У ході допиту  підозрюваного (у меншому обсязі), і обвинуваченого необхідно з'ясувати такі питання: 1)  за яких обставин вчинено обман; 2) які способи застосовувалися (конкретні прийоми, операції, дії з підготовки, заволодіння майном тощо;  3) які ще злочини ним  було вчинено; 4) хто і з якого часу брав участь у злочиніній діяльності, яка роль кожного учасника обманних дій; 5) протягом якого періоду вчинявся злочин; 6) яка загальна сума матеріальних цінностей або грошових коштів утворилася в результаті вчиненого шахрайства; 7) який існував порядок розподілу  грошових коштів у членів ОЗГ; 8)  як оформлялися конкретні первинні бухгалтерські документи, який порядок відвантаження матеріальних цінностей; 9) чи є в них цінності, здобуті злочинним   шляхом [218][340].

Отже, у результаті допиту можна одержати від підозрюваного, обвинуваченого показання про їхні власні дії й про відомі їм дії інших осіб, всі обставин, що становлять предмет доказування у справі [78][341] .

У деяких слідчих ситуаціях (особливо початкових) виникає необхідність визначення черговості допитів декількох підозрюваних або обвинувачених, щоб якомога раніше одержати правдиві показання              про вчинене шахрайство. Вдалими стосовно згаданих ситуацій є рекомендації    О. М. Васильєва та Л. М. Карнєєвої [44, 117][342] . У першу чергу   доцільно допитувати тих, хто за наявними у розпорядженні слідчого відомостям (у тому числі й не процесуальними) більш схильний до            дачі правдивих показань (відігравали другорядну роль у злочині, мають позитивні  особистісні якості) або  відносно яких зібрана більша кількість доказів.

У криміналістичній літературі запропоноване значне число рекомендацій з тактики допиту підозрюваного (обвинуваченого) [30, 102, 318][343]. Перспективна система основних тактичних прийомів допиту й алгоритм їхнього застосування розроблені Л. М. Карнєєвою та І. Кертесом. Рекомендовані ними програми дій особи, що провадить допит, розраховані на різні тактичні ситуації, незалежно від процесуального положення допитуваного [118][344].

До числа першочергових слідчих дій у справах про шахрайство належить обшук. Обшук визначають як слідчу дію, що полягає у   відшуканні й вилученні знарядь злочину, предметів, цінностей і документів, які    можуть мати значення для справи, а також у виявленні розшукуваних      осіб і трупів шляхом примусового обстеження приміщень, ділянок місцевості або яких-небудь осіб [165][345]. Відшукання схованих              об'єктів (знарядь злочину, речових доказів, трупів, осіб, що      переховуються від суду й слідства) може бути здійснене в ході   провадження обшуку, процесуальний режим якого визначений кримінально-процесуальним законодавством (статті 177, 179-186, 188,      189 КПК України). Обшук є одним з способів одержання                   доказової інформації в кримінальному процесі [86][346] . Деякі  автори акцентують      увагу на примусовому характері обшуку.  Не заперечуючи проти цієї вказівки, слід, однак, зазначити, що в деяких випадках примусу в діях слідчого при обшуку може й не бути, тому що окремі особи        добровільно видають шуканий об'єкт на пропозицію слідчого. У цьому зв'язку слід звернути увагу на вказівку законодавця про те, що перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові установи, підприємства або організації, де провадиться обшук або виїмка, і пропонує видати зазначені в постанові предмети або документи, а також указати місце, де переховується злочинець.

І. Я. Фойницький наголошував, що по нашому праву судова влада може удаватися до обшуку тільки у випадку ґрунтовної підозри, що у приміщенні, що оглядається, перебуває або обвинувачений, або предмет злочину, або речові докази його [297][347] .

Основними завданнями обшуку по справах розглядуваної категорії є: 1) відшукання й вилучення майна й цінностей, отриманих у результаті шахрайських дій; 2) виявлення документів, що мають значення для справи; 3) виявлення предметів і речових доказів (наприклад, за допомогою яких шахраї підробляли документи). Відшукання викраденого й нажитого злочинним шляхом є засобом, як забезпечення відшкодування матеріального збитку, так і доказування вчиненого злочину. О. О. Хмиров справедливо вказує, що  при організації обшуку слідчий "насамперед повинен виходити з необхідності виявити викрадене майно, гроші й цінності, здобуті злочинним шляхом  [303][348] .

Обшук досить складна слідча дія і його результати багато в чому залежать від того, як до нього підготувався слідчий. Підготовка до      обшуку включає: 1) прийняття рішення про провадження обшуку; 2) процесуальне оформлення результатів обшуку; 3) одержання й аналіз необхідної орієнтуючої інформації, що стосується: а) особи,                         що обшукується; б) місця обшуку; в) шуканих предметів; 4) розробку тактичного плану проведення обшуку: а) визначення часу обшуку; б) підбор учасників обшуку й розподіл обов'язків між ними; в) підготовку науково-технічних засобів; г) визначення заходів охорони місця обшуку; д) підготовку транспортних засобів; визначення способів зв'язку; ж) заходів попередження можливості збройного опору; з) вирішення питання про доцільність використання кінологів; і) обрання заходів, що виключають телефонний та інші способи зв'язку з іншими особами до закінчення обшуку [212][349].

Природно, що підготовка до обшуку, значний обсяг якої запропонований А. І. Михайловим і Г. С. Юріним, не завжди              потрібна. Обшук має бути проведений своєчасно. Від цього значною мірою залежить повнота збирання доказів, відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином. Закон установив певні підстави, при наявності яких можливе здійснення цієї слідчої дії. Стаття 177 КПК України  передбачає провадження обшуку лише в тих випадках, коли в розпорядженні        слідчого є достатні підстави вважати, що в певному приміщенні або іншому місці, або в якої-небудь особи знаходяться знаряддя злочину, предмети й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети або документи, які можуть мати значення для справи.

Обшук може бути успішним у тому випадку, коли слідчий має необхідну орієнтовну інформацію. Ця інформація повинна містити необхідні відомості як про осіб, у яких слід провадити обшук, так і про місце провадження обшуку.

При вирішенні розумових завдань, спрямованих на відшукання предметів або документів, мають значення відомості про особу, що обшукується, його зв'язки, особливості поведінки, інтереси і нахили, спосіб життя. "Інтелектуальний" характер злочину, який вчиняє        шахрай, дозволяє припустити, що способи приховування можуть бути найбільш витонченими, розрахованими на непоінформованість       слідчого. Саме тому відомості про особистісні характеристики          шахрая дають можливість прогнозувати можливу схему його дій, пов'язаних із приховуванням злочину. З огляду на це необхідно акцентувати увагу на такому: а) об'єкт, на який спрямовані злочинні дії; б) спосіб вчинення злочину; в) способи приховування його (як у    період вчинення, так і після нього), у тому числі поведінка, що інсценує непричетність до події. Сукупність цих даних дозволяють слідчому висунути  версії щодо об'єкта обшуку, який найчастіше пов'язаний з характером злочинних дій (документи, бланки,           "ляльки" грошові та майнові, технічні пристосування для виготовлення документів або їх реквізітів), і можливого місця їхнього приховування, що, як правило, пов'язане з характером шуканого. Важливу роль у цих випадках відіграє рефлексивне мислення та управління, що сприяє уявній орієнтації слідчого на ту схему дій і міркувань злочинця, що стала основою для способу й місця приховування. "Програвання" варіантів міркувань шахрая нерідко визначає ефективність проведеного обшуку [46, 73, 95, 143, 152][350].

Відомості про особу обшукуваного й осіб, що проживають із ним, а також відомості, що стосуються місця майбутнього обшуку, збираються як процесуальним шляхом, так і шляхом провадження оперативно-розшукових дій. У першому випадку їхнім джерелом є протоколи допитів свідків, довідки різних установ, відомості, отримані в ході допитів працівників домоуправлінь, житлово-комунального сервісу та ін. У другому випадку - оперативні заходи органів МВС. Цінність відомостей, здобутих оперативним шляхом, полягає в тому, що вони інформують слідчого про дані, що його цікавлять, набагато раніше, ніж він зможе їх одержати слідчим шляхом [212][351].

Ефективність обшуку зростає у випадках, коли факт порушення кримінальної справи невідомий шахраєві. У цьому випадку провадження обшуків раптово для злочинців і дає позитивний результат при розслідуванні шахрайства. Одним із завдань обшуку є відшукання й вилучення викраденого майна: товарів, отриманих у магазинах, торговельних підприємствах злочинним шляхом за договором купівлі-продажу; продуктів сільськогосподарського виробництва, грошових коштів тощо. Вивчення слідчої практики показує, що своєчасне проведення обшуків з метою виявлення вилученого майна дало можливість не лише відшкодувати матеріальний збиток, але й одержати нові докази. Крім перерахованих об'єктів, відшукуванню підлягають, також документи й предмети (наприклад "ляльки", гральні пристрої та ін.), за допомогою яких підготовлявся й вчинявся злочин. Такими об'єктами можуть          бути:  документи, за допомогою яких відбувалися шахрайські дії по одержанню грошових коштів, предмети, за допомогою яких підроблялися документи,  підроблені, а також  викрадені печатки й штампи; всі інші предмети й документи, які можуть слугувати засобами для встановлення істини в справі (листи, фотознімки, приватні записи, чорнетки, розписки тощо).