Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

3.1. Поняття та зміст профілактики адміністративних проступків

Сторінки матеріалу:

 

В сучасний період розвитку незалежної, правової та соціальної держави в Україні дуже гостро постала проблема профілактики адміністративних проступків. Ця проблема цікавить не тільки керівників держави, а й обговорюється в наукових гуртках вчених, кримінологів, філософів, практичних співробітників, правоохоронних органів, та, насамперед, співробітників системи МВС, на яких покладається основна робота в цьому напрямку. Сучасний етап розвитку України характеризується послідовним розгортанням демократизму та забезпечує зростання активності населення у вирішенні соціальних задач держави та знаходить своє відображення у діяльності держави спрямованої на боротьбу із злочинами, адміністративними проступками та іншими правопорушеннями. Саме демократія дозволяє ставити питання боротьби з адміністративними проступками та злочинами на рівень соціальних завдань, які вирішуються єдиними зусиллями держави, її інститутами, громадськими організаціями, колективами, та окремими громадянами. Головним напрямком в діяльності держави по боротьбі з адміністративними проступками була, є і буде профілактика адміністративних проступків.

Багаторічна історія боротьби із правопорушеннями пов'язана з пошуками шляхів викорінювання цих негативних явищ. Ідея про попередження правопорушень взагалі та злочинів, зокрема зародилася ще у стародавній Греції. Вже у Платона та Аристотеля можна знайти спроби торкнутися цієї проблеми. Погляди Платона на можливість попередження злочинів викладені у його вченні про світову гармонію. Злочин при цьому розглядається, як хвороба душі злочинця і як хвороба держави. Лікування цієї хвороби є прерогативою державної влади. Саме вона у особі законодавця повинна так складати закони, щоб відволікати від злочину тих, хто може стати злочинцем. Платон стверджує, що встановлені закони повинні оказувати стримуючий вплив на спонукаючі начала злочинних діянь та вчинків - гнів, прагнення до насолод і т. д.

Аристотель бачить одну з головних причин правопорушень у аморальних звичках та смаках, які "…суперечать розуму або у пристрастях, які затемнюють його. Закон та загроза покарання може стримати злочин саме тому, що злочинець згідно своїй волі стає носієм зла" [203, с. 97].

Серед інших вчених ми можемо виділити Д. Локка, Г. Гельвеція, Ж-Ж. Руссо, Вольтера, Ш. Монтеск'є та інших. Д. Локк бачив причини злочинності у індивіді, а оскільки сам індивід є носієм добра та зла, то досягнення безпеки суспільства можливе шляхом виправлення індивіда. Ідеї про попередження злочинів та встановленні контролю над особою Локк переносить в сферу моралі та виховання: "Перемогти зло можна тільки тоді, коли правильно організоване виховання" [110, с. 104]. За думкою Гельвеция єдиний спосіб зробити людей доброчесними, це пов'язати їх особистий інтерес з інтересами суспільними. Забезпечити це повинні суспільство, держава та особливо закон, так як корені пороків він бачить у недосконалості законів. На відміну від Гельвеция, Ж-Ж. Руссо причини правопорушень та пороків бачить не тільки у законах, а і у недосконалості всього суспільного життя. Можливості викорінювання злочинів, правопорушень та їх попередження закладені, на думку Руссо, в такому перетворенні суспільного життя, яке призведе до створення союзів та держав, де люди будуть рівноправними та підкорені закону, а не один одному.

Вольтер одним з перших найбільше глибоко побачив проблему попередження злочинності. Саме йому належить ідея, що попередження злочинності і є справжнім призначенням юриспруденції. Він приділяв увагу не тільки соціальним явищам, які лежать в основі злочинів (релігійний фанатизм, бідність), а й ліквідації причин окремих злочинів (перековування слабких сторін натури особи, охорона честі незаміжніх матерів).

Людвіг Фейєрбах приділив велику увагу розробці та обґрунтуванню необхідності враховувати власні якості особи при організації попередження злочинів та використання з цією метою кримінально-правових засобів. Головню ідеєю його вчення, (яка ще йде від Платона), є прийняття загального або психічного примусу. Так як основа усіх правопорушень нібито міститься у чутливих спонуканнях людини, то звідси робиться висновок про доцільність контролю за особистістю та виробці в неї начал, які стримують протиправну поведінку. Такі начала Фейєрбах бачить у розвинутому почутті закону, гарному знанні права, а саме головне - у загрозі кримінального покаранні, яке є противагою до різних спонукань та потягів до вчинення злочину.

Беккаріа (Beccaria) Чезаре (1738-94), італійський просвітитель, юрист, публіцист в своєму трактаті про злочини та покарання (1764), повторює слова Монтеск'є про те, що краще попередити злочин чим карати за нього6 "А якщо ми хочемо попередити злочин, то нам необхідно зробити закони ясними та правдивими, необхідно, щоб просвіта йшла поряд із свободою" [86, с. 138].

Інший видатний вчений на думку якого треба звернути увагу - Томас Мор. Він перший, хто зрозумів недоцільним використовувати жорстокі покарання для боротьби з правопорушеннями. Т. Мор приходить до виводу, що якщо незмінні причини правопорушень, то незмінні й їх наслідки і ніякі покарання не допоможуть, а тому насамперед потрібна економічна перебудова суспільства і на цій основі - "… розумна організація таких заходів з боку держави, які б зробили неможливим прояв злочинів" [166, с. 94].

Маємо зауважити, що повний історичний екскурс потребує більш детального, а мабуть й монографічного дослідження, тому ми можливо згадали не всіх вчених, але цей історичний відступ допоможе нам зрозуміти від чого походять сучасні погляди на проблему профілактики правопорушень.

Якщо ми починаємо розмову про профілактику адміністративних проступків, то маємо сказати про таку науку, як кримінологія. Про її зв'язок з темою, яку ми розкриваємо, ми говорили раніше, але маємо зазначити, що на протязі багатьох років вона розглядала цю проблему, підготувала гарний теоретичний фундамент для  її вирішення. Тому в нашій  роботі ми просто не можемо ігнорувати досягнення та розробки видатних вчених-кримінологів таких як: О.І. Алексєєв, С.Б. Алімов, Ю.Д. Блувштейн, С.В. Бородін, В.В. Голіна, М.Н. Голоднюк Є.В. Додін, К.Є. Ігошев, В.Н. Кудрявцев, В.П. Лобзяков, В.П. Лихолоб, В.П. Сальников, В.П. Філонов та ін. Їх роботи дуже корисні для вивчення проблеми профілактики адміністративних проступків та можуть бути використані в дослідженнях в галузі адміністративної деліктології.

Нашу проблему ми досліджуємо в сфері адміністративної деліктології, тобто науки, яка вивчає адміністративну деліктність, особу правопорушника, причини деліктогенної поведінки, розробляє заходи щодо профілактики адміністративних проступків. Є.В. Додін говорить про адміністративну деліктність як: "соціальне та правове явище, яке містить в собі всю сукупність вчинених адміністративних проступків у певний період в певному регіоні та в державі в цілому" [106, с. 146 ].

При дослідженні категорії "профілактика адміністративних проступків" ми будимо відштовхуватися від дослідження кримінологів в сфері попередження злочинності та з урахуванням розвитку адміністративного права в сучасний період. Серед усіх робіт, які стосуються цієї проблеми, ми можемо знайти дуже велику кількість визначення категорій "профілактика" та "попередження". "Попередження злочинності є кримінологічною категорією, яка визначає систему об'єктивних та суб'єктивних передумов локалізації та скорочення злочинності, а також комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на виколення цього соціального явища, причин та умов, які його породжують" [198, с. 274 ].

"Попередження злочинності - це специфічний вид діяльності (держави та суспільства), спрямований на визначення шляхів та засобів, а також інших можливостей ефективного впливу на злочинність, як соціально правове явище з метою його викорінювання з життя суспільства"[151, с. 8 ].

"Профілактика злочинності - це перший стан попереджувальної діяльності, який пов'язаний з виявленням та нейтралізацією причин злочинів та умов, які сприяють  їх вчиненню" [151, с. 8].

"Поняття профілактики злочинів охоплює відносини між соціальними суб'єктами, спрямовані безпосередньо на ліквідацію криміногенних факторів та створення умов, які виключають можливість формування особи злочинця та реалізації антисуспільної спрямованості" [118, с. 16 ].

В кримінологічній літературі вже давно ведеться дискусія про співвідношення категорій "попередження" та "профілактика". Одні автори розглядають їх як тотожні: "...ці терміни доцільно застосувати як тотожні та які замінюють одне одного" [102, с. 15],[144, с. 152],[150, с. 4-12], [102, с. 4-6], другі говорять про їх, як різні та несумісні. Так, наприклад К.Є. Ігошев, В.П. Лихолоб, Р.В. Шашев говорять про профілактику злочинів, як складову частину або перший етап попередження злочинів [151, с. 12-16],[118, с. 34-35], [178, с. 18-23]. Окрім цього використовуються поняття соціальне попередження злочинності  та соціальна профілактика злочинності [183, с. 6-7], [91, с. 127-128].

З цього приводу ми маємо висловити наступну точку зору. Якщо ми звернемося до тлумачних словників то побачимо таку картину. Профілактика -  (від грецького prophylaktikos - запобіжний), у медицині система мір по попередженню хвороб, збереженню здоров'я й продовженню життя людини. У ветеринарії профілактика - система суспільних й ветеринарних заходів по попередженню хвороб тварин й охороні здоров'я людей від антропозоонозів.

"Профілактика, в техніці - попереджувальні міри для підтримки технічного об'єкта в справному або працездатному стані (заміна або ремонт окремих деталей, чищення, змащення і т. п.)" [219, с. 648].

  "Попереджати - повідомити, дати знати заздалегідь, зробити щось скоріше, або успішніше прийняти попередні заходи, усунути, відхилити, позбутися заздалегідь" [219, с. 611].

"Профілактика - сукупність попереджувальних заходів, спрямованих на збереження й зміцнення нормального стану, порядку. П. захворювань П. злочинів" [219, с. 647].

З цього приводу треба зазначити, що профілактична робота ведеться не тільки тоді, коли адміністративний проступок вже вчинено, вона можлива і при правомірній поведінці; тут вона складається в створенні максимально сприятливих умов для реалізації правомірних дій, в підтримці та забезпеченні гарантій суспільно корисливих учинків. Звернувши ж увагу на визначення словників та на точку зору А.Ф. Токарева, який зазначає, що різниця між термінами "попередження" та "профілактика" в тому, що перше відображає діяльність по недопущенню яких-небудь явищ, а друге діяльність по недопущенню негативних змін у явищах, робимо наступні висновки. До адміністративної деліктності неможливо примінити термін "попередження", бо попередити можна тільки явище, якого не існує. Адміністративна деліктність існує об'єктивно, тому її не можна попередити, а з нею можна тільки боротися, долати, зводити на нуль. Тому про профілактику адміністративних проступків можна говорити відповідно до всієї їх сукупності. Тобто треба не допускати негативних змін у цьому явищі, (просто говорячи збільшення), а намагатися викорінювати його.

Що ж до терміну " попередження ", то про нього доцільно говорити у відношенні окремих адміністративних проступків та їх груп. Попереджати можна адміністративні проступки, які ще не вчинені, але можуть бути  вчинені або ті проступки, які ще не виникли, але спостерігається тенденція до їх виникнення.

Профілактика  адміністративних проступків виражає особливу діяльність, яка соціально управляється ; а якщо дотримуватися положення Конституції України про те, що Україна є правовою та соціальною державою, а людина, Ії безпека, життя, здоров'я є найвищою соціальною цінністю, то ми маємо зупинитися на термінові профілактика адміністративних проступків та дати таке визначення: