Афоризми - "суд повинен бути швидким і правим" або "суд квапливий рідко буває справедливий" не нові, але вони виражають деякою мірою саму суть судочинства. Тяганина з розглядом справ, що склалася за останні роки в судовій системі, дратує людей, формуючи негативне ставлення до суду взагалі. Рідко коли справа розглядається в строк, цю тяганину можна пояснити як об'єктивними причинами, так і суб'єктивними.

Об'єктивні причини кореняться в конструкції норм закону. З цього приводу В.Т. Маляренко зауважує, що списувати все на об'єктивні причини, що сприяють відкладенню розгляду справ, не можна. Він наголошує, що у більшості затягнутих розглядом справ відсутня елементарна організація роботи, планування судового процесу щодо строків та контроль за виконанням цього плану. Автор зазначає що 10-15 років тому суддя, що розглядав справу в першій інстанції, за необґрунтований серйозний вихід за межі розумних строків її розгляду міг втратити навіть посаду. Сьогодні судді також притягуються за ці діяння до дисциплінарної відповідальності, але, фактично, цей захід майже перестав бути профілактичним для інших суддів. Проблема потребує серйозного вивчення і вирішення, оскільки затягування розгляду справ у судовому засіданні спричинює переповнення слідчих ізоляторів, масове порушення прав людини, затягування з відшкодуванням збитків, заподіяних злочином, та багато інших негативних наслідків" [179, с. 226].

Для розв'язання вказаної проблеми В.Т. Маляренко пропонує, щоб в кожній справі складався графік її проходження в оптимальні розумні строки. Цей графік повинен затверджуватися головою суду чи іншою посадовою особою, наділеною організаційними функціями, а також узгоджуватись із загальним графіком розгляду справ у суді. Щоб планувати і прогнозувати свої дії, кожний суб'єкт кримінального судочинства, задіяний у справі, повинен мати право ознайомитися з даним графіком і вимагати його виконання. Вихід за його межі повинен бути мотивованим і узгодженим з відповідним керівником суду. Графік проходження справи і мотивована постанова судді про вихід за його межі повинні бути приєднані до справи. Для того, щоб кожна справа проходила в суді без невиправданої затримки, зазначений порядок повинен бути закріплений в законі, а за його невиконання повинна бути передбачена відповідальність [Там само, с. 226-227].

  Апеляційним судом м. Києва було вивчено практику застосування судами          м. Києва законодавства щодо публічності, гласності й безперервності кримінального судочинства при розгляді кримінальних справ протягом  2003-2004 рр. Узагальнення було проведено за даними практики розгляду кримінальних справ районними судами м. Києва та практикою розгляду справ Апеляційним судом м. Києва [132, с. 56-62].    

 За даними районних судів м. Києва, необхідність перерв у судових засіданнях при розгляді кримінальних справ була викликана такими причинами:

1) неявка учасників процесу - найчастіше свідків і потерпілих1; 2) недоставка в судове засідання підсудних, які перебувають під вартою; 3) витребування нових доказів; 4) зміна обвинувачення в суді; 5) перерви для надання учасникам процесу можливості для підготовки до судових дебатів, останнього слова [132, с. 60].

Вивчення справ, наданих районними судами на узагальнення показало, що, крім вищевказаних причин, мали місце перерви в судових засіданнях у випадках неналежної організації роботи по розгляду справи головуючим, а також невиконання судом вимог закону у випадках неявки в судове засідання учасників процесу. Якщо необхідність перерв у судових засіданнях викликалася, як правило, об'єктивними причинами, то тривалість перерв великою мірою залежала від організації роботи головуючого в справі, виконавчої дисципліни працівників правоохоронних органів, прокуратури і суду та стану матеріально-технічного забезпечення суду.

 Мали місце випадки, коли в судовому засіданні оголошувалася перерва з певної причини, але після цього суд не виконував ніяких дій, направлених на подальшу організацію роботи по розгляду справи.

Про неналежну організацію роботи по розгляду справи свідчило також  і те, що деякі суди, оголошуючи перерви у розгляді справи, не вказували причини оголошення таких перерв, у тому числі і тривалих.

За повідомленням районних судів м. Києва, у випадках оголошення перерви через неявку в судове засідання прокурорів і захисників - суди не завжди реагували на вищевказані випадки. З наданих на узагальнення справ простежувалося, що досить часто робилися вимушені перерви у судових засіданнях через невиконання органами міліції судових доручень у порядку       ст. 3151 КПК України та постанов суду про приводи і розшук.

В узагальненні наголошувався на тому, що несвоєчасна доставка в судове засідання підсудних, невиконання судових рішень - постанов суду про судові доручення і приводи є проявом неповаги  до суду і в кожному випадку суд повинен за допомогою засобів адміністративного стягнення, а в передбачених законом випадках, - і кримінального покарання примусити посадову особу чи орган до виконання відповідних вимог. Судам не слід залишати без реагування жоден випадок зриву судових засідань з причин невиконання судових рішень чи невиконання функцій по забезпеченню проведення судових засідань.

Причиною оголошення перерв у слуханні справ є також і витребування нових доказів. Всі суди звертали увагу на те, що це зумовлено низьким рівнем та досудового слідства, а  також  неналежним  виконанням  функцій  обвинувачення прокурорами [Там само, с. 60-61]. 

На підставі проведеного узагальнення були зроблені наступні висновки та пропозиції:

1) відповідно до ст. 2921 КПК України, повторний виклик потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або їхніх представників проводиться лише в необхідних випадках. Виникало питання про необхідність виклику зазначених осіб для участі в судових дебатах при оголошенні перерви в судовому засідання, а також коли докази у справі досліджувались в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, в судовому засіданні була оголошена перерва для підготовки до судових дебатів, то чи можливо проводити судові дебати у відсутності осіб, які брали участь у судовому засіданні, задавали питання підсудному, давали пояснення, заявляли клопотання, однак, допит потерпілого не проводився. Зазначалося, що оголошення тривалих перерв для підготовки до судових дебатів може мати місце лише в об'ємних, складних справах. У решті випадків перерва перед судовими дебатами може бути оголошена лише за наявності до того обґрунтованих підстав і її тривалість має визначатись об'ємом та складністю справи. Очевидно, що у випадках оголошення тривалої перерви перед судовими дебатами доцільним було б з'ясовувати у вищевказаних учасників процесу, чи бажають вони брати участь у судових дебатах з зазначенням цього в протоколі судового засідання;

2) на думку суддів Печерського району м. Києва, дотримування повною мірою положень ч. 2 ст. 257 КПК України можливе лише при розгляді справ нескладної категорії, за умови визнання підсудним вини і наявності достатніх доказів для постановлення судового рішення. Однак при розгляді справ за участю кількох підсудних, потерпілих, цивільних позивачів, захисників, свідків у справах про злочини неповнолітніх дотримання вимог ч. 2 ст. 257 КПК України виявилося проблематичним, враховуючи часові межі розгляду таких справ, а також те, що у провадженні судді перебуває не одна справа. Тому пропонувалося передбачити в КПК України підстави для оголошення перерви в судовому засіданні або хоча б зазначити, що при необхідності, з метою об'єктивного та всебічного розгляду справи суд може оголошувати перерву в судовому засіданні;

3) судді Шевченківського районного суду м. Києва пропонували для забезпечення дотримання принципу безперервності судового засідання внести зміни до КПК України і звільнити суд від виконання невластивих йому функцій. Враховуючи те, що прокурор підтримує обвинувачення, пропонувалося лише на прокурорів покласти обов'язок виклику і забезпечення явки в судове засідання підсудних, потерпілих, свідків згідно зі списком до обвинувального висновку. Виклик і забезпечення явки додаткових свідків повинні покладатись на сторону, за клопотанням якої викликається свідок;

4) на законодавчому рівні пропонувалося закріпити право суду вирішувати справу виключно на доказах, наданих сторонами в судовому засіданні, вилучивши з КПК України інститут додаткового розслідування1, оголошення розшуку підсудних, надання судових доручень з метою перевірки фактичних даних, одержаних у ході судового слідства. Право перевірки фактичних даних повинно належати виключно прокуророві, який підтримує обвинувачення. Завдання судді - це аналіз і оцінка доказів, а не їх збирання, перевірка або уточнення;

5) оскільки у більшості випадків після надходження справи до суду підсудні заявляють клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, посилаючись на те, що досудовим слідством не надано можливості ознайомитись з усіма матеріалами справи, суд повинен мати право з цих підстав повернути справу прокурору. Тільки прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового слідства, а тому суд не повинен перебирати на себе функції інших органів у частині виконання однієї із стадій досудового слідства - пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення та контролю за цим процесом. У КПК України слід закріпити за судом тільки обов'язок по наданню засудженим права на ознайомлення з матеріалами судового розгляду за наявності такого клопотання. Такий підхід до розмежування функцій досудового слідства, прокурора і суду буде сприяти, на думку суддів, підвищенню виконавчої дисципліни і відповідальності органів досудового слідства, прокурора і суду за виконанням властивих їм функцій і обов'язків [Там само, с. 62].

Відкладення і зупинення справ - основне джерело судової тяганини. У даний час є досить поширеними випадками неявки в судові засідання свідків, потерпілих та їхніх представників, що істотно впливає на дотримання строків розгляду справ. В силу обов'язковості перевірки в суді показань свідків, даних ними в ході досудового слідства, суд іноді місяцями б'ється над, здавалося б, елементарною проблемою виклику свідків до суду.

 Вихід, на наш погляд, може бути тільки один: показання належним чином повідомлених про день розгляду справи свідків, що нез'явилися в судове засідання, оголошувати в ході розгляду справи, а самих свідків піддавати короткочасному арешту або великому штрафу за неповагу до суду (щодо великого штрафу - то це повинно стосуватися й захисників, які не з'являються в суд без поважних причин)1. Так і тільки так повинна виховуватися повага до закону й суду. Що таке належне повідомлення або сповіщення? Це розписка на корінці повістки в одержанні її. Про день розгляду справи стає відомо, як правило, завчасно, за один-два тижні. За цей час можна зробити все можливе, щоб з'явитися в суд особисто. Як ти це зробиш - твої проблеми, але розгляд справи не повинно бути зірвано. Завдання судді (секретаря, помічника судді) - сповістити належним чином учасників процесу про час розгляду справи. Якщо це зроблено - суд повинний розглянути справу.

Взагалі, на наш погляд, з тяганиною в суді можливо боротися дисциплінарним, організаційним та законодавчим способами1.