Загострення кризової ситуації в економіці країни, інфляція та безробіття спонукали повернення ряду господарств різних регіонів до форми оплати праці за трудоднями, яка діяла в колгоспах до 1966 року [101, c. 95]. Так, у товаристві з обмеженою відповідальністю "Золотий колос" Ленінського району Автономної Республіки Крим залежно від обсягу та якості виконаних робіт кожному працівнику нараховували трудодні за кваліфікаційними коефіцієнтами, що присвоювалися комісією, яка діяла на підприємстві [88, c. 14]. Треба погодитись із зауваженням, що цей досвід відрізняється "суб'єктивним підходом в оцінці трудової участі кожного працівника" [88, c. 15] і не враховує всіх особливостей праці в сільськогосподарському виробництві. Крім того, як зазначають економісти, при використанні зазначеної форми оплати праці "як правило, невиправдано зменшувались розміри мінімальної виплати заробітної плати в грошовому виразі як протягом року, так і за кінцевими результатами господарювання  або й здійснювався повний перехід на натуральну оплату без забезпечення мінімальних гарантій, встановлених державою" [101, c. 95]. Міністерство агропромислового комплексу України ще в 1998 році висловило свою думку з цього приводу, зазначивши, що "форма оплати праці по трудоднях є грубим порушенням чинного законодавства, обмеженням конституційних законних прав працівників насамперед у частині забезпечення гарантій оплати праці" [101, c. 97]. Але, в літературі можна зустріти думку, що "такий порядок не тільки доцільно зберегти у кооперативах, а й рекомендувати й іншим сільськогосподарським кооперативним організаціям, оскільки він дозволяє реально диференціювати норму праці при застосуванні до різних категорій членів названих організацій" [122, c. 68]. На наш погляд, застосування обов'язкового мінімуму трудової участі в кооперативах не відповідає сучасному рівню правового регулювання сільськогосподарської праці і не може застосовуватись на практиці.

У сільськогосподарських підприємствах розрізняють основну і додаткову оплати праці. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обо'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Вона виплачується за: виконання обсягу робіт за нормами виробітку чи нормами обслуговування та встановленими розцінками відповідно з прийнятими у кооперативі тарифними ставками для почасовщиків; відпрацьований час за почасовою системою оплати праці, згідно прийнятими тарифними ставками та посадовими окладами управлінського та обслуговуючого персоналу; виготовлену продукцію за акордно-преміальною та почасово-преміальною системою оплати праці з урахуванням її якості та кількості [188, c. 239]. На погляд ряду науковців основна оплата має включати ще й надбавки та доплати у розмірах, встановлених відповідними правовими актами [6, c. 423; 109, c. 36-37; 188, c. 239-240]. До них можна віднести, зокрема, ті, що передбачені Кодексом законів про працю України та є обов'язковими для виплати усім категоріям працівників: надбавки та доплати до тарифних ставок та посадовими окладами: за керівництво бригадами (бригадиру не звільненому від основної роботи), за звання майстра та кваліфікацію, за суміщення професій (посад) (ст. 105); розширення зон обслуговування чи збільшення обсягу виконуваних робіт, за працю на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я (ст. 100); оплата щорічних та додаткових відпусток, грошова компенсація за невикористану відпустку, оплата праці у святкові і неробочі дні (ст. 107); вночі (ст. 108); надурочного часу (ст. 106) та ін. Вони є постійними і обов'язковими для застосування підприємствами всіх форм власності, тобто виступають у якості мінімальних соціальних гарантій для будь-якої категорій працюючих.

Додаткову оплату праці визначають у літературі як заохочувальну винагороду, що видається працівникові в заздалегідь передбачуваних розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості [6, c. 423; 19, c. 203; 180, c. 86]. Треба зазначити, що основні особливості оплати праці залежать від виду робіт, які виконуються у сільськогосподарському виробництві, що і зумовлює застосування певних видів заохочень. У суспільстві дуже мало сфер діяльності людини, в яких період від початку прикладання своїх сил у процесі виробництва до досягнення кінцевих результатів, є таким тривалим, як у рослинництві. Тому заробіток або винагорода за працю протягом цього періоду носить характер авансу. Величина фонду оплати праці, а отже сума заробітку кожного члена трудового колективу стануть відомі лише в кінці року [2, c. 88]. Конкретні розміри та форми додаткової оплати визначаються по кожній культурі, групі культур чи по виду продукції та залежності від її трудомісткості з урахуванням економічних можливостей господарства. Як вважають провідні економісти [101, c. 119-132], залишається доцільним застосування певних видів матеріального заохочення, яке було передбачено, зокрема, Рекомендаціями з оплати праці в колгоспах Української РСР. Це - додаткове стимулювання виробництва окремих сільськогосподарських культур (наприклад, цукрових буряків (п. 3.3), соняшника (п. 3.20), рису (п. 3.21), проса та гречихи (п. 3.23), табаку (п. 3.24 зазначених рекомендацій) та ін.); підвищені розцінки з оплати праці для осіб, зайнятих на збиранні врожаю і заготівлі кормів (п. 3.16), підвищені тарифні ставки для осіб, зайнятих на роботах по захисту рослин від сільськогосподарських шкідників, які пов'язані із шкідливими умовами праці (п. 3.12). За економію прямих затрат (насіння, електроенергії, кормів, інших матеріалів та сировини) може застосовуватись преміювання.

Зважаючи на провідну роль механізованих робіт у сільському господарстві, оплаті праці трактористів-машиністів завжди приділялась велика увага. Вона проводиться за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час за встановленими тарифними ставками [8, c. 82]. Для всіх механізаторів, які працюють у сільськогосподарському виробництві, встановлюється єдина професія - тракторист-машиніст. Залежно від знань і досвіду, згідно з Положенням про атестацію трактористів-машиністів їм надається кваліфікація - тракторист-машиніст І,ІІ, ІІІ класу з виплатою надбавок: трактористам-машиністам І класу - 20 %, ІІ- 10% до заробітку на механізованих роботах, які оплачуються за тарифною сіткою трактористів-машиністів [129, c. 243]. Рекомендаціями з оплати праці в колгоспах Української РСР було передбачено підвищення оплати праці трактористам-машиністам у наступних випадках: за підвищення термінів служби техніки (п. 3.32), за зменшення збитків та поліпшення якості збору врожаю (п. 3.38); за економію засобів на ремонті тракторів (п. 3.39), комбайнів та сільськогосподарських машин; за економію пально-мастильних матеріалів (п. 3.40) та ін. Крім того, для цієї категорії працівників повинна вводитись підвищена оплата праці при збиранні врожаю в оптимальні строки і без втрат на період перших днів масового збирання (рекомендується не більше ніж на 10 днів) [151, c. 322]. На наш погляд, ці показники доцільно застосовувати і в Положеннях з оплати праці, які повинні розроблятись в кожному сільськогосподарському кооперативі.

У тваринництві також застосовують як відрядну, так і почасову форми оплати праці. Нараховується оплата за натуральними показниками, тобто за живою вагою худоби, за одержання приплоду, а також одержання яєць птахофемами, меду - пасіками, надою молока на фермах та інш [8, c. 81-82]. За підвищеними тарифними ставками повинно оплачуватись обслуговування бруцельозних та туберкульозних тварин, тварин, хворих на ящур, худоби на  відгінних пасовищах, бджіл під час кочівлі з ними за межами землекористування підприємства (п.п. 4.10-4.12 Рекомендацій з оплати праці в колгоспах Української РСР). Преміювання можливе за виробництво високоякісної продукції, підвищення продуктивності худоби, виробництво окремих видів продукції тваринництва (п.п. б) п. 4.17), збереження поголів'я худоби (п. 4.20 Рекомендацій з оплати праці в колгоспах Української РСР).

Особливості оплати праці у кожному недержавному сільськогосподарському підприємстві, випливають з їх Положень по оплаті праці. Тому, застосування перерахованих видів стимулювання носить, нажаль, рекомендаційний характер і питання їх встановлення є виключно особистою справою таких суб'єктів господарювання [28, с. 59].

З метою матеріального і морального стимулювання своїх працівників на підприємстві може застосовуватись і преміювання. Його необхідно відрізняти від додаткової оплати праці. Так, розмір останньої нараховується добре працюючому колективу (бригаді) залежно від обсягу чи вартості виробленої сільськогосподарської продукції. Преміальна оплата - це заохочувальні виплати, які розраховуються від основного заробітку. "Вона видається за особливо заохочувальний результат праці, який повністю залежить від сумлінності та ініціативності" [180, c. 88] членів кооперативу, зайнятих на даній ділянці роботи. Джерелом коштів для преміювання є чистий прибуток та інші понадпланові надходження. Як слушно зазначається в літературі, "премії є найбільш рухомою (змінною) частиною оплати праці, яка призначена для стимулювання різних сторін трудової діяльності - індивідуальної та колективної, аж до маштабів всього підприємства" [109, c. 27]. Їх нарахування регулюється виключно локальними нормативними актами, а тому кожний кооператив залежно від конкретних умов виробництва та результатів своєї господарської діяльності встановлює відповідне преміювання за показниками, розробленими в господарстві. Так, показниками преміювання можуть бути: підвищені проти норм надої молока, приросту тварин, збереження молодняка різних тварин, забезпечення товарного виходу овочевої та іншої продукції тощо (п. 4.3.4 Рекомендацій щодо визначення заробітної плати працюючих в залежності від  особистого внеску працівника в кінцеві результати роботи підприємства [261]. Крім того, можуть застосовуватись премії за перевиконання плану виробництва продукції, підвищення врожайності сільськогосподарських культур або продуктивності худоби та птиці порівняно з рівнем, за встановлений період, за підвищення виробництва кормів та якості продукції, за економію сільськогосподарської продукції, сировини, матеріалів та енергетичних ресурсів а також за інші показники [143, c. 90]. Зниження (позбавлення) премії може проводитись за спеціальними підставами, а саме: за порушення виробничої, технологічної дисципліни; повернення продукції внаслідок незадовільної якості; прогул; поява на роботі в нетверезому стані [162, c. 325] та іншими.

Оплата праці в них складається з двох частин - поточного авансу і доплат за результатами діяльності, які визначаються щомісяця (щоквартально), якщо можна визначити ці результати, або в противному разі - після завершення циклу виробництва (діяльності) [101, c. 211]. Діяльність недержавних сільськогосподарських підприємств ґрунтується на повній самоокупності. Члени виробничих кооперативів повинні у повній мірі відповідати за кінцеву ефективність підприємства. Залежність розміру їх оплати праці від підсумків роботи підрозділу, де вони працюють має стати звичайною нормою.