У зв'язку з цим виникає питання: кому віддавати перевагу при комплектуванні кафедр криміналістики? Закордонні дослідники проблем поліцейської освіти відзначають: "Хороша освіта, здібності до викладання, захопленість, дослідницькі схильності, а не практичний досвід, є найбільше істотними критеріями при підборі викладачів... Більш того, найкращі викладачі поліцейських курсів ніколи не були практикуючими поліцейськими, як дуже часто найкращі професори права ніколи не практикували право" [56, с.169]. Без сумніву, практичний досвід може збагатити викладання, але не є визначальним. Причиною такого положення очевидно є ґрунтовні відмінності педагогічної і практичної (наприклад, слідчої) діяльності. Називалися також і інші причини: по-перше, практику (наприклад, слідчому), що переходить до викладацької діяльності, з усіма наявними в ньому перевагами, важко пристосувати свій стиль роботи до викладацької діяльності та опанувати педагогіку, по-друге, крім позитивного досвіду розслідувань такий викладач може нести також і негативний досвід [148, с.67]. Виникає питання, який же досвід усе ж таки необхідний викладачеві криміналістики? На наш погляд, необхідний досвід викладання саме криміналістики, із усією властивою їй специфічністю, і досвід наукового дослідження проблем, що лежать в області її вивчення.

Розгляду окремих аспектів вивчення і використання передового досвіду правоохоронних органів присвячені роботи В.П. Бахіна, Р.С. Белкіна, О.М. Васильєва, В.Г. Гончаренка, Ф.В. Глазиріна, О.Я. Дубинського, Н.С. Карпова, В.О. Коновалової, В.П. Лаврова, І.Г. Лузгіна, В.К. Лисиченка, М.І. Порубова та інших авторів. Незважаючи на певний взаємозв'язок досвіду практичної діяльності і досвіду криміналістичної підготовки слідчих, слід зазначити, що у сфері предметного вивчення передового досвіду криміналістичної підготовки слідчих існує пробіл.

Його вивчення визначається необхідністю перевірки, закріплення та удосконалення діяльності викладача в системі криміналістичної підготовки. У зв'язку з цим Н.С. Карпов відзначає: "Тому сформувався новий погляд на практику як на форму пізнання та удосконалення дійсності та універсального відображення творчого характеру свідомості (виділено нами. - О.О.)"[193, с.10]. У даному випадку ми говоримо про практику викладацької діяльності, що свідчить про існування значних відмінностей у методах роботи конкретних викладачів (колективів кафедр), що виражається в передовому, середньому або малорозвинутому досвіді. "Освітні проблеми набагато складніше і вимагають більшого співробітництва, "збагачені досвідом" школи працюють краще, ніж ті, які потонули у своїх ізольованих традиціях освіти"[191, с.71]. Тому успішний розвиток суспільства не можливий без його наукового пізнання. Основною функцією даного пізнання є підвищення якості і результативної діяльності у сфері криміналістичної підготовки.

Н.С. Карпов відзначає, "що передовий досвід варто розглядати з тих позицій, що він не є результатом разового використання якого-небудь прийому або дії. Досвід — це система дій, що склалась"[193, с.24]. Т.ч., передовий досвід - поняття постійне, незалежне від часу його виникнення.

У літературі часто зустрічаються поняття передовий і позитивний досвід. Ці поняття не рівнозначні. Позитивний досвід "характеризується високою майстерністю окремих працівників, підрозділів внутрішніх справ, тобто, дозволяє досягти високих результатів ..., але не містить у собі елементів нового, оригінального, і базується на успішному застосуванні уже встановлених наукою принципів, методів і форм роботи"[193, с.25]. Передовий досвід, це "а) той, що рухається вперед або знаходиться попереду; б) той, що не зупиняється в розвитку, прогресивний; передова техніка, обмін передовим досвідом"[193, с.26]. З цього можливо зробити висновок, що підтримувати потрібно всякий позитивний досвід, але особливо глибоко необхідно усебічно вивчати, узагальнювати передовий досвід. Прикладом передового досвіду роботи колективу в сучасних умовах була практика Запорізького юридичного інституту МВС України, де після двох років навчання за підсумками рейтингової оцінки знань і здібностей курсантів розподіляли на дві групи: а) найбільш здатні продовжували навчання ще на два роки (випуск слідчих), б) інші училися ще рік (випуск дізнавачів) [66, с.28]. Ідея даної практики полягала в тому, що добір відбувався не тільки під час вступних іспитів, а також і під час навчання (про необхідність такого добору в роботі раніше вказувалося). За допомогою такої форми добору відбувається додаткова мотивація учнів, відбиралися найбільш здібні до роботи слідчого і т.д., що позитивно відображалося на кінцевому результаті - якості підготовки випускників. На жаль, у даний момент ця ініціатива ліквідована.

У юридичному вузі досвід роботи викладача має особливе значення, тому що, по-перше, це особлива складова його підготовки, по-друге, у зв'язку зі специфікою викладання криміналістики - недостатньо володіти загально-педагогічним досвідом, необхідний розвиток досвіду специфічного, що дозволяє вирішувати задачі криміналістичної підготовки різних категорій юристів.

Форми та обсяг відображення досвіду в різних джерелах, можливості його використання в справі удосконалення криміналістичної підготовки слідчих різні. З урахуванням цього, джерела досвіду можна розподілити на наступні групи:

1. Відомчий досвід роботи кафедр криміналістики вузів системи МВС України і споріднених кафедр, що працюють у тій самій системі, зміст навчання яких взаємопов'язаний зі змістом криміналістики (насамперед: кримінальний процес, кримінальне право, юридична психологія, ОРД і т.д.).
2. Досвід роботи аналогічних кафедр інших вузів України (у системі СБУ, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, цивільних вузів).
3. Закордонний досвід криміналістичної підготовки слідчих.
4. Досвід слідчої діяльності, спрямований на удосконалення професіоналізму в рамках предмета криміналістики.

Даний перелік джерел не є вичерпним, тому що можливе одержання опосередкованої інформації з інших джерел, яка може бути прийнятною для використання. Наприклад, інформаційні технології, що постійно розвиваються, можуть відкрити нові можливості підготовки і, виходячи з досвіду підготовки інших фахівців, після адаптації даних технологій і методик до специфіки підготовки слідчих - їх можливо буде використовувати.

Дана система джерел поділяється також на досвід окремих суб'єктів діяльності і досвід роботи колективів. І той і інший однаковою мірою цінний для вивчення, що можна аргументувати наступним. Наставництво, взаємні відвідування занять і т.п. стають обов'язковими. У цьому можна побачити позитивні і негативні сторони. Співробітництво, що підштовхується до крайнощів, стає "колективним мисленням" - некритичний конформізм групи, бездумне прийняття рішень, придушення індивідуальної думки, яка відрізняється від інших. Т.ч. і занадто тісне співробітництво може мати негативні наслідки, що можна сказати і про повне ігнорування колективного досвіду. "Одночасно віддавати належне протилежностям - індивідуалізму і конформізму - ось вирішальна думка"[191, с.75]. Дана думка повинна бути присутньою при оцінці і подальшому використанні передового і позитивного досвіду.

У системі вузів МВС вже існують визначені напрацьовані форми організації професійного удосконалення викладачів, що ставлять перед собою ціль передачу педагогічного досвіду, передових форм і методів роботи. З урахуванням практики інших вузів (у тому числі і закордонних), їх можна доповнити та уточнити, що дозволяє створити наступну їхню класифікацію:

1. Вивчення практики розкриття і розслідування злочинів.
2. Наставництво.
3. Школи професійного розвитку або школи "молодих викладачів".
4. Взаємний обмін думками, консультації викладачів.
5. Взаємне відвідування занять з наступним обговоренням.
6. Спільне обговорення навчально-методичних питань на засіданнях кафедр.
7. Обмін текстами лекцій, науковою літературою та іншими навчально-методичними матеріалами.
8. Обмін викладачами.
9. Надання творчих відпусток.
10. Міжкафедральні, міжвузівські практичні курси, семінари, науково-практичні конференції, круглі столи.
11. Міжнародне співробітництво.
12. Проведення конкурсів викладачів, навчально-методичних матеріалів.
13. Телеконференції і т.д.

Вивчення практики розкриття і розслідування злочинів. Важливим засобом підвищення кваліфікації викладачів криміналістики є безперервне вивчення та узагальнення слідчої, оперативно-розшукової і судової практики. Це дозволяє максимально зблизити практику і навчальний процес, дозволяє використовувати конкретні ситуації як приклад теоретичного матеріалу, розвити інтерес у слухачів до майбутньої професії. В свою чергу вивчення практики розкриття і розслідування злочинів може проводитися в різних формах: стажування, науково-практичні конференції, організації зустрічей із практичними працівниками, семінари і конференції з обміну досвідом, цілеспрямоване вивчення викладачем кримінальних справ відповідно тематиці наукових досліджень, проведення виїзних засідань кафедри і т.п. Головна вимога до такого вивчення полягає в тому, що воно повинне бути активним і безперервним.

Наставництво. Основними суб'єктами, залучених до процесу професійного становлення молодих викладачів і здійснюючих передачу досвіду діяльності, є начальники кафедр, наставники, співробітники психологічних служб. Їхньою задачею є формування певного рівня професійної діяльності співробітника, що передбачає адекватне заданим вимогам і умовам середовища професійну позицію, ефективну взаємодію із соціальним оточенням і успішну діяльність. Для здійснення цієї задачі молодому викладачу призначається наставник, що в першу чергу тісно з ним контактує. Важливим є рішення питання про закріплення наставника, з урахуванням психологічної сумісності з молодим співробітником, предметну і педагогічну підготовленість, уміння встановлювати контакт із підшефними. Робота наставників повинна носити цілеспрямований характер і передбачає цілий ряд заходів:

• здійснення індивідуальної роботи з молодим співробітником щодо виявлення і формування якостей, які впливають на процес професійного становлення;
• розвиток у молодого співробітника комунікативних здібностей, зокрема, щодо взаємодії з керівником, наставником, колегами по роботі, слухачами і курсантами, а також уміння ефективно вирішувати конфліктні і кризові ситуації;
• проведення тематичних занять, тренінгів, взаємного відвідування занять, що спрямовані на придбання і вдосконалення педагогічного досвіду при проведенні занять;
• формування умінь та навичок психологічного впливу у відношенні слухачів і курсантів;
• консультування щодо подолання труднощів;
• формування навичок і потреби у самовдосконаленні і т.д.

Ця форма обміну досвідом є досить ефективною і постійно використовується як у вітчизняній правоохоронній системі, так і за кордоном (наприклад, таку форму традиційно використовує ФБР). Очевидним недоліком даної форми в Україні є відсутність механізму оцінки і заохочення результатів роботи наставників (у тому числі і матеріального), що в ряді випадків сприяє негативному або формальному відношенню до цієї діяльності.