- діюче цивільне законодавство у ряді випадків пов'язує майнові наслідки з моральними факторами (М.С.Малеін, Ю.Х.Калмиков)[82] [118; 88];

- відшкодування  моральної шкоди уже передбачено законодавством ряду країн (М.Я.Шимінова, М.С.Малеін)[83] [207; 118].

         З прийняттям 6 травня 1993 року Закону України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" суттєвих змін з цього питання зазнав Цивільний кодекс УРСР. Зокрема, ст.6 було доповнено новим  способом захисту цивільних прав у вигляді компенсації моральної шкоди; ст.7 викладено у новій редакції, яка більш широко розкрила питання, пов'язані з компенсацією моральної шкоди у зв'язку із захистом честі, гідності та ділової репутації. Кодекс було доповнено ст.440-1, що регулює деякі питання порядку відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

         Згідно ст.440-1 Цивільного кодексу УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або в іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

         Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Власне, моральна шкода може полягати у страху, приниженні, безпорадності, соромі, переживанні іншого дискомфортного стану у зв'язку з втратою близьких, рідних, неможливістю продовжувати активне суспільне життя, втратою роботи, розкриттям сімейної, лікарської таємниці, розголошенням відомостей, що не відповідають дійсності, тимчасовим обмеженням чи позбавленням будь-яких прав і т. ін.[84] [208].

         Чому ж саме зараз приділяється стільки уваги охороні особистих немайнових прав громадян ?

         Як видно з історії, необхідність рішучого захисту особистих прав і компенсації за порушення і послаблення чужої індивідуальності призвели до появи інституту моральної шкоди. Безспірно, таке відшкодування пов'язано з деяким, може, не зовсім звичним для нашої практики розширенням повноважень суду, оскільки розмір присуджуваного відшкодування за моральну шкоду залежить від власного розсуду судді. Ст.440-1 ЦК УРСР встановила мінімальний розмір стягнення, який не може бути менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, але ця норма не встановила верхньої межі можливих стягнень моральної шкоди. 

Але тут потрібно звернути увагу на те, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями службових осіб дізнання і досудового слідства, відбувається за спеціальною нормою, що міститься у Законі України від 1 грудня 1994 року. Зокрема, відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання і досудового слідства міліції, за час перебування під слідством провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством[85] [71].

Отже, наявною є колізія законодавства щодо встановлення нижньої межі відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК УРСР такою межею є 5 мінімальних розмірів заробітної плати, а за Законом України від 1 грудня 1994 року - один мінімальний розмір заробітної плати. Це можна пояснити тим, що законодавець врахував окремі положення Закону "Про реабілітіцію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року.

Так, в  преамбулі названого Закону зазначено, що Верховна Рада України прагне забезпечити посильну (виділено автором) на час прийняття Закону компенсацію матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними репресіями реабілітованим та їх сім'ям. Статтею 5 Закону України від 17 квітня 1991 року встановлено для реабілітованих осіб грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі, але не більш як 75 мінімальних заробітних плат.

Враховуючи, що ця стаття, крім зазначеної компенсації, передбачає й інші види відшкодування (повернення майна або відшкодування його вартості тощо), можна стверджувати, що компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі є нічим іншим як відшкодуванням моральної шкоди.

Необхідно врахувати також і те, що на час прийняття Закону України від 17 квітня 1991 року  у ЦК УРСР не було статті щодо відшкодування моральної шкоди. Кодекс доповнено ст.440-1 згідно із Законом України від 06.05.93 № 3188-ХІІ.

У зв'язку з викладеним було б логічно ст.5 Закону України "Про реабілітіцію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року в частині, де йдеться про грошову компенсацію у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць позбавлення волі доповнити словами "але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати". Однак, на сьогодні поняття "один мінімальний розмір заробітної плати" автоматично перейшло в Закон від 1 грудня 1994 року, який був введений в дію після набуття чинності ст.440-1 ЦК УРСР.

Необхідно виходити також із того, що ст.440-1 ЦК УРСР не допускає зміни її положень іншими законодавчими актами. Тому нашу пропозицію щодо доповнення статті 5 Закону України від 17 квітня 1991 року необхідно застосувати і до ч.3 ст.13 Закону України від 1 грудня 1994 року, сформулювавши її таким чином - "Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного розміру заробітної плати за кожний місяць перебування під слідством чи судом, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати".