Всі ці ознаки не дають можливості ототожнити членів (учасників) таких підприємств з найманими працівниками. Адже під найманою працею слід розуміти несамостійну, залежну, підлеглу працю працівника, що не включений у відносини власності з підприємством, установою, організацією, позбавлений, як правило, права на розподіл прибутків та участь в управлінні, який продає свою робочу силу (здатність до праці) і зазнає експлуатації з боку власника засобів виробництва або капіталу [36, c. 51]. Але й визнавати їх працю повністю самостійною також не має підстав. Адже, як зазначають деякі науковці, у "кооперативах мають місце управлінські структури, з якими рядові члени знаходяться у відносинах влади і підлеглості, а отже потребують певного захисту своїх трудових прав" [192, c. 85]. Тим не менше, правовий режим праці членів виробничих кооперативів  набуває  істотних відмінностей порівняно з умовами, передбаченими трудовим законодавством. Саме вони і повинні бути відображені у спеціальному законодавстві, яке регулює основні питання діяльності зазначених суб'єктів господарювання. Але  цього, на жаль, не відбувається. Так, з тексту Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" не зрозуміло, які ж особливості щодо регулювання зазначених відносин в ньому встановлено, крім права кооперативу самостійно визначати форми і систему оплати праці його членів і найманих працівників (ч. 3 ст. 35), а також його обов'язку щодо забезпечення охорони праці (ст. 36). Крім того, враховуючи, що основна мета створення і діяльності будь-якого кооперативу - це підвищення добробуту його членів, рівня їх соціальних прав, у Законі необхідно передбачити розділ, який би регулював ці питання. До речі, в Законах України "Про кооперацію" (ст. 35), "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 21) та "Про споживчу кооперацію" (ст. 14) закріплено обов'язок кооперативів щодо забезпечення соціально - економічних гарантій їх членів.

Особливості ж правового регулювання праці учасників господарських товариств [133, c. 58-61; 162, c. 160] взагалі не враховуються в чинному законодавстві. На наш погляд, такий стан речей має бути виправлений при прийнятті Закону України "Про сільськогосподарські товариства".

У своїй роботі ми розглянемо питання щодо необхідності укладення колективних і трудових договорів з членами сільськогосподарських виробничих кооперативів, особливості в оплаті їх праці та режимі робочого часу, а також в забезпеченні права на відпочинок. Що стосується порядку застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності до членів таких кооперативів, а також забезпечення охорони праці, то вони потребують окремого вивчення. На жаль обмежений обсяг дисертаційного дослідження не дає автору можливості докладно зупинитись на усіх зазначених питаннях.

 В юридичній літературі не існує єдиного підходу до вирішення проблеми стосовно необхідності укладення колективного договору у виробничих кооперативах Так, деякі автори вважають, що такі договори повинні укладатись [183, c. 41]. Але, на наш погляд, більш обґрунтованою є протилежна точка зору [154, c. 86; 162, c. 458-459]. Адже законодавством про працю передбачено, що колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи (ч. 1 ст. 11 КЗпПУ). Як зазначалось вище, члени кооперативу не є найманими працівниками і їм не потрібно узгоджувати свої інтереси у колективному договорі, відповідно і укладення таких договорів не є для них обов'язковим. Але ми маємо приклади сільськогосподарських виробничих кооперативів, зокрема, Білоцерківського району Київської області, де укладаються зазначені договори [312; 313; 314]. На наш погляд, хоч така практика і суперечить правовій природі зазначених кооперативів, але за відсутності належного регулювання трудових відносин на локальному рівні, вона нині є єдиним джерелом захисту відповідних прав членів цих суб'єктів господарювання. На відміну від кооперативів, між акціонерами (учасниками), які працюють в таких підприємствах, та господарським товариством такий договір укладається, адже більшість з них залишаються найманими працівниками, матеріальне становище яких "залежить від заробітної плати, а дивіденди можуть бути лише додатковим джерелом існування" [134, c. 61].

Питання про юридичні факти, які призводять до виникнення трудових відносин в кооперативах також є спірними. Одні вчені відстоюють позицію, що трудовий договір взагалі несумісний із членськими відносинами [24, c. 146; 113, c. 18], інші - що тільки останній, укладений з членами такого господарського формування, здатний належним чином регулювати їх трудові права і обов'язки [11, c. 66; 37, c. 54; 179, c. 51]. Обов'язкове укладення трудового договору з членами виробничих кооперативів передбачено, зокрема, законодавством Естонії [104, c. 254], а також Білорусії [292]. Для того, щоб з'ясувати це питання, розглянемо спосіб виникнення трудових відносин в таких підприємствах. Насамперед, необхідно зазначити, що трудові відносини в сільськогосподарських виробничих кооперативах випливають з членства. На цю важливу обставину неодноразово звертали увагу провідні радянські вчені, які зазначали, що "членські правовідносини  - самостійний вид відносин, які лежать в основі всіх внутрішньоколгоспних відносин" [19, c. 12; 51, c. 23; 147, c. 6].

Як уже зазначалось вище, особа набуває право на одержання роботи в кооперативі з моменту виникнення членських відносин і воно зберігається за нею протягом усього часу перебування в таких правовідносинах. Але тільки членства для виникнення трудових відносин з кооперативом недостатньо. Необхідною умовою є "додатковий юридичний факт: рішення органу (посадової особи) кооперативу про доручення особі конкретної роботи" [180, c. 19]. Воно не може бути прийнято в односторонньому порядку, оскільки правління повинно враховувати, що працівник має право на вільний вибір професії, роду занять і роботи (ст. 2 кодексу законів про працю України). У ньому має бути зазначено: трудову функцію особи, посаду, її місце роботи, час початку роботи та інші суттєві умови, необхідні для виникнення трудових правовідносин. Згідно з законодавством про працю трудовий договір вважається укладеним у випадках видання власником або уповноваженим ним органом наказу про прийняття на роботу згідно із заявою працівника, а також і тоді, коли він був фактично допущений до роботи, хоч ніякі документи при прийнятті на роботу не оформлялись [154, c. 114]. Таким чином, наявність рішення правління про прийняття у члени кооперативу згідно із заявою працівника (якщо в ньому визначено трудову функцію особи, її місце роботи та час  початку роботи) свідчить про те, що трудовий договір укладено. Хоч, деякі науковці вважають, що "прийняття у члени та трудовий договір - самостійні юридичні факти, які тягнуть за собою різні правові наслідки. Вони не виключають, а доповнюють один одного, але повинні здійснюватись окремо" [104, c. 254]. На наш погляд, особливість правового становища членів сільськогосподарських виробничих кооперативів як раз і вимагає поєднання цих юридичних фактів, адже однією з умов членства є здійснення трудової участі в таких кооперативах. Зважаючи на вищезазначене, можна сказати, що вирішенню підлягає не проблема доцільності укладення трудових договорів у виробничих кооперативах, а те, в якій формі вони повинні укладатись. Письмова форма трудового договору характеризується тим, що "повинна містити в собі всі обов'язкові умови праці, умови оплати праці, режиму робочого часу, конкретні трудові та соціально-економічні пільги, що фіксуються в єдиному акті (документі) і є обов'язковими для обох сторін" [25, c. 52]. Таким чином, трудовий договір в сільськогосподарських виробничих кооперативах практично укладається в усній формі (за бажанням заявника може бути оформленний і в письмовій формі). Це можна вважати однією з основних особливостей оформлення трудових відносин саме в зазначених суб'єктах господарювання. Крім того, трудові договори у виробничих кооперативах не можуть бути строковими, адже трудові відносини тісно пов'язані з членством, яке є постійним. Виходячи з вище зазначеного, не можна погодитись з точкою зору науковців, які допускають можливість укладання трудових контрактів з членами кооперативів за умови, що це передбачено їх статутами [154, c. 143]. По-перше, сфера застосування контрактів визначається законами України (ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України) По-друге, як правило, контракт укладається на певний строк (ч. 3 ст. 21 зазначеного кодексу). По-третє, при його укладенні існує тільки письмова форма (п. 3 ст. 24 кодексу). Крім того, контракт може мати невигідні для особи умови, наприклад, додаткові підстави розірвання договору (п. 8 ст. 36 кодексу) тощо. Проте деякі сільськогосподарські виробничі кооперативи Білоцерківського району Київської області записали в своїх статутах, що всі їх члени працюють на підставі трудових угод або контрактів (п. 5.3 Статуту сільськогосподарського кооперативу "Нива", Статуту сільськогосподарського кооперативу Агрофірма "Матюші" та інші). Вважаємо, що така практика не тільки суперечить чинному законодавству, а й самій природі членства, а тому повинна бути визнана неправомірною.

На відміну від виробничих кооперативів, у господарських товариствах виникнення трудових відносин пов'язане не з інститутом членства, а з трудовим договором (контрактом), оскільки участь в таких товариствах не передбачає обов'язкового виконання особою певної трудової функції. На практиці зустрічаються випадки, коли в статутах деяких з них передбачається обов'язкове виконання учасниками трудової функції [134, c. 21]. Такі положення статуту порушують основні трудові права працівників, а саме право на свободу праці, вільний вибір професії, роду занять і роботи, закріплені у ст. 2 Кодексі законів про працю України. Крім того, акціонерні товариства, як зазначалось раніше, являються об'єднаннями капіталів, а для їх учасників трудова участь є необов'язковою.

Час роботи членів (учасників) в сільськогосподарських товариствах та виробничих кооперативах зараховується до загального трудового стажу на підставі записів у трудових книжках. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (абз. 2 п. 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту України від 29 липня 1993 року [259].

Припинення трудових відносин повинно відбуватись на підставах, передбачених законодавством про працю. Розірвання трудового договору (контракту) для учасників товариств не тягне за собою їх обов'язкового виходу з них. Члени ж сільськогосподарських кооперативів з припиненням трудової функції автоматично втрачають право дійсного (повного) членства, але можуть переоформити його на асоційоване.