справі, незаконні дії суду, що виніс неправосудний вирок, є причиною завданої шкоди. Однак, така простота - удавана. Адже в судовому засіданні перевіряються докази, зібрані в процесі досудового слідства, що згодом стали не відповідати дійсності. В оцінці зібраних слідчим доказів бере участь прокурор, який здійснював нагляд за правильним веденням досудового слідства, затверджував обвинувальний висновок, а в суді підтримував обвинувачення. Примусові заходи до громадянина були застосовані слідчим ще до розгляду кримінальної справи в суді. Більшість цих заходів застосовується із санкції суду. Кожний з державних органів, який здійснює у межах своєї компетенції правосуддя по одній і тій же справі, вчинив незаконні дії (притягнув до кримінальної відповідальності, взяв під варту, засудив). У кінцевому рахунку шкода є наслідком не одного незаконного правового акту компетентного державного органу, а ряду незаконних правових дій службових осіб.

Навіть у тих випадках, коли після засудження громадянина встановлюється фальсифікація доказів (це зазвичай буває вкрай рідко), зроблена однією із службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, що стало підставою для скасування вироку і припинення провадження по справі, шкода є наслідком незаконних дій усіх цих службових осіб, бо засуджений відбував покарання по вироку суду незалежно від того, на яких доказах вона винесена. Як об'єктивні правові категорії, незаконні дії і причинний зв'язок їх з нанесеною реабілітованому громадянину шкодою, входять до складу цивільних правовідносин, на підставі яких виникає позадоговірне зобов'язання з відшкодування шкоди.

Труднощі, а в деяких випадках неможливість встановити і розмежувати, внаслідок яких саме незаконних дій службових осіб правоохоронних органів реабілітованому громадянину завдана шкода, послужили, на наш погляд, однією з причин покладання законодавцем обов'язку по відшкодуванню цієї шкоди на державу, а не на той орган, з яким службова особа, що допустила порушення закону, знаходилася в трудових відносинах.

Складності встановлення причинного зв'язку виникають і при відшкодуванні шкоди, не охоплюваної Законом України  від 1 грудня 1994 року, завданої громадянину незаконними діями, не передбаченими в цьому Законі (як зазначалося раніше, це може бути незаконне затримання в адміністративному порядку на декілька годин). Вони породжені специфікою роботи правоохоронних органів і обумовлюються загальними закономірностями зв'язків причин і наслідків.

Випадковий зв'язок не породжує юридичних наслідків. Тільки при наявності необхідного причинного зв'язку настає цивільно-правова відповідальність. Необхідний причинний зв'язок - це закономірний результат визначеної причини. Якщо шкода є закономірним, неминучим наслідком поводження особи, то на неї покладається відповідальність. Варто мати на увазі, що під закономірним наслідком розуміється не загальна закономірність у природі і суспільстві, а лише для даного конкретного випадку.

За інших обставин ті ж дії не спричиняють завдання шкоди. Тому для встановлення причинно-наслідкового зв'язку важливо не виключати дії і події, пов'язані з нанесеною шкодою лише випадково, а виділити ті з них, що спричиняють до шкоди як необхідний наслідок. Теорія необхідного та випадкового причинного зв'язку отримала найбільшого поширення в юридичній літературі[101] [127; 26]. Крім теорії необхідного та випадкового причинного зв'язку, існують й інші теорії "конкретної та абстрактної можливості результату"[102] [83]. Ці загальні положення застосовуються і при встановленні причинно-необхідного зв'язку в розглянутих правовідносинах.

Наприклад, слідчий Новоград-Волинського районного відділу внутрішніх справ Житомирської області порушив проти шофера хлібозаводу В. кримінальну справа по ч. 1 ст. 211 КК України. В. подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, посилаючись на те, що проти нього порушено кримінальну справу. Розібравшись у фактичних обставинах справи, слідчий прийшов до висновку, що в діях В. немає складу злочину, і провадження по справі припинив. В. протягом місяця після звільнення не працював. Вважаючи, що втрата ним заробітку відбулася у зв'язку з незаконними діями слідчого, В. звернувся з позовом до районного відділу внутрішніх справ про стягнення місячної заробітної плати на загальних підставах за ст. 441 ЦК УРСР. Районний суд у позові відмовив. Своє рішення суд мотивував тим, що між незаконними діями слідчого, що неправильно порушив проти В. кримінальну справу, і звільненням В. з роботи немає причинно-необхідного зв'язку. Звільнення В. відбулося не по представленню слідчого у зв'язку з порушенням кримінальної справи, а за заявою самого позивача. Незаконні дії слідчого знаходяться у випадковому зв'язку з тим, що В. протягом місяця не працював. Випадковий зв'язок не є підставою для цивільно-правової відповідальності[103] [11]. Рішення суду є обґрунтованим.

Таким чином, відповідальність за шкоду, завдану потерпілому громадянину, настає лише при наявності причинно-необхідного зв'язку між незаконними діями службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та наслідками, що настали.

Незаконні дії правоохоронних органів, що не є підставою для відшкодування шкоди за Законом України від 1 грудня 1994 року, можна розділити на два види: специфічні і неспецифічні. Під специфічними розуміються такі дії, що пов'язані безпосередньо з виконанням правоохоронними органами функцій дізнання та досудового слідства. Прикладом незаконних специфічних дій згаданих органів може служити незаконне затримання підозрюваного.

До неспецифічних незаконних дій службових осіб правоохоронних органів відносяться: неправильне виконання судового рішення, втрата, розтрата чи псування вилученого майна, ушкодження здоров'я громадянина у зв'язку з проведенням слідчих дій тощо. Зазначені дії, оскільки вони пов'язані з винятковою компетенцією органів дізнання та досудового слідства, можуть бути вчинені і службовими особами організацій, що здійснюють адміністративне управління. Але з цього, однак, не випливає, що відшкодування шкоди в розглянутих випадках повинно проводитися на підставі ст. 443 ЦК УРСР. Така шкода не повинна відшкодовуватись і на підставі ст. 442 ЦК УРСР, оскільки правоохоронні органи, про що говорилось вище, ні за яких умов не здійснюють адміністративне управління, відповідальність за неспецифічні незаконні дії повинна наступити за загальними нормами про деліктну відповідальність організації[104] [26; 164], тобто у відповідності зі ст. 441 ЦК УРСР.

Тепер зупинимося більш докладно на характеристиці незаконних специфічних дій органів дізнання та досудового слідства, що можуть послужити підставою відповідальності зазначених органів.