Обласному фінансовому управлінню дана вказівка провести виплату    500 млн. крб.  за рахунок коштів державного бюджету[88].

Такий висновок цього питання неминучий і зумовлений відсутністю термінологічної чіткості і визначеності в законі. Спроба вирішити цю проблему зроблена в ст. 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, де у ч. 1 зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Тобто, пропонується закріпити законодавчо той порядок застосування норми про відшкодування моральної шкоди, який склався на практиці на підставі чинного законодавства, оскільки за змістом названої норми таке право виникає у особи у випадках порушення її прав. Це, на нашу думку, є правильним, оскільки дати в законі вичерпний перелік випадків, життєвих ситуацій, за яких може завдаватися моральна шкода, неможливо. Тому законодавець вирішив урахувати всі випадки, чітко сформулювавши це у відповідній нормі.

Реальність немайнової шкоди в кожному конкретному випадку встановлюється судом. І право на відшкодування такої дійсної шкоди не може залежати від того, яким саме правопорушенням вона завдана і чи зазначені якісь конкретні обставини в тому чи іншому нормативному документі. Відповідні зобов'язання повинні наступати при безумовній наявності загальних підстав відповідальності за завдання шкоди: фактичної шкоди, протиправного діяння, причинного зв'язку між діянням і шкодою, вини відповідача (за винятком випадків відповідальності без вини). Тому повинно діяти загальне правило: будь-яка реальна шкода відшкодовується в повному обсязі[89] [208].

Далі, у ч.2 ст.23 ЦК України йдеться про те, що "моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи".

Сформульоване в ч. 3 ст. 23 ЦК України положення про те, що моральна шкода компенсується "грішми, іншим майном або в інший спосіб" також ставить ряд запитань, наприклад, який зміст законодавець вкладає в поняття "інший спосіб". Очевидно, мова йде про іншу майнову форму такої компенсації. Це може виражатися, наприклад, в наданні потерпілому путівки в будинок відпочинку чи туристичну подорож, виділенні землі під садову ділянку та ін.

Порядок відшкодування моральної шкоди регулюється нормами, що містяться в главі 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України.

Підстави відповідальності за завдання моральної шкоди визначені в ст. 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, передбачених  у ч.2 цієї статті, а саме: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Слід погодитися з думкою про те, що у більшості випадків потерпілий сам не відразу усвідомлює ступінь і глибину заподіяних йому кривд і лише з часом відчуває, які негативні наслідки спричинило конкретне порушення його права. Він - перший (чи не єдиний), хто може встановити наявність моральної шкоди, яка є тим наслідком впливу на його особистість, що може бути виявлений лише у зв'язку з чітко висловленою його власною думкою.

Тому важливе значення при визначенні розміру компенсації має врахування особи потерпілого, оскільки фізичні і душевні страждання - це своєрідний фізичний стан, він фіксується остільки, оскільки сам потерпілий усвідомлює його. Як вони проявляються зовні, якщо взагалі знаходять доступну зовнішньому сприйняттю форму вираження, значною мірою залежить від суб'єктивного сприйняття особи[90] [208].

У ЦК України законодавець не встановлює мінімального і максимального розмірів компенсації за моральну шкоду. Можна погодитись з тим, що визначити відповідальність за таку шкоду в якійсь конкретній грошовій сумі неможливо, оскільки, по-перше, кожна справа має свої особливості, по-друге, повинно зберігатися компенсаційне призначення інституту відшкодування моральної шкоди. Звичайно, не може бути мови про еквівалент відшкодування, оскільки виміряти розмір, глибину, силу людського болю неможливо. Але розмір такого відшкодування не повинен бути настільки малим, щоб вона втратила своє дійсне призначення, чи настільки великим, щоб призводив до безпідставного збагачення потерпілої особи. Тому проблема мінімального і максимального розмірів такої компенсації повинна бути вирішена законодавчо, зокрема, нормами ЦК України.

Далі законодавець виділяє в окрему норму ст. 1168 ЦК України порядок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Так, ч.1 ст.1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Тут можна погодитись із законодавцем, але у нас виникають питання щодо змісту ч. 2 ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Так, суб'єктом відшкодування моральної шкоди за цією нормою виступає особа, яка пережила моральні втрати. Закон дає вичерпний перелік осіб, що будуть мати право на таке відшкодування. Але чи може, наприклад, мати право на компенсацію моральної шкоди наречена померлого, яка не стала його дружиною і не проживала з ним однією сімєю? Так само офіційні родинні зв'язки не обов'язково свідчать про близькі стосунки між людьми. В кожному конкретному випадку характер таких відносин повинен визначатися судом. У будь-якому разі це лише один з можливих випадків заподіяння моральної шкоди, і виділення його в окрему норму, на мою думку, не можна вважати обгрунтованим, оскільки він охоплюється загальною нормою ст. 23 ЦК України.

З урахуванням викладених міркувань, можна запропонувати наступну редакцію ч.3 п.2 ст. 23 ЦК України:

"Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, з урахуванням вимог потерпілого та інших обставин, які мають істотне значення".

Крім того, у зв'язку з розширенням кола спадкоємців за законом (глава 86 ЦК України) запропоновано доповнити коло осіб, які матимуть право на відшкодування шкоди у разі смерті громадянина. У зв'язку з цим  пропонується сформулювати ст.5 Закону України від 1 грудня 1994 року таким чином: "У разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 статті 3 цього Закону, у порядку, встановленому законодавством, мають його чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), а також особи, що проживали з ним однією сім'єю, за умови проживання з ним (нею) їхньої дитини віком до 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного та психічного розвитку, - до досягнення нею 6-ти років".

Відповідні зміни необхідно внести і до  ч. 3 ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 року, про які йшла мова раніше.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, є одним із способів захисту цивільних прав і відбувається за спеціальною нормою Закону України від 1 грудня 1994 року.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає незалежно від права на відшкодування майнової шкоди і допускає відшкодування в широкому обсязі, незалежно від відшкодування майнової шкоди. Враховуючи, що дати в законі вичерпний перелік випадків, життєвих ситуацій, за яких може бути завдано моральної шкоди, неможливо, законодавець визначив ознаки моральної шкоди (ст.23 ЦК України) і дав можливість у кожному конкретному випадку реальність немайнової шкоди встановлювати судом.