Право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції, виникає лише за умов: винесення виправдувального вироку суду; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закритті кримінальної справи з вищеперерахованих підстав, закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, якщо протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано[86] [148].

         Важливим моментом у праві на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції, є відшукання способу зглажування негативних наслідків порушеного особистого немайнового блага громадянина, а точніше - саме питання про можливість компенсувати спричинення моральної шкоди (ст.2 Закону України від 1 грудня 1994 року).

         Компенсацію моральної шкоди слід відмежовувати від стягнення додаткових витрат при відшкодуванні матеріальної шкоди.

         Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання і досудового слідства завдали моральних втрат громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст.4 Закону України від 1 грудня 1994 року). Таким чином, дуже часто випадки завдання шкоди незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції спричинюють моральну шкоду, яка не завжди супроводжується шкодою майновою. Якщо така шкода (шкода, завдана незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції) не викликає якихось майнових наслідків чи в силу закону майнові наслідки не враховуються і не визнаються майновою шкодою, то результатом правопорушення є лише шкода моральна.

         Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає незалежно від права на відшкодування майнової шкоди. І на відміну від права на відшкодування майнової шкоди, зміст права на відшкодування моральної шкоди не замикається у вузьких рамках обмеженого переліку втрачених чи порушених немайнових благ, а допускає відшкодування в широкому обсязі.

         Якщо в результаті незаконних дій органів дізнання і досудового слідства міліції настала смерть близької позивачу людини, то можна назвати такі критерії визначення розміру відшкодування за переживання втрати: ступінь близькості померлого і позивача, характер їх взаємовідносин, сімейний стан позивача, спосіб отримання інформації про смерть.

         Очевидно, розмір відшкодування слід збільшувати при загибелі близьких членів сім'ї - дітей, подружжя, батьків, рідних братів і сестер. Якщо померлий не був членом сім'ї позивача, то стягнення, хоча і можливо, але у виключних випадках - з урахуванням тривалості і характеру відносин. При пред'явленні батьками позову про відшкодування моральної шкоди у випадку смерті дитини матимуть значення й інші обставини: наприклад, чи був померлий єдиною дитиною або чи зможуть його батьки в подальшому мати дітей.    Слід брати до уваги і способи спілкування померлого і позивача: сумісне чи роздільне проживання, регулярність та тривалість зустрічей, інші способи спілкування (листи, телефон). Характер відносин, які склалися між померлим і позивачем, суд повинен оцінюватися на момент смерті з урахуванням попередніх стосунків.  Важливо, чи був позивач свідком смерті чи отримав цю відомість від інших осіб, з інших джерел. Розмір відшкодування повинен бути збільшений, якщо смерть відбулася на очах позивача.

         При спричиненні фізичної шкоди ("фізичні страждання") можна запропонувати як критерій визначення розміру відшкодування ступінь тяжкості пошкодження здоров'я. Для цього слід керуватися висновком судово-медичної експертизи.

         Поруч з названими критеріями слід виділити загальні підстави підвищення і зниження відшкодовуваної суми, застосування яких залежить від розсуду судді з урахуванням конкретних обставин справи.

         До числа підстав, що підвищують розмір відшкодування, можна віднести спричинення і моральної, і фізичної шкоди при порушенні одного немайнового права.

         Другою підставою може бути настання моральної шкоди у зв'язку з одночасним порушенням декількох немайнових прав. Наприклад, при незаконному арешті порушуються або обмежуються немайнові права потерпілого на честь, гідність, на свободу пересування, на таємницю особистого життя (цензура поштових відправлень і т.п.), на індивідуальний зовнішній вигляд (одяг, зачіска у відповідності з положеннями виправно-трудового законодавства). До числа підстав, що знижують розмір відшкодування, відносяться форма і ступінь вини потерпілого[87] [122].

         Моральна шкода може мати триваючий характер, проявлятися як на момент пред'явлення позову, так і після винесення рішення (шкода у зв'язку зі смертю близької людини, втратою зору і т.ін.). У деяких випадках моральна шкода продовжується обмежений проміжок часу, без наслідків і повторів (наприклад, страх після звільнення з-під арешту минув).

         Що стосується судової практики, то розгляд справ про відшкодування моральної шкоди є достатньо новим для судових органів України. Цікавим, але майже одиничним прикладом, є повне задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання  і досудового слідства в суді першої  інстанції.

Громадянин Н. звернувся до військового суду про відшкодування йому за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди в сумі 500 млн. крб., оскільки, за його твердженням, в період з 4 жовтня 1994 р. по 21 червня 1995 р. він незаконно перебував під вартою, в результаті чого йому була завдана моральна шкода, що виявилася в порушенні його життєдіяльності та нормальних життєвих зв'язків, моральних стражданнях у вигляді позбавлення можливості реалізувати свої звички та бажання, а також в тому, що страждали його брат і мати, турбуючись за його долю. Крім того, моральні страждання Н. спричиняло й те, що іноді він втрачав віру в справедливість і можливість довести свою невинуватість.

Представник позивача, представник цивільного відповідача (воєнної прокуратури) і представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог     (обласного фінансового управління), підтримали думку позивача Н..

Заслухавши пояснення сторін і інших осіб, що беруть участь у справі, а також дослідивши матеріали справи, військовий суд вважає цивільний позов   Н. таким, що підлягає задоволенню повністю.

З довідки СІЗО, що була надана суду для огляду, вбачається, що 4 жовтня 1994 р. Н. був взятий під варту і звільнений лише 21 червня 1995 р.

З оголошеної та дослідженої в суді копії постанови про зупинення кримінальної справи, винесеної старшим слідчим воєнної прокуратури, вбачається, 22 серпня 1995 р. кримінальна справа відносно старшого лейтенанта військової частини № * Н. зупинена на підставі частини другої статті 213 КПК України за недоведеністю участі звинуваченого у вчиненні злочину.

Оцінивши наведені вище докази у їх сукупності, військовий суд, керуючись статтями 15, 30 і 62 ЦПК України, а також вимогами статті 1, пункту 2 статті 2, пункту 5 статті 3, частин п'ятої та шостої статті 4, статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", і, крім того, роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що дані ним в постанові № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (пункти 9, 14 та 15), вважає доводи цивільного позивача Н. та його адвоката переконливими, оскільки тривалість незаконного тримання Н. під вартою і характер його страждань, суттєвість вимушених змін в його життєвих відносинах відповідає розміру заявлених ним позовних вимог.

 Керуючись вимогами статей 203, 205 і 209 ЦПК України, військовий суд рішенням від 4 грудня 1995 р. позов задовольнив та стягнув на користь громадянина Н. за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду в розмірі 500 млн. крб.