• правові форми управлінської діяльності використовуються при реалізації та фіксації адміністративними органами  юридично значущих дій, які виконуються у процесі прийняття відповідних рішень. Сутність зазначеної форми полягає в її правовій обумовленості, тобто закон чітко визначає зміст та межі цієї діяльності, відступ від яких веде до порушення принципу законності, адже органи виконавчої влади та місцевого самоврядування діють відповідно до правила " дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Як зазначає Атаманчук Г.В., тут важливо, щоб основні управлінські дії, операції, оціночні прогнози, експертизи, статистичні узагальнення, інформаційні відомості, соціологічні дані, законодавчі норми і інші матеріали, що міститься в основі управлінських рішень, були чітко документованими, тобто представлені у відповідній правовій формі[123, с. 244];
• неправові або організаційні форми управлінської діяльності, зі слів Мельника, пов´язані зі здійсненням певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційних і матеріально-технічних опе­рацій), їх можна охарактеризувати як способи вільного ко­лективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми [124, с.102]. Такого типу форма є протилежною правовій з точки зору інтенсивності правового втручання щодо регулювання управлінських відносин. Організаційна форма передбачає різні аспекти і підходи, обговорення і дискусії, компроміси і узгодження. Тут на рівних умовах повинні пропонуватися ідеї, вводитися різнобічні знання, співвідноситися альтернативи. Тим самим організаційні форми дозволяють вирішити принаймні дві задачі: проведення "мозкової атаки" на важку, особливо спірну управлінську проблему і знаходження в процесі її вирішення компромісу та узгодження можливих управлінських рішень і дій [124, с.246].

Таким чином, використовуючи метод зіставлення цих форм управлінської діяльності, ми можемо говорити про наявність певної тенденції, яка вказує на те, що для неправових (організаційних)  форм є характерною менш значна регулятивна жорсткість з боку закону, тобто ряд питань вирішуються  безпосередньо правозастосовчими органами в процесі практичного функціонування. Наприклад, процедура проведення нарад, конференцій, семінарів, порядок обговорення питань на них тощо. Саме в такому сенсі і реалізуються дискреційні повноваження (адміністративний розсуд) органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, тобто вони мають можливість самостійно приймати рішення і втілювати їх у "життя".

Отже, підбиття підсумків  щодо наявності причин формування власного (адміністративного) розсуду в управлінській діяльності адміністративних органів дозволяє навести ряд висновків: по - перше, багатогранність виконавчо - розпорядчих процедур змушує вдаватись до пошуку альтернативних джерел регулювання відповідних відносин таких, що суперечать нормативності як основній ознаці права; по - друге, причини наявності розсуду, які умовно можна поділити на дві групи:

• позитивні причини, до яких відносять: 1) динаміку розвитку та значне ускладнення суспільних відносин, які потребують правової регуляції; 2) безпосередню методику управлінської діяльності, яка весь час перебуває в динаміці; 3) поєднання результатів науково - технічного прогресу, постійне вдосконалення та зміна управлінських методів на його основі; 4) присутність у правовій практиці та теорії спеціалізованих (нетипових) норм права; 5) логічну  обмеженість формалізації приписів правої норми; 6) велику кількість оціночних категорій; 7) творчий підхід (активність) до виконання покладених на особу повноважень та проявами ініціативи в процесі управлінської діяльності; 8) неправова (організаційна) форма управлінської діяльності та інше;
• негативні причини - 1) велика кількість правових актів, які за своєю суттю впливають на такий же самий предмет регулювання; 2) наявність застарілих та суперечних правових норм; 3) слабка кодифікація адміністративного законодавства; 4) низький рівень правової культури працівників апарату управління; 5) недосконале викладення правових категорій в аспекті використання його стилю, мови та інше, що має важливе значення.

       Подібна диференціація причин адміністративного розсуду, відіграє вагому роль з огляду на реформування управлінської системи та дозволяє:

1. визначити недоліки в роботі системи управління;
2. усунути негативні причини виникнення адміністративного розсуду в діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;
3. виробити відмінні підходи та визначитися з методикою щодо запровадження інституту адміністративного розсуду залежно від причин, які диктують таку необхідність, тобто, здійснюючи аналіз окремо взятої позитивної причини його виникнення, вирішувати питання чи доцільно вводити цей інститут, базуючись на аргументах відповідної причини;
4. забезпечити роботу апарату управління відповідно до принципів оперативності та ефективності її реалізації.