Дисциплінарний спосіб полягає в притягненні суддів, що порушують строки розгляду справ, кваліфікаційною колегією суддів до реальної відповідальності аж до припинення їхніх повноважень. Адже відповідно до Закону України від          15 грудня 1992 р. "Про статус суддів" (ст. 6) судді зобов'язані при здійснення правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків [110].

У свою чергу, на необхідність своєчасного та якісного розгляду судових справ звернув увагу Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ" від 1 квітня 1994 р. № 3. У п. 1 вказаної постанови звертається увага на підвищення особистої відповідальності суддів за своєчасний та якісний розгляд судових справ і маючи на увазі, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про статус суддів", дотримання суддями встановлених законом строків розгляду є їх обов'язком, а також підкреслюється, що навмисне порушення суддею процесуального закону чи несумлінність, які спричинили несвоєчасний розгляд, тяганину при розгляді справ та істотно обмежили права й законні інтереси громадян, слід розглядати, з урахуванням конкретних обставин, як неналежне виконання суддею професійних обов'язків [249, с. 68-70]1.    

 Таким чином, у вищенаведених документах обґрунтовується відповідальність судді за затримку розгляду справ. Тому він повинен вживати всіх передбачених законом заходів до своєчасного розгляду кожної кримінальної справи, усувати недоліки і негативні явища, що виникають при організації та проведенні судових процесів, принципово й гостро реагувати на невиконання органами виконавчої влади обов'язків по забезпеченню належної роботи судів. 

Організаційний спосіб забезпечення дотримання строків розгляду кримінальних справ полягає в наступному.

У даний час велика кількість справ, що приходиться на одного суддю, змушує його призначати справи на кілька місяців вперед. При цьому він, природно, намагається максимально ущільнити призначення справ, щоб строк призначення був по можливості ближче. Але такий спосіб призначення справ не можна визнати задовільним. Однак вихід з цього нібито "зачарованого кола" є. При цьому пропонований спосіб призначення справ дозволяє завершити їх розгляд у встановлений процесуальним законом строк навіть у випадку їхнього відкладення.

Зазначений спосіб полягає в тому, що поряд із призначеними засіданнями в кожному робочому тижні судді варто залишати кілька вільних інтервалів часу в кількості, достатньому в середньому для проведення додаткових судових засідань у разі потреби відкладення розгляду справ, а також для складання судових рішень у складних справах. Ця кількість визначається відповідно до двох параметрів - часткою справ, розгляд яких відкладається, і часткою складних справ. Важливо при цьому відзначити, що таке планування судових засідань не знижує кількості справ, які суддя може розглянути протягом місяця, оскільки залишення вільних інтервалів часу дозволить заповнити їх складанням рішень у складних справах і розглядом перенесених справ, тобто зберегти щотижневу продуктивність праці суддів. У той же час таке резервування вільних інтервалів часу дозволить відкладати при необхідності розгляд справ не на кілька місяців, а на кілька днів.

Законодавчий же спосіб боротьби із судовою тяганиною полягає у внесенні необхідних змін у відповідні норми КПК.

 І нарешті, варто зосередити увагу ще на одній наболілій проблемі. В даний час пошта фактично не займається зворотною доставкою в суд корінців повісток з підписами тих, кому вони вручені. Немає, як правило, грошей на поштові витрати. У зв'язку з цим, у більшості випадків неможливо перевірити факт "неналежного повідомлення". Вважаємо, що для такої установи як суд, де дані про вручення документа мають вирішальне значення для початку й продовження процесу, необхідний кур'єр. Скільки непорозумінь можна уникнути при чіткій організації кур'єрської служби: пряма доставка повістки, наявність чіткого підпису адресата з датою та часом доставки - і процес можна починати й продовжувати вчасно. І ці судові витрати в подальшому можна стягнути, на них можна утримувати кур'єра. Все це "дрібниці", але вони дуже впливають на ефективність та чіткість роботи суду. Це і є ті резерви, які, якщо й не здатні зовсім викорінити тяганину, здатні, принаймні, скоротити процес судочинства, "прискорити суд". 

3.2. Строки провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду1

 Однією із суттєвих гарантій судового захисту прав, свобод і законних інтересів всіх суб'єктів правовідносин у сфері кримінального судочинства, спрямованого на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи, забезпечення законності судових рішень, є право учасників процесу та інших осіб у випадку та порядку, передбачених процесуальним законом, на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень (ч. 2 ст. 6, ст. 12 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. [111]).

У свою чергу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, Основним Законом проголошено однією з основних засад судочинства (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України) [147].

Аналіз Конституції в цілому та її окремих норм свідчить про те, що положення Основного Закону країни спонукають до того, щоб судочинство не допускало помилок, а якщо вони допущені, то щоб були своєчасно виправлені. Виправлення судових помилок повинні відбуватися за будь-яких умов та обставин. І.Я. Фойницький наголошував на тому, що очевидність помилковості постановленого вироку може бути настільки велика, що подальше приведення його до виконання було б явною несправедливістю, і те зло, якого вже зазнали внаслідок цього, має бути відшкодовано державою [353, с. 558].

П.А. Лупінська справедливо зазначає, що порядок перевірки законності й обґрунтованості вироку, ухвали чи постанови суду повинен бути таким, щоб вищестоящий суд не вмішувався в прерогативи суду першої інстанції, не порушував принципу незалежності судів і підкорення їх тільки закону, і в той же час забезпечував права та інтереси учасників процесу. Порядок перегляду вироків повинен забезпечувати вказані вище завдання і разом з тим запобігати затягуванню  виконання  судового  рішення, необґрунтованим скаргам, зверненню у різні судові інстанції та багаторазовий перегляд вироку [326, с. 489-490].

Апеляційне та касаційне провадження за своїм призначенням є стадіями кримінального процесу по повторному розгляду кримінальної справи та першій перевірці законності та обґрунтованості постановлених по ній рішень, які органічно переходять одна в другу та дають оптимальну можливість якнайшвидше правильно розглянути справу та прийняти по ній законне, обґрунтоване та справедливе рішення. "А швидкість правосуддя, між іншим", - правильно зазначає В.О. Попелюшко, - дорівнює швидкості використання сторонами своїх прав по захисту відстоюваних ними інтересів і в підсумку по їх належному захисту" [230, с. 78].

Проблеми, які виникають під час апеляційного та касаційного проваджень, а також при перегляді судових рішень у порядку виключного провадження були вчасно та ґрунтовно проаналізовані й досліджені у вітчизняній кримінально-процесуальній літературі [175; 176; 177; 178; 230, с. 37-95; 366; 23; 151]. Ми хочемо зупинитися на тих питаннях, що стосуються строків вказаних проваджень, які, на наш погляд, не повно висвітлені або недостатньо аргументовані.         

Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду. Причому таким складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що ухвалював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той же суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки прийнято називати апеляційним. Він притаманний більшості держав світу, оскільки вважається найбільш надійним. Апеляція (лат. "аppelatio" - звернення, скарга) - основний спосіб оскарження судових рішень, що не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

Відповідно до закону (ст. 348 КПК), коло осіб, які мають право подати апеляцію, широке - засуджений, виправданий, їх законні представники і захисники, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, прокурор, потерпілий тощо.

Так, згідно з даними Верховного Суду України у 2003 р. у суди апеляційної інстанції від потерпілих надійшло 2336 апеляцій на вироки, ухвали та постанови місцевих судів. У переважній більшості випадків потерпілі скаржилися на порушення їхніх процесуальних прав, зокрема на те, що їх не ознайомили з матеріалами справи, не викликали до суду, не надали можливості взяти участь у судових дебатах, а також на призначення засудженим мір покарання, які потерпілі вважали надто м'якими. За скаргами потерпілих апеляційними судами було скасовано вироки щодо 302 осіб і змінено щодо 242. Щодо строків апеляційного провадження, то Верховний Суд України зазначив, що окремі суди допускають помилки при вирішенні питань, що стосуються продовження строку на апеляційне оскарження в разі його пропущення з поважних причин та при виконанні вимог ст. 351 КПК щодо повідомлення потерпілого про подання апеляцій іншими учасниками судового процесу і роз'яснення права ознайомитися з ними й подати свої заперечення [236, с. 31].           

За загальним правилом, вважаємо, що було б доцільніше обчислювати апеляційний строк не з моменту оголошення вироку, а з моменту підписання головуючим і секретарем протоколу судового засідання. До речі, експерт Ради Європи Драго Кош (Словенія), у коментарі проекту КПК України зазначив, що усі часові межі, зазначені у ст. 529 проекту (Порядок і строки подачі апеляцій), повинні обчислюватися з того моменту, коли копія документу передається особі, якої стосується апеляція [137].   

У зв'язку з встановленими законом апеляційними строками виникає питання про час подання, доповнення, змін або відкликання апеляції відповідно до ч. 1      ст. 355 КПК (ч. 1 ст. 536 проекту), яка передбачає, що ці процесуальні документи можуть бути подані до початку розгляду справи в апеляційному суді. Це буквально означає, що додаткові матеріали до апеляції можна подати безпосередньо перед початком судового засідання. Але в такому випадку члени судової колегії будуть позбавлені можливості ґрунтовно ознайомитися зі змістом доповнення або змін до апеляції, а це в свою чергу може негативно відобразитись на правильності їх рішення. Щоб уникнути цього, на наш погляд, було б доцільно встановити норму, згідно з якою судове засідання у подібному випадку може бути відкладене.

Відповідно до ч. 1 ст. 349 КПК (ч. 1 ст. 529 проекту), крім винятків, передбачених законом, сторони повинні подавати апеляційну скаргу через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову, тобто до місцевого суду. При цьому мають місце випадки, коди суддя місцевого суду, який розглядає справу, бачить, що рішення може бути скасоване. У такому випадку він всілякими методами намагається зробити так, щоб апеляційна скарга не була направлена до апеляційного суду. Він залишає апеляційну скаргу без розгляду, без руху, потім повертає назад. Це є складною проблемою, яку, на нашу думку, можна вирішити в наступний спосіб.