Іншим "представником" нетрадиційних видів зброї, які останнім часом стали об'єктами судово-експертного дослідження, є електрошокові пристрої та іскрові розрядники. Це електрошокери закордонного виробництва, наприклад  "Pocker 90", "NovaXR 5000", "Thunder", російські  "Vana". В криміналістиці та судовій експертизі до цих пір відсутні наукові та методичні основи дослідження електрошокових пристроїв. В.А.Ручкін зазначає, що електрошокові пристрої - це різновид електричної зброї, одна частина якої може виготовлятися як нелетальна зброя, тобто яка не призводить до летального наслідку (якщо енергія електричного заряду менша 10 Дж), друга - як зброя летальної дії. Він справедливо зауважує, що той факт, що електрошокові пристрої із самого початку конструювались як нелетальні засоби поліцейського примусу із суворо дозованим рівнем впливу на людину, навряд чи можна розглядати як серйозний аргумент невизнання їх різновидом індивідуальної електричної зброї самооборони [186, с.175].

Із врахуванням сучасного рівня розвитку судово-балістичної експертизи коло її об'єктів може бути представлено наступним чином:

- стрілецька вогнепальна зброя заводського, кустарного та саморобного  виготовлення, її частини, приладдя, заготовки, схеми, креслення, фотознімки;

- боєприпаси до стрілецької зброї, їх частини та компоненти спорядження;

- об'єкти, конструктивно та функціонально подібні вогнепальній зброї та патрони до неї: різного роду стріляючі пристрої, що можуть використовуватися в якості вогнепальної зброї (ракетниці, будівельно-монтажні пістолети, пристрої для забивання скота); об'єкти, імітуючи вогнепальну зброю, але не придатні для нанесення вогнепальних ушкоджень (стартові та сигнальні пістолети та револьвери, муляжі, макети, іграшки);

- ствольна газова (газово-шумова, газово-сигнальна, комбінована, тобто газово-вогнепальна) та пневматична (газобалонна) зброя, патрони до неї, їх частини та компоненти спорядження;

- сліди пострілу на стріляних гільзах, снарядах (кулях, картечі, дробі), інших частинах (компонентах боєприпасів), уражених перешкодах, зброї, особі, яка стріляла, оточуючій обстановці;

- інструменти, прилади, що використовувались для виготовлення, ремонту зброї, патронів, спорядження боєприпасів, а також їх сліди на перерахованих судово-балістичних об'єктах;

- матеріали, що використовувались для виготовлення зброї, патронів та їх складових елементів (наприклад куль, картечі, дробі, пижів, прокладок);

- матеріали кримінальної справи (протоколи огляду місця події та фотознімки до них; висновки судово-медичного експерта за результатами дослідження трупа із вогнепальними пошкодженнями тощо);

- матеріальна обстановка місця події (у випадках встановлення напрямку пострілу та місця розташування особи, яка стріляла). 

Як справедливо зауважує В.А.Ручкін, перелік об'єктів не може бути вичерпним та перебуває у стані руху в залежності від досягнень науки та техніки [186, с.102].

Необхідно зауважити, що для кожного роду та виду експертиз розробляють загальні та спеціальні методики. Якщо для загальної методики характерним є єдність завдань та предмета, спільність властивостей та ознак об'єкта, то спеціальні методики розробляють із врахуванням видів дослідження та окремих властивостей об'єктів. В методиках конкретизується процес дослідження, встановлюється послідовність застосування методів, визначаються об'єктивні критерії надійності висновків [79, с.45].

На формування експертних методик безпосередній вплив здійснює судово-слідча практика. Саме нею, а також експертною практикою обумовлюються, в першу чергу, пошуки нових методів та потреба вдосконалення існуючих методик дослідження. Виходячи із необхідності доказування конкретних обставин справ, дослідження тих чи інших об'єктів, визначають завдання судової експертизи. Необхідність розв'язання цих завдань є одним із основних факторів формування експертної методики.

А.Р.Шляхов зауважує, що завдання судової експертизи існують до появи та офіційного визнання нових видів, родів судових експертиз, а на практиці - до теоретичного визначення предмета даної експертизи та розробки повних методик дослідження [254, с.9-10].

У зв'язку з цим М.Е.Бондар справедливо зазначає, що для правильної оцінки актуальності завдань судової експертизи та визначення направлень розробки експертних методик необхідно виявляти повністю або частково в практиці судових експертиз завдання, які не можуть бути вирішені [26, с.76].

Тенденціями розвитку спеціальних експертних пізнань у всіх галузях судової експертизи є, з одного боку, їх диференціація, з іншого - їх ускладнення, посилення комплексного характеру. Обидва процеси - диференціація  та інтеграція експертних знань - безперервно взаємодіють та призводять, в кінцевому результаті, до їх інтенсивного розвитку [183, с.132].

В процесі формування спеціальних експертних пізнань важливу роль у створенні експертних методик відіграють різного роду узагальнення й класифікації.

Узагальнення відбиває об'єктивні закони дійсності і є загальнонауковим методом освоювання дійсності. Цей метод здавна використовують як метод пізнання в криміналістиці і судовій експертизі, де він відіграє важливу роль у їх розвитку загалом і, зокрема, у формуванні методик експертного дослідження. На підставі аналізу і узагальнення слідчої, судової та експертної практики криміналісти встановлюють взаємозв'язок окремих фактів, явищ, подій, закономірності виникнення доказів і з урахуванням їх розробляють найбільш раціональні засоби, прийоми і методи розкриття й розслідування злочинів, методики експертного дослідження. Зокрема, при аналізі і узагальненні експертної практики виявляються фактори, що сприяють чи перешкоджають її розвитку, закономірності розвитку як експертної практики загалом, так і за окремими родами (видами) експертиз, систематизуються знання про експертизу як галузь науки, створюються класифікації як інструменти розв'язання наукових і практичних завдань, уточнюються попередні і розробляються нові методики [253, с.102 -107].

Розвиток криміналістичної експертизи здійснюється не тільки шляхом вдосконалення її традиційних галузей, але й за рахунок появи нових родів та видів експертиз. Одні з них виникли та розвиваються в рамках традиційних галузей, інші - самостійно, на базі експертної практики із використанням методів природничих та технічних наук.

Як вірно зауважує А.Р.Шляхов, встановлюються своєрідні фактичні дані, специфічні для самостійно існуючих родів та видів судової експертизи, що не виключає наявності суміжних питань [255, с.24].

Судово-балістична експертиза в теорії та практиці судово-балістичних експертних досліджень однозначно розглядалась та розглядається в якості самостійного виду криміналістичної експертизи. А.В.Іщенко зауважує, що експертно-криміналістичне дослідження як вид діяльності має багато специфічних рис. До їх числа, крім інших, необхідно віднести потребу детальної наукової розробки декількох важливих складових. Мова йде про створення експертних методик дослідження певних об'єктів. Він справедливо наголошує, що розробка методів, прийомів, методик, технологій - процес тривалий та багатоаспектний [83, с.57].

Проблема виділення родів та видів експертиз тісно пов'язана із питанням про те, що вважати основою (критерієм) класифікації судових експертиз. При всій суперечності цього питання в теперішній час загальновизнаною основою класифікації судових експертиз є предмети, об'єкти, методи експертного дослідження та характер спеціальних знань, взяті в сукупності.

Так, Б.Н.Єрмоленко пропонував розділити судово-балістичні експертизи на дві групи: ідентифікаційну та неідентифікаціну [69, с.244-250].

Класифікація Б.М.Комаринця заснована по поділі судово-балістичних експертиз у відповідності із об'єктами дослідження:

- дослідження слідів пострілу у вогнепальній зброї, на пошкоджених об'єктах та особі, яка стріляла;

- дослідження боєприпасів;

- дослідження слідів зброї на вистріляних кулях та стріляних гільзах (ідентифікація зброї) [97, с.47-56.].

Основу даної класифікації складають три групи традиційних судово-балістичних об'єктів: вогнепальна зброя, боєприпаси, сліди пострілу.

А.Р.Шляхов заначав, що спроби поділу експертиз за якою-небудь однією ознакою (предметом, групою об'єктів, методами тощо) не дають можливості відрізнити один рід та вид від іншого, призводять до плутанини в теорії, ускладнюють вирішення організаційно-наукових питань [255, с.11].

Запропонована ним класифікація засновувалась на тричленній формулі: предмет-об'єкт-метод. Відповідно до даного критерію судово-балістична експертиза відноситься до числа криміналістичних, а рід позначається назвою експертизи. А.Р.Шляхов поділив судово-балістичну експертизу на три види:

- ідентифікаційні дослідження слідів на кулях (інших снарядах) та гільзах для встановлення конкретного екземпляра зброї, приналежності кулі та гільзи до одного патрона. В якості різновиду цієї експертизи розглядаються дослідження стану зброї, в тому числі для визначення можливості пострілу без натиску на спусковий гачок при певних умовах, приналежності зброї до вогнепальної та інші питання, вирішення яких часто передує ідентифікації зброї;

- ідентифікаційне дослідження боєприпасів - пороху, дробі, пижів, прокладок, ініціюючих речовин тощо, в тому числі для встановлення способу спорядження патронів особи, яка стріляла;

- встановлення обставин пострілу - визначення дистанції, часу пострілу, положення потерпілого та особи, яка стріляла, тобто група неідентифікаційних питань [255, с.41].

Заслуговує на увагу класифікація судово-балістичних експертиз, запропонована В.Г.Гончаренком, який називає два види судово-балістичних експертиз: ідентифікаційні та неідентифікаційні. При вирішенні ідентифікаційних задач може бути проведено ототожнення конкретного екземпляра зброї за стріляними кулями, гільзами, шротом або встановлено, що кулі (шрот) або гільзи, вилучені в різних місцях, вистріляні з одного екземпляра зброї. Визначається також групова належність зброї, боєприпасів або їх частин (калібр, вид, модель зброї). Встановлення групової належності зброї та боєприпасів, як правило, проводиться з метою розшуку зброї. Не ідентифікаційними судово-балістичними дослідженнями встановлюється належність досліджуваних об'єктів до вогнепальної зброї, їх вид, калібр, модель, зразок; технічний стан зброї (її справність, придатність до стрільби, можливість здійснення пострілу без натискування на спусковий гачок за певних умов); бойові якості зброї та боєприпасів (пробивна дія, максимальна дальність тощо); обставини пострілу на місці події (відстань, напрямок пострілу, взаємне розташування зброї і ураженого об'єкта в момент пострілу тощо) [68, с.134-135].

Виходячи із завдань судово-балістичних досліджень, В.В.Зирянов пропонує поділяти судово-балістичні експертизи на чотири групи: ідентифікаційні; експертизи з розпізнання; з реконструкції; реставраційні, котрі поділяються за підзавданнями, що визначають характер експертної методики [79, с.46].

Методики розробляються на основі аналізу процесу дослідження, який приводить до вирішення конкретних завдань. В судово-балістичній експертизі існує багато методик, ними користуються в практичній діяльності, але вони не оформлені належним чином, інші методики вимагають деякого наукового доопрацювання..., вони повинні бути узагальнені, проаналізовані, критично осмислені [212, с.97].