Розглянемо більш детально такі трудові права і обов'язки членів сільськогосподарських виробничих кооперативів, як право на оплату праці, режим робочого часу і право на відпочинок та обов'язок дотримуватися трудової дисципліни. Саме вони у найбільшій мірі відбивають особливості застосування сільськогосподарської праці. Як уже зазначалось вище, на членів кооперативів розповсюджуються мінімальні соціальні гарантії, закріплені Конституцією України та Кодексом законів про працю України. Так, згідно із Конституцією України кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48). Основним елементом, що визначає життєвий рівень громадян, є одержувана ними заробітна плата - винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 вищезазначеного кодексу). У законодавчому порядку держава встановлює її мінімальний розмір, що є обов'язковим на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб (ч. 4 ст. 95 кодексу).

Сільське господарство за рівнем заробітної плати серед галузей економіки України займає останнє місце. За вісім місяців 2001 року середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві складала 137 грн., що становило лише 46 відсотків до рівня середнього по галузях економіки [258]. У більшості господарств в укладених колективних договорах мінімальні гарантії з оплати праці значно нижчі від державних та галузевих рівнів [259].

Конституцією України гарантується своєчасне одержання заробітної плати (ч. 7 ст. 43). Так, вона повинна виплачуватися працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів (ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України). У випадках затримання виплат по заробітній платі працівникам нараховуються компенсації за кожен місяць затримки (п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427 [252]. Але в статутах деяких сільськогосподарських виробничих кооперативів навіть передбачено, що їх члени не можуть звертатися до суду з позовною заявою про стягнення невиплаченої їм заробітної плати на користь частини членів кооперативу (п. 10.7 Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" с. Плосько-Забузьке Вільшанського району Кіровоградської області [306]. Таке застереження є грубим порушенням прав працюючих та свідчить про те, що ці невиплати стали звичайним явищем. 

Мінімальні гарантії в оплаті праці осіб, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання закріплено в Законі України "Про оплату праці". У літературі існує думка, що його дія поширюється на акціонерів (учасників) господарських товариств, які є найманими працівниками, а що стосується виробничих кооперативів, де трудові відносини випливають з членства, то цим законом вони не регулюються [6, c. 429]. З цим твердженням не можна погодитись, адже, як зазначалось вище, фактично з членами таких кооперативів укладаються трудові договори в усній (письмовій) формі на невизначений термін.

Пленум Верховного Суду України звернув увагу, що особливості оплати праці членів кооперативів визначаються законодавством про ці суб'єкти господарювання, їх статутами та іншими нормативно-правовими актами. За відсутності такого врегулювання спори про оплату праці вирішуються на підставі положень КЗпП та прийнятих відповідно до нього актів законодавства України (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 [270] Тому, правовому регулюванні оплати праці в кооперативах головну роль повинні відігравати локальні нормативно-правові акти (статути, положення про оплату праці тощо), які затверджуються загальними зборами. Зважаючи на низький рівень локальної нормотворчості, у кращому випадку, ці питання врегульовуються у колективних договорах або ж взагалі залишаються без вирішення.

 У сучасних умовах оплата праці членів кооперативів  провадиться згідно з принципом розподілу за працею з єдиного фонду оплати праці, що є власністю цього кооперативу як юридичної особи. Рівень оплати праці залежить безпосередньо від одержаного обсягу валової продукції та валового доходу підприємства [2, c. 86, 92; 6, c. 422; 129, c. 246]. Як зазначається у економічній літературі, такий фонд є частиною "госпрозрахункового доходу підприємства, що залишається після відшкодування з виручки від реалізації продукції матеріальних витрат, платежів в бюджет, виплати відсотків за кредит, утворення фонду розвитку виробництва та резервного фонду тощо" [103, c. 248].

Заробітна плата виплачується, як правило, у грошовій формі. Виплати натурою допускається законодавством лише як виняток (ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України) та в тих галузях і за тими професіями, де така оплата є бажаною для працівників або звичайною. Тобто, в Положеннях по оплаті праці, як виняток, може передбачатися часткова виплата заробітної плати натурою, крім товарів, заборонених чинним законодавством [251]. У сільському  господарстві натуральна оплата праці є не тільки звичайно прийнятою [265], а й набула найбільшого поширення. Крім того, як зазначають в Міністерстві праці та соціальної політики України "заробітна плата працівників сільського господарства є однією з найнижчих, а обсяги її виплати в натуральній формі тут найвищі" [176, c. 6].

При виплаті натуральної частини зарплати, правлінням має бути встановлено мінімальну ціну продукції, (але не вище її собівартості). Крім того, щоб уникнути необмежених виплат натурою, Законом України "Про оплату праці" передбачено, що розмір виплат по заробітній платі натурою не може перевищувати 50 відсотків нарахованої за місяць (ч. 3 ст. 23). При здійсненні таких виплат, необхідно враховувати, що рядом нормативно-правових актів передбачено поступову відмову від оплати праці натурою [232; 233]. Як зазначається в економічній літературі, "натуральна оплата праці існує в декількох видах: так звана безоплатна видача працівникові сільськогосподарської продукції; натуральне преміювання; продаж продукції (часто на пільговій основі) в рахунок заробітної плати і премій; пільговий продаж працівникам сільськогосподарських підприємств продуктів переробки сільськогосподарської продукції (наприклад, цукру); пільговий продаж молодняку тварин" [103, c. 257] для розвитку особистих селянських господарств. Галузевою угодою між Міністерством аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств та Профспілкою працівників агропромислового комплексу України на 2003-2004 роки передбачено, що порядок формування фонду натуроплати, співвідношення між грошовою і натуральною формами виплати, перелік видів продукції, якою буде виплачуватись, ціни для обчислення натуральної продукції, терміни виплати натуроплати встановлюються у колективному договорі (п. 5.33). Оскільки, як уже зазначалось вище, укладання зазначених договорів не є обов'язковим для виробничих кооперативів, ці питання повинні вирішуватись в їх положеннях по оплаті праці.

Нормування праці відіграє важливу роль при вирішенні питань з її оплати. Норми праці (норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності) повинні розроблятися з урахуванням конкретних організаційно-технічних умов і в міру поліпшення останніх їх необхідно переглядати за участю членів підприємства і спеціалістів. Вони затверджуються рішенням загальних зборів або (за їх дорученням) правлінням кооперативу. Це особливо важливо, оскільки "у сільському господарстві застосовуються норми виробництва продукції, тобто сезонне (річне) завдання працівникам на основі норм праці" [103, c. 247]. Норми праці встановлюються для кожного виду робіт.

Основою організації оплати праці на підприємстві є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні ставки, тарифні сітки та схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) (ст. 96 Кодексу законів про працю України). Тарифна система, а особливо рівень тарифних ставок, в кожному господарстві може бути різним і залежатиме від ефективності господарювання та рівня доходів підприємства або колективу. Всі роботи в сільському господарстві тарифікуються за шістьма тарифними розрядами (п. 1.14 Рекомендацій з оплати праці в колгоспах Української РСР) . За виконану норму (на відрядних роботах) або за робочий день (робочий час) на погодинних роботах працівникові виплачується тарифна ставка.

Практика виробила дві основні системи оплати праці, які застосовуються як у "чистому" вигляді, так і з різними модифікаціями - почасову і відрядну [2, c. 92; 101, c. 94]. При відрядній системі оплати праці розмір основної заробітної плати визначається за відрядними розцінками за обсяг виконаної роботи або за одиницю виробленої продукції [101, c. 94] (праця винагороджується за тарифними ставками за виконання норми). Її сутність полягає в тому, що заробіток працівника перебуває у прямій залежності від індивідуального виробітку, і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітна плата згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормами виробітку на дану роботу [101, c. 97]. При почасовій оплаті праця винагороджується за відпрацьований робочий час (за встановленими погодинними, денними і місячними тарифними ставками). За цією системою оплати праці відсутній зв'язок між оплатою праці і кінцевим результатом роботи. Може застосовуватись при оплаті праці конюхів, скотарів по догляду за бугаями, прибиральниць. Акордна форма оплати праці - оплата праці за кінцевим результатом. Остаточний розрахунок проводиться за акордним нарядом після прийняття всього обсягу робіт про що складається акт.

З метою посилення стимулювання праці членів кооперативу можуть застосовуватися почасово-преміальна, відрядно-преміальна та акордно-преміальна оплата праці. Відрядно-преміальна система передбачає оплату праці за виконання денної норми виробітку або її частини, а також за обслуговування тварин і птиці за встановленою нормою, виходячи з визначеного для цієї роботи тарифного розряду та відповідної денної тарифної сітки оплати праці. За якісне і своєчасне виконання робіт нараховується премія  у відсотках від основного заробітку за відрядною розцінкою. Почасово-преміальна система оплати праці передбачає оплату за відпрацьовані години, виходячи з розряду виконуваної роботи і погодинної (денної) тарифної ставки, що цьому розряду відповідає. За якісне виконання робіт нараховується премія у відсотках від одержуваного заробітку. Таку систему оплати праці рекомендується застосовувати на роботах, на яких не можна встановити норми виробітку або норми обслуговування (робота обліковця, касира, сторожа). При акордно-преміальній системі оплата праці провадиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію або за певний закінчений цикл робіт. Крім оплати за встановленими розцінками, за одиницю продукції виплачуються премії у відсотках від вартості надпланової продукції або від суми економії прямих затрат (зниження собівартості продукції). Так оплачується праця бригад (ланок), зайнятих у рослинництві.