Не можуть бути скорочені судами і деякі строки, які встановлені як максимальні для здійснення учасниками процесу наданих їм прав. Так, наприклад, не можна скоротити ні строк подання апеляції або касації на вирок, постанову, ухвалу, ні строк  подання зауважень на протокол судового засідання. У цьому випадку особливо чітко проявляється двоїстість природи процесуальних строків, їхнє значення не тільки як засобів, що стимулюють оперативність судочинства, але й як гарантій законних прав та інтересів учасників процесу.

Однак, й інші процесуальні строки також забезпечують те, щоб швидкість судочинства не була зайвою і не перетворювалася б у невиправдану поспішність, щоб часові межі кримінального процесу дозволяли всім його учасникам цілком та повністю реалізувати свої повноваження, а органам судочинства вирішити поставлені перед ними завдання.

Окрім того, під час провадження судового розгляду можуть бути випадки коли строки, які встановлені для вирішення певного питання як максимальні, у конкретній справі можуть виявитися або занадто великими, або недостатніми. Також можуть мати місце випадки формального дотримання процесуальних строків на певному етапі. Наприклад, при попередньому розгляді справи і призначені справи до розгляду в суді суддя дотримається строків, передбачених статтями  241, 256 КПК, але справу вивчить поверхово, у зв'язку з чим справа при судовому розгляді буде "сирою" і суддя по ходу судового розгляду буде надолужувати те, що міг і повинен був зробити раніше, в результаті - невиправдана тяганина. 

Інколи встановлення певного строку може уповільнити хід процесу у справі, тобто органи, які здійснюють судочинство, замість негайного проведення яких-небудь процесуальних дій будуть невмотивовано відкладати їх в межах передбаченого законом строку. Така тенденція виявляється у випадках, коли закон встановлює максимальний час для проведення будь-яких процесуальних дій.  Проте тут важливо вивчити тенденції практики, які відображають існуючий рівень організації роботи. Якщо проведення процесуальних дій часто і необґрунтовано затримується, то обмеження їх процесуальним строком є доцільним засобом підвищення оперативності.

Варто зазначити, що законодавець взагалі більш економно використовує правила про строки здійснення процесуальної діяльності в суді в порівнянні з регламентацією процесуальних строків у стадії досудового розслідування.

Ряд моментів по суті не можуть і не повинні бути заздалегідь обмежені будь-якими часовими межами, наприклад, строк, протягом якого кримінальна справа повинна бути вирішена судом. Цей строк законом не встановлений, і це правильно, адже його неможливо встановити заздалегідь: справи бувають різними за обсягом доказів, що підлягають дослідженню, кількості підсудних, потерпілих, свідків і т.п.

 Очевидно, що строки судового  розгляду, мають бути значно меншими, ніж строки досудового слідства. Оптимальним строком розгляду справи в суді першої інстанції є один місяць з моменту призначення справи до слухання до ухвалення остаточного рішення, оскільки в середньому 75 % справ у місцевих судах і 55 % справ у апеляційних судах розглядаються саме в цей строк, що підтверджується даними судової статистики та дослідженнями даної проблеми вченими [4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 324, с. 45].

При характеристиці строків під час провадження у суді першої інстанції варто зупинитися на обчисленні строків у тих випадках, коли справа надходить на новий судовий розгляд в суд першої інстанції після скасування апеляційним судом раніше винесеного вироку. Очевидно, що в таких випадках у справі повинні бути проведені такі ж дії, як при попередньому розгляду справи суддею і призначенні справи до розгляду в суді. Проте, в законі чітко не визначений строк, протягом якого повинно бути розпочате судове засідання при направленні справи на новий розгляд. Це не стимулює швидкий, без тяганини початок судового розгляду. Уявляється, що дане питання повинно бути вирішено в законі аналогічно регулюванню строків судового розгляду після попереднього розгляду справи суддею.

Кримінально-процесуальний закон створює визначені орієнтири для часової організації повторного судового розгляду в суді першої інстанції, встановлюючи як загальне правило, що справа повинна бути розглянута в судовому засіданні не пізніше десяти діб (у разі складності справи - не пізніше двадцяти діб) з дня попереднього її розгляду (ст. 256 КПК). Після скасування вироку (постанови) апеляційним судом і повернення справи на новий судовий розгляд, з якої б стадії не мав розпочатися цей розгляд, суд першої інстанції розглядає справу в загальному порядку (ч. 1 ст. 375 КПК).

Виходить, якщо справа повертається для проведення нового судового розгляду, то суд першої інстанції повинен розпочати розгляд відповідно до правил ст. 256 КПК, тобто не пізніше десяти (двадцяти) діб з дня передачі справи до суду, оскільки питання про необхідність проведення суду вже вирішено. Відповідно до принципів законодавчої техніки в кримінальному процесі виключення із загальних правил завжди обговорюються спеціально. В законі ж немає ніяких спеціальних правил, які б встановлювали особливі строки початку судового розгляду для випадків повторного розгляду справи в суді першої інстанції. На наш погляд, така ситуація є дещо алогічною і свідчить передусім про недоліки законодавчої техніки, ніж про виважену позицію законодавства. Адже питання про своєчасний початок судового розгляду при новому розгляді справи судом першої інстанції має, на наш погляд, неабияке значення.

В ході судового засідання ведеться протокол. Це єдиний документ, який відображає весь хід судового процесу. Протокол сприяє постановленню судового рішення у відповідності із дослідженими доказами й забезпечує можливість контролю судами апеляційних та касаційних інстанцій за виконанням вимог закону у суді першої інстанції. Ніякі інші документи не можуть замінити протокол судового засідання. На наш погляд, сприяти своєчасному ознайомленню з протоколом судового засідання буде правило, яке дозволить виготовляти протокол по частинах (по великих багатоепізодних справах це є цілком розумним і логічним), з якими сторони можуть ознайомитися в міру їхньої готовності.

Судді, які розглядають кримінальні справи, знають, що небезпека так названої "невиправданої тяганини" різко зростає в період, коли, особливо по багатоепізодних справах щодо декількох підсудних, починається тривалий процес ознайомлення засуджених та інших учасників процесу з протоколом судового засідання. Деколи ознайомлення, навіть за відсутності будь-якої тяганини, займає більше часу, ніж судовий розгляд самої кримінальної справи, і тому є ряд об'єктивних причин.

В районному суді обов'язок по ознайомленню з протоколом судового засідання покладений тільки на секретаря судового засідання (іншого працівника, який би це робив, в суді просто немає), для якого, як і для судді, з яким він працює, першочерговою є робота з виготовлення протоколів судових засідань у поточних справах, їх оформлення й організація судових процесів. Але іноді секретарі судових засідань фактично більшу частину свого робочого часу проводять у камерах слідчих ізоляторів. Вони змушені не працювати, а сидіти поруч із засудженим і гаяти час. Хоча відповідно до вимог КПК ознайомлення з матеріалами справи повинно відбуватися в суді.

Закріпивши право на ознайомлення з матеріалами справи лише в суді, законодавець не вирішив питання, як бути із засудженим, який перебуває під вартою. Відсутність норми про те, що в такому разі засуджений доставляється в суд, надає можливість конвойній службі ігнорувати клопотання засудженого, призводить до конфліктів. Керівники конвойних підрозділів, посилаючись на недостатні матеріальні, фінансові та організаційні можливості тощо, відмовляються доставляти засуджених у суди для ознайомлення з матеріалами справи. Таким чином, суди та їх працівники стали невільними заручниками невизначеності, неузгодженості та дисбалансу деяких нормативних актів із чинним КПК.

Але навіть, коли у секретаря і з'явився час між процесами для поїздки в слідчий ізолятор, проблеми ознайомленням з протоколом тільки починаються. Інколи, добравшись до слідчого ізолятора, секретар дізнається від співробітників його чергової, що всі слідчі кабінети зайняті (або на побаченні в засудженого захисник, родич, засуджений у лазні, приймає їжу, на прогулянці, погано себе почуває тощо). Секретарю нічого не залишається, як повернутися в суд. Робочий час потрачений даремно.

У випадку коли перешкод для зустрічі із засудженим немає, і його приводять до слідчого кабінету, раптом з'ясовується, що засуджений втомився після ознайомлення з двома-трьома аркушами або у нього щось болить і він не може знайомитися з протоколом, його ведуть на медичний огляд і добре, якщо все це відбувається до обіду й довгоочікувана довідка про те, що він здоровий, дозволяє продовжити роботу з ним, якщо ж довідка готова до кінця робочого дня (що у більшості випадків і відбувається), то наступного дня вона буде вже недійсною. На наступний день це може повторитися знову.

В чинному КПК та в його проекті це питання не вирішено і навіть не окреслені можливі шляхи його вирішення. 

По-перше, незрозуміло, з погляду єдності прав обвинувачуваного і засудженого, чому по закінченні досудового слідства обвинувачуваний не може обмежуватися в часі, необхідному для ознайомлення з матеріалами справи, а у відповідності з частинами 5, 6 ст. 88 КПК (ч. 3 ст. 107 проекту) суддя вправі ввести подібні обмеження при ознайомленні з протоколом судового засідання. Встановлення графіка, відповідно до сформованої практики з розрахунку ознайомлення з 20-25 аркушами справи на добу проблеми не вирішує.      

По-друге, позбавлено якої-небудь практичної цінності положення ч. 4  ст. 88 КПК (ч.1 ст. 107 проекту) про триденний строк ознайомлення з протоколом судового засідання, тому що засуджені, що знаходяться під вартою (в основному тільки з цією категорією осіб виникають проблеми), знаходяться в повній залежності від суду й адміністрації слідчого ізолятора в частині можливості знайомитися з протоколом, причому, навіть в ідеалі, ознайомлення протягом робочого часу, тобто восьми годин на добу, неможливо.

На нашу думку, описана проблема може бути вирішена в такий спосіб. Необхідно надати право суду, з урахуванням конкретної ситуації, вирішувати питання про спосіб ознайомлення з протоколом - звичайному чи шляхом копіювання. При ознайомленні у відповідності з другим варіантом за аналогією з оплатою послуг адвоката за призначенням попередня оплата за виготовлення копії не стягується, а надалі процесуальні витрати (суми, витрачені на виготовлення копій) або стягуються із засудженого на користь державного бюджету (цілком або частково в залежності від результатів розгляду його апеляційної скарги та інших факторів), або відшкодовуються за рахунок державного бюджету у випадку реабілітації засудженого. Поряд з істотним скороченням строку проходження справ з моменту винесення вироку і до вступу його в законну силу запропонований порядок в остаточному підсумку призведе й до економії державних коштів.       

Що стосується постановлення вироку, то в законі неможливо визначити протягом якого строку суд, знаходячись в нарадчій кімнаті, повинен постановити вирок: все залежить від пред'явленого підсудному (підсудним) обвинувачення, обсягу досліджених доказів тощо. Суд сам повинен орієнтуватися, який обсяг роботи йому необхідно буде виконати, тому перед видаленням до нарадчої кімнати, очевидно, суд повинен оголосити можливий час оголошення вироку.