Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

2.4. Вивчення і впровадження педагогічного досвіду

Сторінки матеріалу:

 

Якість криміналістичної підготовки слідчих визначається не тільки якістю і змістом навчальних програм, але і кваліфікацією, професійною майстерністю і досвідом викладацького складу.

Ця проблема містить у собі кілька аспектів, таких, наприклад, як рівень кваліфікації викладача, наявність або відсутність у нього досвіду викладацької і практичної слідчої або оперативно-розшукової діяльності, дієвості системи підвищення кваліфікації викладачів і рядом інших. Однак простим перерахуванням аспектів цей вид діяльності не окреслюється, у зв'язку з багатогранністю, її творчим характером, постійною потребою до удосконалення і складністю сучасних задач. Тільки те, що відсутність мистецтва викладання криміналістики у конкретного викладача може супроводжуватися антипедагогічним ефектом, говорить багато про що.  Дане положення пов'язане і з частковою невивченістю усіх аспектів діяльності, постійною зміною його умов, індивідуальністю кожної ситуації криміналістичного навчання і т.п. Крім того, існують процеси в діяльності, які можливо описати, пояснити, передати як знання (досліджений досвід діяльності) і які складно піддаються опису - їх можна тільки побачити, відчути (індивідуальний, або недосліджений досвід). Це проявляється, наприклад, при порівнянні результату роботи двох лекторів, що читають лекцію на ту саму тему. В одному випадку слухачі з інтересом сприймають матеріал, а в другому - ні. При абсолютно рівних умовах (матеріал лекції, використання технічних засобів, психолого-педагогічних прийомів) результат усе-таки буде відрізнятися, тому що існує досвід діяльності, у даному випадку - педагогічний досвід, що дозволяє більш тонко сприймати реакцію слухачів і вживати необхідних заходів для ефективнішого виконання задачі. У зв'язку з цією різницею ефективності кінцевого результату діяльності, зокрема в сфері криміналістичної підготовки слідчих, представляється необхідним визначити співвідношення діяльності і досвіду.

У широкому розумінні слово "діяльність" означає різнобічний процес створення суспільним суб'єктом умов для свого існування і розвитку, процес перетворення соціальної реальності відповідно до суспільних потреб, мети і задач. Як відзначає Л. П. Буєва, діяльність виступає як сила, що відтворює і змінює систему об'єктивних і суб'єктивних умов, суспільних відносин і соціальних інститутів, а, разом з тим, і систему відповідних їм уявлень, весь спосіб життя і думок людей. На її погляд, "діяльність можна визначити як спосіб існування і розвитку суспільства і людини, всебічний процес перетворення їм навколишньої природної і соціальної реальності..." [190, с.58].

Тим більше це відноситься до професійної діяльність, що має на меті виконання задач професійно підготовленим співробітником (у нашому випадку - викладачем, що здійснює криміналістичну підготовку, і слідчим, як результатом такої). Ця підготовка співробітника до діяльності являє собою не механічне заповнення певних порожнеч, у яких розписані знання, уміння і навички. Професіонал - це поняття динамічне. "Люди з високим рівнем особистої майстерності живуть у стані постійного навчання. …особиста майстерність не є чимось таким, чим ти володієш. Це процес."[191, с.42]. Тільки постійне поновлення знань, постійний розвиток навичок, постійна самооцінка якостей і відношення до роботи, внутрішній контроль дозволяють розвивати і підтримувати професіоналізм на рівні вимог, що сформовані змінами у злочинності. Сказане відноситься і до кожного професіонала окремо, і до відповідних організацій у цілому. Постійне підвищення професійного рівня визнається однією із найголовніших функцій правоохоронних систем в усім світі [148, с.54].

Діяльність багатогранна, її результатом і рушійною силою одночасно є досвід. Не можна не погодитися, що результативна діяльність багато в чому залежить від того, як вивчається досвід інших суб'єктів діяльності, як у сфері криміналістичної підготовки слідчих МВС, так і в більш широкій сфері. До цього середовища може відноситися: відомчий досвід, закордонний досвід, досвід інших вузів і т.п. Досвід може бути також колективним і індивідуальним, позитивним і негативним.

Не завжди досвід визначається позитивною ситуацією у визначеному роді діяльності. Найчастіше - навпаки. Потреби практики, як відзначає А.В. Іщенко, - це сигнал про необхідність змін [67, с.14]. Разом з тим, виявлення і рішення потреб практики не завжди характеризується чіткою виразністю і визначеністю [36, с.5], причиною чого, у більшості випадків, є нестача державних ресурсів. Дане положення визначає самостійний пошук практикою шляхів виходу з положення, що створилося. При цьому, указує Л.М. Карнєєва, "практика, яка позбавлена наукових рекомендацій із проблем, що її хвилює, або зіштовхується з нерозумінням цих проблем або неналежних їх вирішень, що суперечать її інтересам ... сама шукає вихід і знаходить часто не кращий"[192, с.37]. Дане висловлення Л.М. Карнєєвої було адресовано слідчій практиці, але воно може бути застосовано до всіх сфер діяльності, особливо до сфер з "багатьма невідомими", із протистоянням різних інтересів, з "перехідним періодом", пов'язаним з розвитком певної діяльності. У тому числі це відноситься і до криміналістичної підготовки слідчих.

Знаходження практикою певних рішень у діяльності, що не відповідають вимогам щодо результату такої, фактично є негативним досвідом, тобто, по визначенню Н.С. Карпова, того, що "зводиться до таких явищ, що викликають регресивний рух"[193, с.24]. Наприклад, практика оцінки рівня криміналістичного навчання, що склалася і існує сьогодні, являє собою оцінку знань, але ніяк не умінь і навичок. Це відбивається і на загальному орієнтуванні криміналістичного навчання на те, що потрібно на іспиті (що не зовсім погоджується з тим, що потрібно для діяльності), і на відношенні до цього слухачів, і в цілому знаходить втілення в подальшому - в слідчій практиці.

На наш погляд, негативний досвід може бути деякою мірою корисним у випадках його виявлення, вивчення і застосування відповідних заходів для усунення регресу. Він може вказувати на наявність труднощів, невирішених проблем. Але необхідно відзначити, що в такій сфері діяльності як криміналістична підготовка слідчих такий досвід украй небажаний, тому що найчастіше результат цієї роботи можна оцінити тільки через 5-7 років, а його наслідки пов'язані з виникненням слідчих помилок. З цієї причини задача вивчення досвіду криміналістичної підготовки слідчих представляється ще більш актуальною.

Як відзначає В.С. Медведєв, за певних умов професійний досвід може відігравати деформуючу роль при  виконанні певної діяльності [194, с.28]. Однією з цих умов (у нашому випадку) є відсутність системи дослідження позитивного і негативного досвіду криміналістичної підготовки слідчих. Існуюча система підготовки кадрів "переважно орієнтована на успадкування і відтворення перейнятих стереотипів, виявилася не в змозі швидко перебудувати традиційні форми і методи роботи, привести їх у відповідність з вимогами суспільства, що вступає в період надзвичайно прискореного розвитку" [90, с.5]. За даними анкетування 90,9 % викладачів і 87,9 % наукових працівників вважають, що відсутність системи вивчення та інформування про проведені дослідження передового досвіду перешкоджає його впровадженню в практику [193, с.85]. Варто визнати необхідним розробку комплексного плану вивчення і використання передового досвіду.

У зв'язку з цим, як указує Н.В. Кудрявцев, при виборі основних напрямків наукових досліджень "...необхідно перебороти значну частку стихійності, відсутність достатнього ув'язування з потребами практики"[109, с.10]. Ця ж стихійність присутня і у системі криміналістичної підготовки, особливо якщо розглянути практику підготовки фахівців, педагогічні аспекти роботи викладача криміналістики. Ні в якому разі автор не переслідує мету введення викладання за стандартом і не стверджує, що рекомендації найкращого підручника з педагогіки можуть бути застосовані усіма викладачами і з однаковим успіхом. Навпроти, слід зазначити, що, безумовно, існують цікаві рішення у викладанні дисципліни, викладацькі експерименти, нововведення на рівні міністерства, вузу, кафедри, особливі методи роботи кожного з викладачів, кожен з яких індивідуальний і по-своєму цікавий. Однак існує також вакуум такого роду інформації, і кожен новий викладач змушений вчитися на своїх помилках, практично без урахування досвіду колег. Для цілеспрямованого, якісного та ефективного проведення криміналістичної підготовки слідчих необхідно постійне і таке ж системне дослідження і використання результатів вивчення цієї діяльності.

Для дослідження цієї проблеми потрібно розглянути, що являє собою досить часто уживаний термін "досвід"? Практика, як предметна діяльність, здійснюється за законами об'єктивної дійсності. Досвід, як результат практичної діяльності, визначається як "засноване на практиці чуттєво-емпіричне пізнання об'єктивної дійсності; єдність знань і умінь, навичок"[195, с.945].

Розглядаючи досвід діяльності викладачів криміналістики неможливо не згадати про його дві складові: педагогічний досвід і досвід діяльності в практичних підрозділах МВС. У відношенні досвіду діяльності в практичних підрозділах є думки про його першочергове значення для викладача криміналістики [196, 197], що, на наш погляд, є сумнівним. Ціль діяльності викладача криміналістики - донести слухачу науково обґрунтовані дані, сформувати у нього криміналістичні знання, уміння і навички. Уже ця невелика теза говорить про те, що викладач криміналістики повинен бути фахівцем як мінімум у двох областях: самої криміналістики, тому що в іншому випадку слухачі будуть одержувати неякісну інформацію, і педагогіки, тому що інакше слухачі не будуть сприймати навіть вірну і корисну інформацію. Якщо розглянути питання глибше і звернути увагу на викладання конкретних тем (наприклад: "Розслідування злочинів у сфері інформаційних технологій" або "Розслідування злочинів у сфері економіки"), то виникає питання про подальше удосконалення педагога та одержання знань і досвіду в інших областях діяльності, здебільшого - неюридичного напрямку.

У дійсності це питання неоднозначне. Як правило, викладачі криміналістики, що мають багатий досвід практичної діяльності, "бачать освітню мету лише у передачі свого особистого досвіду (виділено нами. - О.О.)" [198, с.4]. З іншого боку, більшість викладачів зрілого віку, що мають досвід практичної діяльності, не мають досвіду роботи в умовах боротьби із сучасною злочинністю і, отже, діляться колишнім досвідом, значною мірою застарілим. А молоді викладачі, що побували на практиці, не можуть його повною мірою передати, оскільки він ще не накопичений належним чином і не узагальнений у вигляді методик і рекомендацій [155, с.66].