Однак, на нашу думку, нічим не можна пояснити встановлення положень про можливість розірвання договору лише після невнесення наймачем плати за 6 місяців або закріплення права суду надавати строк для відновлення житла та відстрочення виконання рішення. На нашу думку, такі положення є дискримінаційними щодо наймодавця та порушують принцип рівності сторін, оскільки практично надають можливість наймачу порушувати умови договору без відповідних наслідків. Так, наймодавець, який передав житло у найм, розраховує на отримання відповідної плати за це житло. У випадку якщо наймач не має коштів для внесення плати за користування житлом, єдиним дієвим способом захисту прав наймодавця в такому випадку може бути лише можливість розірвання договору, оскільки встановлення неустойки в такому випадку не забезпечить адекватного захисту наймодавця у зв'язку з відсутністю у наймача коштів. Таким чином, ми отримуємо ситуацію, коли одна сторона договору протягом півроку порушує умови договору, а інша сторона позбавлена можливості належним чином захистити свої законні права.

На нашу думку, ці положення законодавства призведуть на практиці до зловживань з боку наймачів житла та значно зменшать кількість договорів найму житла, оскільки наймодавцям не вигідні такі умови, встановлені законодавством. Крім того, не можна обмежувати право сторін договору самостійно визначати підстави для розірвання договору. Враховуючи це, на нашу думку, слід внести зміни до п. 1 ч. 2 ст. 825 ЦК України, виклавши його в такій редакції: невнесення наймачем плати за користування житлом протягом трьох місяців, якщо договором не встановлений інший строк, а при короткостроковому наймі - більше одного разу.

Дискримінаційними також можна визнати положення про можливість надання наймачу строку для відновлення житла (до одного року), та потім ще й можливості відстрочити виконання рішення (також на строк до одного року). Таким чином, законодавець фактично допускає можливість користування житлом стороною, яка протягом двох років порушує умови договору, при цьому зобов'язуючи в цьому випадку наймодавця (який, на нашу думку, є менш захищеною стороною, оскільки несе прямі збитки від пошкодження належного йому на праві власності житла) двічі звертатись до суду та нести при цьому додаткові витрати (державне мито, оплата юридичних послуг тощо). На нашу думку, необхідно з п. 2 ч. 2 ст. 825 ЦК виключити абзаци 2 та 3. Ми вважаємо, що у випадку пошкодження або псування житла наймачу може бути наданий строк для відновлення житла лише за згодою з наймодавцем. Він є власником житла і особою, права якої порушені, тому сам повинен визначати найбільш прийнятний для нього спосіб захисту - зобов'язати наймача відновити житло або розірвати договір із стягненням із наймача заподіяних збитків та відновити житло самостійно.

Окремі підстави для розірвання договору за ініціативою наймача встановлені ч. 3 та 4 ст. 825 ЦК. Так, відповідно до ч. 3 договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніш як за два місяці. Згідно з ч. 4 цієї статті, якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень. Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

Отже, згідно з вищенаведеним можна зробити такі висновки:

- будівлі можна поділити на два види: жилі та нежилі;

- встановлення в законодавстві України правил щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених на строк не менше одного року, призводить лише до ускладнення процесу укладення договорів та значного підвищення витрат сторін при укладені таких договорів;

- наймач будівлі або іншої капітальної споруди має право на користування земельною ділянкою, відповідно до мети оренди, без укладення договору оренди землі;

- якщо за договором оренди будівлі (споруди) орендарю буде надаватись право користування земельною ділянкою в обсязі більшому, ніж необхідний для оренди будівлі (споруди), то в такому випадку буде мати місце змішаний договір, в якому будуть присутні елементи як договору найму будівлі (споруди), так і договору оренди землі;

- до ст. 797 ЦК України потрібно внести зміни, якими встановити, що плата за користування будівлею або іншою капітальною спорудою не складається, а може складатись з плати  за користування нею і плати за користування земельною ділянкою, що позбавить сторони договору від певних складностей, пов'язаних із визначенням плати за користування земельною ділянкою;

- договір найму (оренди) житла є самостійним цивільно-правовим договором, тому на відносини щодо найму (оренди) житла не будуть поширюватись загальні положення про найм (оренду), які містяться в параграфі 1 глави 58 ЦК;

- мета договору найму житла: використання для проживання людей - є складовим елементом договору найму житла;

- у випадку використання житла за договором найму (оренди) не для проживання, відносини між наймодавцем та наймачем повинні регулюватись нормами не глави 59 ЦК про найм (оренду) житла, а нормами глави 58 ЦК про найм (оренду), зокрема параграфом 4 "Найм (оренда) будівель або інших капітальних споруд";

- в ст. 812 ЦК України термін "майно, що обслуговує будинок" доцільно замінити на термін "допоміжні приміщення та технічне обладнання будинку";

- оскільки в будь-якому випадку наймач за договором найму житла (незалежно від того фізична це чи юридична особа), відповідно до ст. 810 ЦК України має право використовувати житло лише для проживання фізичних осіб, положення частини 2 статті 813 ЦК про те, що якщо наймачем житла є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб доцільно виключити;

- оскільки положення статті 825 ЦК України про можливість розірвання договору найму житла за ініціативою наймодавця лише після невнесення наймачем плати за 6 місяців, та про закріплення права суду надавати строк для відновлення житла та відстрочення виконання рішення, є дискримінаційними по відношенню до наймодавця та порушують принцип рівності сторін, до ст. 825 ЦК слід внести наступні зміни:

1) пункт 1 частини 2 статті 825 ЦК України викласти у наступній редакції: невнесення наймачем плати за користування житлом протягом трьох місяців, якщо договором не встановлений інший строк, а при короткостроковому наймі - більше одного разу;

2) з пункту 2 частини 2 статті 825 ЦК виключити абзаци 2 та 3.