Важливим елементом криміналістичної характеристики є предмет злочинного посягання. Предмет злочинного посягання являє собою такий предмет (об'єкт, річ навколишнього світу), на який впливає злочинець з метою досягнення результату своєї діяльності. При вчиненні злочину шахрай може впливати на дуже велику кількість різних предметів. Незважаючи на те, що шахрай впливає на багато предметів навколо нього, предметом злочинного посягання буде лише майно, яким він заволодів. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути різні матеріальні цінності, грошові кошти, право на майно. Термін "майно" при розслідуванні шахрайства розглядається у широкому значенні [259][217] . Він охоплює гроші, цінні папери, товари, сировину, напівфабрикати тощо.

 Поняттям "майно" можуть охоплюватися речі, гроші й цінні папери. Нарешті, у поняття майна входить вся сукупність наявних речей, грошей, цінних паперів, майнових прав, а також обов'язків суб'єкта. У зв'язку із цим при застосуванні відповідних норм потрібно щораз усвідомлювати значення терміна "майно" [262][218] .

 Результати узагальнення та аналізу кримінальних справ про шахрайство показують, що предметом шахрайства в 46,8% випадків          від загальної кількості справ про шахрайство є грошові кошти (гривні, долари США, російські рублі та євро), квартири та будинки - 9,7%,     вироби з дорогоцінних металів - 12,3%, побутова техніка - 7,1%, оргтехніка - 4,5%, сільськогосподарська продукція - 6,4%, паливно-мастильні матеріали - 5,8% земельні ділянки - 0,8%, автотранспорт - 4,2%, цінні папери - 2,4%.

Наведені показники свідчать про широту діапазону предмета злочинного посягання. Разом з тим існує й низка чинників, що впливають на обрання предмета злочинного посягання. До таких чинників можна віднести:

1) спосіб шахрайства, що використовує злочинець - більшість способів розраховані на заволодіння саме грошовими коштами;

2) економічна доцільність - предмет шахрайства зумовлений зростанням номінальної вартості певної продукції.

3) споживча цінність - предметом шахрайства є не будь-яка річ, а саме та, яка відповідає інтересам та потребам злочинця. На вибір предмета злочинного посягання в більшості випадків впливає наявність можливості швидко використати матеріальні цінності, якими заволодів шахрай.

У кримінальному праві та судово-слідчій практиці вироблена система ознак майна, як обов'язкового елемента будь-якого заволодіння майном[219]: фізична ознака - матеріальність предмета шахрайського посягання. Не можуть бути предметом шахрайства як майнового злочину ідеї, погляди, інформація, теплова та інші види енергії; економічна ознака - предметом заволодіння може бути тільки річ, що має певну економічну цінність. Тому не можуть бути предметом шахрайського посягання речі, що практично втратили господарську цінність, або природні об'єкти, в які не вкладена праця людини; юридична ознака - предметом заволодіння може бути лише чуже майно [166][220]. Чужим визнається майно, власником якого є не особа, винна у шахрайстві, а інший громадянин або юридична особа.

Шахрайство може виражатися й у придбанні права на чуже майно. На відміну від заволодіння, законодавчого визначення поняття "придбання права на майно" немає.

ЦК України визначає особливості придбання й припинення права власності на майно, володіння, користування й розпорядження ним залежно від того, перебуває майно у власності громадян або юридичних осіб, установлює підстави придбання права власності на нову річ, плоди, майно реорганізованої юридичної особи, знову створюване нерухоме майно тощо. Це правомірні особливості й підстави набуття права власності.

Особа, що вчиняє шахрайство, набуває право на майно свідомо незаконним шляхом. При цьому особа, що набула право на майно таким чином, юридично власником майна не стає. Не можна придбати право власності злочинним шляхом. Власником можна стати лише з підстав, зазначених у цивільному законодавстві України. У такий спосіб набуття права на майно не спричиняє втрати потерпілим права власності на це майно. Саме цим пояснюється, чому в законодавчому визначенні шахрайства говориться про набуття права на чуже майно, а не про набуття права власності на чуже майно. Придбанню права на майно притаманна більшість ознак, характерних для заволодіння чужим майном, зокрема, чуже майно, протиправність, безплатність, заподіяння збитку власникові або іншому володільцю майна, корислива мета [182][221].

Відмінність полягає в такій ознаці, характерній для шахрайства шляхом заволодіння, як вилучення та (або) звернення на користь винної або інших осіб.

Одне із значень слова "придбати" означає "ставати власником чого-небудь, переважно купуючи" [51][222] . Таким чином, шахрай у результаті вчинення протиправних діянь стає власником права на чуже майно. Набуваючи таке право, він має можливість надалі вилучити його й звернути на свою користь або на користь інших осіб. Мова в цьому випадку йде про момент закінчення шахрайства, вчиненого шляхом придбання права на чуже майно. Це питання вирішується неоднозначно. Ю. І. Ляпунов уважає, що з моменту одержання шахраєм документа, на підставі володіння яким він набуває право на майно, злочин визнається закінченим незалежно від того,  чи вдалося шахраєві одержати по ньому відповідне майно в натурі або в грошовому вираженні [135][223] . Такої ж думки дотримується й Г. О. Крігер: згадування про право на чуже майно, окремі правомочності на майно має значення для уточнення моменту закінчення злочину. Заволодівши правом на майно, винний тим самим заволодіває й самим майном [134][224].

На думку Г.М. Борзенкова й І.М. Тяжкової, придбання права на майно є або готуванням до подальшого заволодіння майном, або протиправним чином створює видимість законного володіння майном, що вже перебуває у володінні винного. Заволодівши правом на майно, злочинець тим самим заволодіває й самим майном, тобто вчиняє розкрадання [133][225]. С. В. Косих пише, що придбання права на майно є, як правило, готуванням до заволодіння шляхом шахрайства, хоча не виключається можливість іншого розвитку злочинної діяльності, що слід ураховувати при кваліфікації діяння [151][226]. Однак це суперечить буквальному тлумаченню тексту ст.190 КК України.

У правознавстві представлені три підходи до розуміння "придбання права на майно" при шахрайстві: 1. Найбільш широке розуміння пов'язане з ототожненням "права на майно" із цивільно-правовим "майновим правом". До майнових прав належать цивільні права, що мають економічний зміст (включаючи, наприклад, право на проїзд у транспортному засобі, право користуватися послугами телефонного або іншого зв'язку тощо). Таке розуміння (з істотним застереженням, що йшлося не про "право на майно", а про "право по майну") характерно для російського правознавства й законодавства до революції 1917 року [122][227]. Сьогодні таке тлумачення неприйнятне, оскільки закон прямо говорить не про "майнове право" ("право по майну"), а про "право на майно". Закон, таким чином, містить пряму вказівку на об'єкт права як на "майно". Самі по собі роботи, послуги, результати творчої діяльності майном не є, хоча права на них і входять до складу майна.

2. Найбільш вузьке розуміння "права на майно" пов'язане з розумінням шахрайства як заволодіння чужим майном (поряд із крадіжкою, грабежем і розбоєм). Так, Г.О. Крігер, зазначає, що при заволодінні чужим майном шляхом шахрайства обман або зловживання довірою повинні бути саме засобами для злочинного заволодіння майном [159][228]. "Право на майно" у цьому значенні охоплює право власності на річ, а також будь-яке зобов'язальне право на одержання речі у фактичне володіння (наприклад, право вимоги до банку) [336][229]. Відповідно "придбання права на майно" виражається в оформленні права власності на річ або в придбанні будь-якого іншого права, що дозволяє злочинцеві в майбутньому заволодіти річчю.

3. Третя концепція "права на майно" вироблена судовою практикою в результаті буквального тлумачення закону. Основна відмінність цієї концепції від попередньої в тому, що поняття "права на майно" обіймає усяке право на майно в значенні речі, включаючи як речові, так і зобов'язальні права

Спірним є й питання, що є предметом злочину при шахрайстві у вигляді придбання права на майно. З цієї проблеми є багато різних думок. Ю.І. Ляпунов уважає, що предметом шахрайства, крім майна, є право на чуже майно як юридична категорія. На його думку, воно може бути закріплене в різних документах, наприклад, у заповіті, страховому полісі, дорученні на одержання тих або інших цінностей, у різних видах цінних паперів [135][230].

Подібну думку з цього приводу висловлює Г.О. Крігер. В одному випадку він говорить, що предметом шахрайства може бути  не лише майно, але й право на нього (наприклад, винний може заволодіти правом користування житлом) [134][231]. В іншому випадку він уточнює, що не можна визнавати предметом злочинів проти власності документи, що не мають конкретної вартості, а містять лише право на одержання майна (квитанція на багаж, товарні чеки, жетони, номерки тощо) [249][232].

Аналогічну точку зору висловлює й О.І. Рарог: не можуть бути предметом заволодіння майном "різні накладні, що дають право на одержання майна, тому що самі по собі вони не становлять матеріальної цінності" [292][233]. На думку Л.Д. Гаухмана, у такому різновиді шахрайства, як придбання права на майно, предмет злочину відсутній [69][234].

Специфічним предметом шахрайства є нерухомість, оскільки вона не є предметом - крадіжки, грабежу й розбою, тому що саме по собі захоплення нерухомості без оформлення прав на неї не може розглядатися як розкрадання.

Протягом тривалого часу під предметом шахрайства найчастіше розумілося рухоме майно. При цьому вказувалося, що непрямо шахрайство може посягати й на нерухомість [247][235]. Лише останнім часом в юридичній літературі предмет цього злочину став трактуватися як рухоме, так і нерухоме майно [337][236] .

Само по собі відновлення у вітчизняному праві поділу речей на рухомі й нерухомі, а також повсюдне поширення цього поділу вказують на істотні їхні відмінності. Серед істотних ознак нерухомості можна назвати: 1) особливий (відкритий, публічний) характер володіння нерухомістю; 2) особливий порядок зміцнення прав на нерухомість.

Таким чином, неправомірне придбання нерухомості можливе в результаті звернення чужого майна на користь винної або іншої особи тільки шляхом "придбання" (тобто оформлення) права на нерухому річ[237] .