Взаємопроникнення різних систем наукових знань як явище відбиває об'єктивну закономірність сучасності. Такі ж процеси спостерігаються і у системі юридичних знань, де інтеграція різноманітних спеціальних знань в правову практику набуває дедалі більшого вираження. У сфері кримінального судочинства спеціальні знання можуть використовуватися в різних формах і на різних етапах розгляду кримінальної справи. Процесуальне законодавство припускає дві форми використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві, що передбачено статтями КПК України, зокрема, ст. 128-1 "Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій" та ст. 75 "Висновок експерта", що регламентує призначення експертизи у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Термін "експертиза" походить від латинського expertus, що мало два значення: той, що знає за досвідом, досвідчений; випробуваний, спізнаний. Отже, будь-яка експертиза за визначенням - це насамперед застосування спеціальних, професійних знань і саме таких, котрі пройшли апробацію досвідом. Експертиза також передбачає, що її результатом є відомості, отримані з досвіду, на підставі прикладного дослідження конкретного об'єкта, що проведене досвідченою особою за допомогою спеціального інструментарію  [199, с.18].

Використання злочинцями різноманітної зброї сприймається не як щось незвичне, а як буденне явище. До кримінального обігу втягнуто не лише стрілецьку вогнепальну зброю, але й пневматичні та газові пістолети і револьвери, пристрої для стрільби гумовими кулями, сигнальні пристрої, предмети, що мають схожість за конструкцією та призначенням з вогнепальною зброєю тощо. Визначити віднесеність цих предметів до вогнепальної зброї та конкретного її виду й зразка становить важливе завдання розслідування злочинів. Тому у розкритті й розслідуванні злочинів, що пов'язані із вогнепальною зброєю, непересічне значення має використання процесуальними особами спеціальних знань, а ефективність роботи оперативного працівника та слідчого напряму залежить від наявності у них необхідного рівня знань з цієї галузі.

Водночас розв'язання цих питань потребує наявності виважених і науково-обгрунтованих експертних методик криміналістичного дослідження вогнепальної зброї та слідів її застосування. Але, якщо експертні методики досліджень традиційних видів вогнепальної зброї дають широкі можливості розв'язувати ідентифікаційні чи діагностичні завдання, що виникають під розслідування справи, то інші об'єкти експертних досліджень, котрі трапляються в практиці судово-балістичної експертизи, викликають проблемні питання і це потребує розроблення проблеми нових видів експертиз. Часто такі експертизи не вписуються в існуючу систему дослідження вогнепальної зброї, слідів її застосування та знання про неї, що розроблені криміналістикою і судовою експертизою. Це зумовлює необхідність пошуку й об'єднання знань щодо зброї, доцільність систематизації експертних методик, встановлення внутрішньовидових зв'язків між ними, а також визначення проблемних питань, що свідчать про необхідність розробки нових експертних методик чи тих, що вже існують.

Варто зазначити, що питанням дослідження вогнепальної зброї криміналісти приділяли увагу ще з початку минулого століття і про це свідчать роботи Потоцького Н., Юрлова В. "Курс ручного оружия". - СПб, 1905; Федорова В "Курс ручного оружия". - СПб, 1912. Але досліджувати балістичні питання на дисертаційному рівні почали лише з середини ХХ століття.

За свідченням А.В.Іщенка роботи з балістичної експертизи займають помітне місце в масиві дисертацій, що підготовлені криміналістами. Відомо, що можливості цієї експертизи використовуються для вирішення завдань ідентифікаційного та неідентифікаційного характеру з дослідження вогнепальної зброї, слідів на пошкоджених перешкодах, особі , яка стріляла. Початком дисертаційного дослідження судової балістики, на його думку, слід вважати появу у 1945 році праці Б.М.Комаринця "Криміналістична ідентифікація вогнепальної зброї за стріляними гільзами". В подальшому кількість робіт із зазначеної проблематики постійно збільшувалася, розширювалася їх тематика, а у ті ж 40-ві роки М.М.Зюськіним була підготовлена кандидатська дисертація "Криміналістична ідентифікація вогнепальної зброї за кулями" [88, с.189-190].

Подальші наукові дослідження цієї тематики пов'язані з іменами таких вчених як В.С.Аханов, В.Є.Бергер, В.Ф.Гущін, Б.М.Єрмоленко, В.В.Зирянов, А.В.Кофанов, Ю.М.Кубицький, С.Д.Кустанович, В.Н.Ладін, В.С.Мітрічев, М.С.Пестун, В.М.Плєскачевский, В.М.Саакян, Г.А.Самсонов, І.А.Сапожніков, Є.М.Тіхонов, А.І.Устінов, В.В.Філіпов та ін.

Увага до наукових досліджень в галузі судово-балістичної експертизи не згасає сьогодні не тільки в Україні, а й в країнах ближнього зарубіжжя. Про потребу в таких дослідженнях свідчать, наприклад, дані російських вчених про те, що доля судово-балістичних експертиз у загальному обсязі експертних досліджень на початку нового століття становила 6-7 %, до того ж, вони складні, специфічні і потребують підвищеної уваги. Підвищення ефективності використання судово-балістичних експертиз при розслідуванні злочинів стримується наявністю низки проблем щодо їх призначення та проведення [98,  с.154].

З розвитком даної експертизи постійно розширювалося коло її об'єктів, перш за все за рахунок появи в експертній практиці нових видів зброї та стріляючих пристроїв, які були конструктивно наближені до вогнепальної зброї як типовому судово-балістичному об'єкту.

Об'єктом експертного дослідження можуть бути лише матеріальні чи матеріалізовані носії інформації. Тому поняття "об'єкт судової експертизи", дане в словнику основних термінів судової експертизи, необхідно уточнити. На наш погляд, об'єктом судової експертизи є тільки матеріальні чи матеріалізовані носії інформації, які отримуються та надаються слідству та суду за допомогою спеціальних знань (пізнань).

Характер джерел доказової інформації обумовлює їх правовий режим, чим, в свою чергу, обумовлюються процесуальна форма їх існування в якості об'єктів судової експертизи та правові повноваження експерта по відношенню до них. Із врахуванням цього Н.В.Леонченко виділяє такі види судово-балістичної експертизи, як: речові докази; об'єкти, що не мають певного процесуального статусу; моделі речових доказів; зразки для порівняльного дослідження; матеріали кримінальної справи [132, с.101].

Родовий об'єкт будь-якої судової експертизи має тенденцію до постійної зміни. Зазвичай це виявляється, з одного боку, у розширенні кола об'єктів судово-експертного дослідження, з другого - в їх якісній зміні. Р.С.Бєлкін зазначав, що як зміст предмету експертизи, так і поняття родового об'єкта є рухомими, змінними [8, с.317]. Ці зміни обумовлені розвитком базових наук, появою нових методів та методик дослідження, нових категорій, предметів, речей, процесами диференціації та інтеграції наукового знання.

При вирішенні багатьох завдань, пов'язаних із дослідженням вогнепальної та газової зброї, велике значення має правильне визначення її виду, моделі (конструкції), зразка, призначення та стану. Оцінка результатів дослідження проводиться не тільки з точки зору збройно-технічних характеристик, але й з криміналістичних позицій. В неправильній криміналістичній оцінці зброї міститься можливість помилкової кримінально-правової оцінки діяння [132, с.98].

При розслідуванні кримінальних справ як речові докази поряд із вогнепальною зброєю, можуть виступати предмети, що мають із нею не тільки зовнішню подібність, але й ряд загальних принципів дії: використовують енергію вибухових речовин для метання снаряда, мають голосний і різкий звук пострілу. До таких засобів відносять будівельно-монтажні, сигнальні, газові, газо шумові і стартові пістолети. Кожний вид має своє чітко визначене цільове призначення. З криміналістичної і кримінально-правової точки зору такі предмети не є вогнепальною зброєю.

Повністю не дослідженою в криміналістичному плані залишається газова зброя. Після появи цього виду зброї, дозволи на його продаж із реєстрацією на території України досить часто почали надходити об'єкти дослідження по кримінальних справах, в яких тим чи іншим чином використовувались газові пістолети, револьвери та патрони до них.

Вітчизняні та зарубіжні газові пістолети та револьвери, як правило, є точними копіями моделей вогнепальної зброї, які виготовлялися чи виготовляються. Крім того, у цих видів зброї використовується один і той самий принцип викидання метального елементу - вогнепальність. Тому під час стрільби із газової зброї з дуже близької відстані, які і при стрільбі із вогнепальної можливе спричинення механічного ушкодження перешкоді (наприклад, у потерпілого може настати летальний наслідок).

В.А.Лєсніков зауважує, що так звані газові пістолети та револьвери являють собою різновид вогнепальної зброї, яка уражує ціль не кулею та дробом, а струменем розпилених хімічних речовин, направленим із ствола під дією енергії, утвореної в результаті підривання порохового заряду [134, с.3].

В.М.Плєскачевський газові пістолети та револьвери взагалі не вважає зброєю, а відносить їх до газоуражуючих, хімічних за характером діючої речовини об'єктів [170, с.278].

На наш погляд, необхідно виходити із позиції законодавця, який виділяє газові пістолети та револьвери через специфіку їх уражуючої дії в самостійний вид зброї і визначає її як газову. У ч.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 року № 6 "Про судову практику у справах про розкрадання, виготовлення, збереження й інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами" зазначено, що пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні й освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і їхніх сумішей, не можуть бути віднесені до предметів, за незаконне носіння, збереження, придбання, виготовлення, збут або розкрадання яких передбачена відповідальність ч.1. ст..222 і ст..223 КК України.

Наявність у названих пістолетів і револьверів ударно-спускового механізму, ручки і т.д. дають змогу шляхом заміни ствола або виготовлення для нього вкладного стволика, розсвердлювання патронників у газових пістолетах і револьверах привести  їх у стан, коли вони цілком або часткового втрачають колишнє цільове призначення, але набувають бойове: із них стають можливими постріли унітарними патронами, а також поразка снарядами живої цілі, насамперед людини. Як відмічає О.Ф.Сулява, останніми роками на територію України великими партіями стала надходити зброя, що випускається західними фірмами, яка за зовнішнім виглядом і конструкційними особливостями багато в чому подібна до газових пістолетів і револьверів, але яка стріляє патронами, спорядженим шротом, як правило, діаметром від 1-1,5 мм. Така зброя відповідає трьом критеріям: вогнестрільності, надійності та зброяності [221,  с.207-216].

При експертному дослідженні конкретного об'єкта (револьвера, пістолета) необхідно перевірити, чи є  він бойовим або газовим, для чого ретельно вивчити його матеріальну частину, особливості конструкції, інші характеристики, звернувши особливу увагу на камори барабана і ствол. Після цього слід на підставі всіх характеристик і маркувальних позначок установити його призначення, модель і зразок. Якщо встановлено, що досліджуваний револьвер або пістолет є газовим, необхідно перевірити, чи не внесені і їхню конструкцію зміни, що дають змогу проводити з даної зброї стрільбу патронами, спорядженими кулями, шротом, картеччю; визначити, які саме патрони придатні для стрільби з неї; зробити ними експериментальні постріли, встановивши можливість ураження живої цілі.