Одним із способів захисту цивільних прав у діючому законодавстві України є відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Ст.7 ЦК УРСР, яка надає право особі вимагати відшкодування немайнової шкоди у випадках посягання на честь, гідність чи ділову репутацію, та ст.440-1 ЦК УРСР, що регулює загальний порядок  відшкодування такої шкоди, є тими основоположними засадами, на яких ґрунтується інститут "моральної шкоди".

В теорії цивільного права стосовно визначення поняття моральної шкоди, яка завдана фізичній особі, існують три підходи. Для першого властиве встановлення факту моральних, психічних або фізичних страждань[70] [120; 56]. Для другого встановлення цих страждань є  необхідною, але не достатньою умовою. Окрім них, потрібна наявність втрат немайнового характеру або негативних наслідків морального чи іншого немайнового характеру, які виникли внаслідок тих же моральних, психічних або фізичних страждань[71] [176; 61]. Третій підхід полягає в приниженні честі, гідності та ділової репутації або в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також внаслідок порушення інших прав[72] [103].

Визначення поняття моральної шкоди, як вже згадувалось раніше, було сформульовано Пленумом Верховного Суду України у Постанові №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а саме у п.3, де зазначається, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб".

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків[73] [152].

 Право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, передбачено в п.5 ст.3 Закону України від 1 грудня 1994 року.

Слід відмітити, що серед існуючих способів захисту цивільних прав чинне цивільне законодавство України тривалий час не передбачало компенсації моральної шкоди. Обговорення проблеми відшкодування моральної шкоди велося ще в праві дореволюційному, оскільки законодавство того часу також передбачало відшкодування лише матеріальної шкоди. Так, відомий цивіліст Г.Ф.Шершеневич писав: "Треба пройнятися глибокою зневагою до особистості людини, щоб переконати його, що гроші здатні задовольнити будь-які моральні страждання. Переведення моральної шкоди на гроші є результат буржуазного духу, який оцінює все на гроші, який вважає все продажним"[74] [206]. Аналогічної позиції дотримувався і П.Н.Гусаковський, який вважав, що прагнення шляхом грошової винагороди доставити можливе задоволення особам, яким спричинено моральну шкоду, призводить неминуче до явно недоцільного положення, в силу якого ця винагорода повинна порівнюватися не з важливістю шкоди і навіть не зі ступенем участі злої волі у скоєнні діяння, що спричинило шкоду, а з більшою чи меншою заможністю потерпілого. З іншого боку, прибічником відшкодування моральної шкоди був С.А.Беляцкін, який вважав, що "немає нічого дивного в тому, що людина, у якої відняли з чужої вини життєві радощі, задоволення, духовні блага, бажає компенсації в грошах, які відкривають джерела людських радощів".