Цивільно-правова відповідальність, звичайно, настає за наявності вини особи, що неналежно виконала зобов'язання (ст. 222 ЦК України), або заподіяла шкоду іншій (ст. 440 ЦК України). Під виною розуміється психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки, а також до наслідків, що спричинилися навмисно або через необережність[109] [127; 88; 26; 57; 164]. При дослідженні поняття вини різні автори звертають увагу на окремі відтінки у формулюванні цього поняття. Однак, пропоновані уточнення не вносять істотних змін у головну сутність вини - як психічному відношенню особи до вчиненого і його результату. Поняття вини у своїй основі не може не бути єдиним для всіх галузей права.

За загальним правилом, відповідальність з відшкодування майнової шкоди настає за наявності вини особи, яка завдала шкоду, крім випадків, спеціально передбачених законом. Серед чисельних спірних питань, що відносяться до поняття вини, найбільший інтерес викликає дискусія про презумпцію вини в цивільному праві. Одні автори вважають, що така презумпція існує[110] [2; 22]. Інші вважають, що говорити про презумпцію вини у цивільному праві немає підстав[111] [106]. Думаємо, остання точка зору є більш правильною. Оскільки в законі є пряма вказівка про відповідальність за наявності вини, стверджувати про існування презумпції вини немає ніяких підстав.

Закон України від 1 грудня 1994 року відноситься до числа тих спеціальних нормативних актів, що встановлюють відповідальність і за відсутності вини.

Оскільки шкода потерпілому відшкодовується незалежно від вини службових осіб, протиправними діями яких завдано шкоду, виникає питання, чи є це відшкодування відповідальністю.

У цивільному праві питання про вину як підставу відповідальності є дискусійним. Представники теорії "винятково винного начала" виходять з того, що не усяке відшкодування шкоди можна вважати відповідальністю, а лише те, яке є наслідком винних дій заподіювача. Подібна точка зору обґрунтовується авторами так. Негативні наслідки для особи, притягнутої до цивільно-правової відповідальності, полягають не тільки в обов'язку відшкодувати майнову шкоду, але й у суспільному осуді. Оскільки невинне поводження не підлягає суспільному осуду, то відшкодування шкоди в такому випадку не можна вважати відповідальністю. Для настання відповідальності, на думку авторів, що дотримуються розглянутої позиції даної точки зору, необхідною і обов'язковою умовою є вина заподіювача[112] [105; 117; 204; 207], а якщо ж закон покладає обов'язок відшкодувати збитки, то це  лише розподіл майнових наслідків за системою  ризику[113] [105; 117;].

З точки зору теорії "винятково винного начала" відшкодування шкоди, завданої потерпілому, варто визнати мірою захисту суб'єктивних прав громадян, а не мірою відповідальності.

Тим часом погляд, відповідно до якого безвинне заподіяння не можна вважати цивільно-правовою відповідальністю, викликає серйозні заперечення. Цивільно-правовій відповідальності, на відміну від кримінальної, яка виконує карально-виховну функцію й обґрунтовано пов'язана з виною, і тільки з виною, притаманна, насамперед, компенсаційна функція. Її вістря спрямоване на відшкодування потерпілому майнових збитків за рахунок заподіювача[114] [18; 174].

Головне, що надає такому відшкодуванню збитків значення відповідальності, - це покладання на боржника додаткових, несприятливих для нього майнових наслідків саме за порушення свого обов'язку[115] [26].

 Причини встановлення в цивільному праві відповідальності незалежно від вини знаходять у літературі різні пояснення.