Таким чином, під локаутом слід розуміти односторонні дії роботодавця щодо економічно необґрунтованої зупинки частини чи всього підприємства, відмови в наданні роботи, створення умов, які можуть призвести до зупинки роботи на будь-якій ділянці виробництва. Наслідком локауту є відсторонення працівників від роботи, а не їх звільнення. Тільки при такому підході право на локаут за юридичними наслідками буде урівняне правом на страйк.

Оскільки право на локаут - це "страйк навпаки", то в законодавстві доречно встановити умови і процедуру реалізації цього права. Гадаємо, що виправдала себе на практиці за кордоном процедура, що пов'язує виникнення права на локаут тільки на стадії колективних переговорів. Після підписання колективного договору вступає в силу взаємне зобов'язання сторін про соціальний мир при дотриманні сторонами умов колективного договору. Більш того, праву на локаут повинні передувати і обов'язкові примирювальні процедури і строки попередження про локаут. Юридичні наслідки породжує тільки незаконний локаут. Ще що важливо відмітити, взаємні зобов'язання сторін про дотримання миру в колективному договорі підтримуються паритетною відповідальністю сторін. При незаконному локауті судові органи зобов'язують роботодавця відшкодувати працівникам збитки, заподіяні незаконним локаутом. А у випадку незаконного страйку профспілка, що очолює чи підтримує страйк, зобов'язана відшкодувати роботодавцю збитки, заподіяні таким страйком.

Цікаво, що український законодавець чомусь сприйняв другу частину конструкції паритетної відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" збитки, заподіяні роботодавцю страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками на проведення страйку, у розмірі визначеному судом ( у межах коштів і майна, що йому належать). 

Слід враховувати особливості вітчизняної практики страйків, які, як правило, відбуваються без додержання встановлених процедур і дуже часто є засобом економічного тиску на роботодавця. Такі страйки можуть бути визнані незаконними, але практика свідчить про те, що далеко не у кожному випадку подібних страйків роботодавці звертаються до суду, не бажаючи поглиблювати існуючий конфлікт. Гадаємо, за умови такого спрощеного механізму регулювання трудових конфліктів, роботодавця слід наділити правом застосовувати локаут саме як захист від незавжди виправданого економічного тиску з боку працівників. Таким чином, якщо вітчизняний законодавець підспудно схиляється до визнання конструкції взаємних зобов'язань і паритетної відповідальності сторін, то, в певній мірі, логічним буде нормативне визнання локауту у наступній формі:

1. Локаут допускається лише у двох випадках:

• у ході колективних переговорів як відповідна реакція на оголошений страйк;
• при порушенні колективом працівників зобов'язання щодо відмови від страйків  через умови, включені до колективного договору, при своєчасному і повному їх виконанні.

 У всіх інших випадках локаути забороняються.

2.Локаут оголошується з дотриманням встановлених законом примирювальних процедур і строків попередження. Локаут визнається незаконним за рішенням суду.

1. Законний локаут призводить до призупинення виробництва і відсторонення працівників від роботи.