Відносини місцевих державних адміністрацій з обласними і районними радами врегульовано законами України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

Згідно з ч. 3 ст. 34 цього Закону місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні відповідним радам у частині делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 6 цієї статті голови місцевих державних адміністрацій щорічно звітують перед відповідними радами з питань виконання бюджету, програм соціально-економічного та культурного розвитку територій і делегованих повноважень.

Згідно з ч. 7 зазначеної норми обласна та районна ради можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого з урахуванням пропозицій органу виконавчої влади вищого рівня Президент України приймає рішення і дає відповідній раді обґрунтовану відповідь.

Аналіз наведених норм законів свідчить про те, що висловлення недовіри голові районної державної адміністрації пов 'язане з його перебуванням на публічній службі [232].

Проблеми при визначенні юрисдикції справ виникають і під час розгляду справ про стягнення заробітної плати (грошового утримання), відшкодування шкоди.

Так, посилаючись на положення ч. 1 ст. 15 ЦПК України, відповідно до якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства, мають місце випадки відмови у відкритті провадження у справах, закриття провадження у зв'язку з тим, що компетенція адміністративних судів не поширюється на справи із зазначеним предметом позову.

Вважаємо, що справи про стягнення заробітної плати (грошового утримання) за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням за умови, якщо така вимога не заявлялась одночасно з вимогою про поновлення на роботі, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки стосуються проходження особою публічної служби.

Як уже зазначалося, за загальним правилом, встановленим

ч.  1 ст. 19 КАСУ, адміністративні справи вирішуються судом за місцезнаходженням відповідача.

У той же час судам слід мати на увазі, що у спорах з приводу прийняття осіб на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби предметом оскарження, як правило, є правовий акт індивідуальної дії та/або дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, а тому такі справи вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача відповідно до ч. 2 ст. 19 КАСУ.

Визначаючи територіальну підсудність адміністративних справ, судам слід ураховувати правову позицію Верховного

Суду України, висловлену у справі за позовом гр. С. до Президента України про поновлення на публічній службі, відповідно до якої правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв 'язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до ст. 22 КАСУ передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються.

Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їх юрисдикції. Виходячи з цього, в ч. 4 ст. 19 КАСУ встановлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача [100].

У цьому контексті необхідно також згадати Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 р. за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), у якому предметом розгляду було клопотання Президента України дати офіційне тлумачення положень частин 2, 3 ст. 124 Конституції, зокрема, чи мають право суди загальної юрисдикції приймати до свого провадження і розглядати по суті позовні заяви про поновлення на роботі, зміну формулювання звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та осіб, яких згідно з Конституцією призначають на посади та звільняють з посад Президент України або Верховна Рада України.

Суд у Рішенні зазначив, що правове регулювання Конституцією та спеціальними законами України статусу, зокрема, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (ч. 1 ст. 9 Закону "Про державну службу") не означає, що на них не можуть поширюватись положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами, тобто окремі норми КЗпП України можуть застосовуватися до членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та осіб, яких згідно з Конституцією призначають на посади чи звільняють з посад Президент України або Верховна Рада України. Як зазначив Суд, відповідно до ст. 11 Закону "Про державну службу" державні службовці мають право захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду. Правове регулювання Конституцією та спеціальними законами України статусу, зокрема, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб не означає, що на них не можуть поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Окремо слід зупинитися на проблемному питанні припинення публічної служби особами, що обіймали виборні посади.

У цьому контексті прикладом вирішення спору може бути справа за позовом прокурора Макарівського району Київської області в інтересах Д. до Макарівської селищної ради Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Макарівський селищний голова, про визнання протиправним розпорядження Макарівського селищного голови, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Прокурор зазначав, що Д. рішенням сесії Макарівської селищної ради від 03.06.1999 за № 128-13-ХХІІІзатверджена на посаді секретаря (керуючого справами) виконавчого комітету цієї ради. Розпорядженням Макарівського селищного голови від 27.04.2006 за № 60 її звільнено із займаної посади у зв 'язку із закінченням строку повноважень згідно з пунктом 1 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Посилаючись на те, що секретар (керуючий справами) виконавчого комітету відповідної ради перебуває у безстрокових трудових відносинах з останньою і формування нового складу виконавчого комітету не тягне за собою розірвання трудового договору з членами виконкому, які працюють на постійній основі, та на те, що звільнення відбулось без погодження з відповідним профспілковим органом, прокурор просив задовольнити позов.

Судами встановлено, що рішеннями Макарівської селищної ради № 128-13-ХХІІІ від 3 червня 1999року та № 08-01-ХХІУ від 12 квітня 2002року Д. затверджувалась на посаді секретаря виконавчого комітету ради.

Рішенням Макарівської селищної ради п 'ятого скликання за № 013-02-У від 27 квітня 2006року на строк повноважень ради утворено виконавчий комітет, до складу якого Д. не затверджено.

Розпорядженням Макарівського селищного голови № 60 від 27 квітня 2006року Д. звільнена зі служби з посиланням на пункт 1 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у зв 'язку із закінченням строку повноважень виконавчого комітету ради.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками про безпідставність заявленого позову.

При цьому зазначено, що організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначення загальних засад діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі регулюються Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Посадовою особою місцевого самоврядування Закон (частина 1 статті 2) визначає особу, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консуль- тативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

За наведеними критеріями керуючий справами (секретар) виконавчого комітету селищної ради належить до посадової особи місцевого самоврядування, а відповідно до змісту статті 3, частини 1 статті 10 Закону така посада є виборною, оскільки затверджується радою.

Згідно з частинами 1, 3 статті 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет є виконавчим органом селищної ради, який утворюється на строк її повноважень та здійснює свої повноваження до сформування нового складу комітету, а керуючий справами (секретар) виконавчого комітету входить до його складу.

Повноваження щодо внесення на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету селищної ради належать виключно селищному голові (пункт 7 частини 3 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування можуть бути загальними, тобто передбаченими КЗпП України, та спеціальними, які передбачені цим та іншими законами України.

Оскільки посада керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету селищної ради є виборною, а строк перебування на ній визначається в межах повноважень виконавчого комітету, який утворюється на строк повноважень ради відповідного скликання, то суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість припинення служби Д. в органах місцевого самоврядування у зв 'язку із закінченням строку повноважень.

Доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Так, зокрема, твердження про те, що між Д. та селищною радою існували безстрокові трудові відносини, є помилковими, оскільки відсутній трудовий договір як підстава виникнення взаємних прав та обов 'язків сторін, тобто умови служби в органах місцевого самоврядування (публічної служби) визначаються не трудовим, а спеціальним законодавством.

Посилання на правила частини 3 статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", за змістом якої перевибори селищного голови, зміна керівників органів місцевого самоврядування не є підставою для припинення служби посадовими особами виконавчих органів рад, їх секретарів, крім працівників патронатної служби, як на підтвердження протиправного припинення служби секретаря виконкому, також помилкове, оскільки таке припинення пов 'язане не з перевиборами селищного голови, а із закінченням повноважень виконкому.