Встановлення такої плати "за регулювання" в країнах, які утворили єдиний спеціалізований державний регулюючий орган, пояснюється двома причинами. По-перше, для ефективного виконання своїх функцій такий державний регулюючий орган повинен бути незалежним від "тіньового впливу ринку" та мати високопрофесійних фахівців, для чого йому потрібні достатні обсяги фінансування своєї діяльності, які не можуть бути забезпечені лише за рахунок державного бюджету країни. По-друге, у використанні коштів державного бюджету на фінансування діяльності такого органу вбачається "несправедливе субсидування" роботи фінансового сектора економіки, який є зацікавленим в ефективному державному регулюванні та нагляді за своєю діяльністю, за рахунок коштів державного бюджету, які могли б бути використані для фінансування "не фінансових" секторів країни - освіти, культури, нестрахової медицини тощо.

Достатність фінансування діяльності регулюючого органу має встановлюватися державою таким чином, щоб розмір плати "за регулювання" не був занадто великим, адже будь-які видатки, які фінансуються за рахунок пенсійних активів фондів, зменшують розмір майбутніх пенсій їх учасників. Через це державне регулювання видатків на фінансування діяльності уповноваженого державного органу, який регулює відносини в системі накопичувальних недержавних пенсійних фондів, має враховувати розумний баланс між достатнім рівнем фінансування державного органу та захистом від марнотратства пенсійних активів.

Адміністративні видатки недержавних пенсійних фондів, які фінансуються за рахунок пенсійних активів фондів, також зменшують розмір майбутніх пенсій учасників цих фондів. Тому держави, які запроваджують накопичувальні пенсійні фонди, беруть на себе регулювання дозволених видів адміністративних видатків пенсійних фондів, а також встановлюють певні обмеження їх розмірів. Державне регулювання адміністративних видатків недержавного пенсійного фонду може включати:

1) регулювання видів адміністративних видатків (які видатки за рахунок пенсійних коштів дозволені, а які - ні);

2) регулювання видів тарифів адміністративних видатків (дозвіл на застосування комбінованого або простого єдиного тарифу);

3) регулювання допустимих рівнів тарифів адміністративних видатків (обмеження розміру м

аксимального тарифу чи встановлення фіксованого тарифу).

Адміністративні видатки, як правило, включають оплату послуг: 1) з адміністративного управління діяльністю фонду (включаючи вартість ведення системи персоніфікованого обліку, рекламних та агентських послуг фонду); 2) з управління його активами (включаючи вартість послуг торгівців цінними паперами); 3) банка-зберігача фонду; 4) аудитора фонду; 5) оплату послуг з доставки пенсій, що виплачуються з фонду та інші дозволені законодавством адміністративні видатки.

Питання доцільності державного регулювання тарифів адміністративних послуг, що надаються недержавному пенсійному фонду, широко дискутувалося економістами країн, які проводили пенсійні реформи [244; 237; 241; 256; 198][479]. Більшість країн вважає за доцільне запровадження державного регулювання тарифів адміністративних видатків, мотивуючи це, по-перше, недостатністю на ринку інформації про вартість послуг, які надаються всіма суб'єктами системи накопичувальних недержавних пенсійних фондів, та, по-друге, недостатністю конкуренції між надавачами відповідних послуг, що не дає змоги "вільному ринку" врегульовувати "оптимальну ціну" за послуги без державного втручання.

Комбінований тариф для оплати адміністративних видатків, як правило, запроваджується в країнах, де функція адміністративного управління діяльністю недержавного пенсійного фонду поєднана з функцією управління активами цього фонду відповідно до законодавства і виконується однією юридичною особою. Застосування комбінованого тарифу можна дослідити на прикладі Польщі. Закон Республіки Польща "Про організацію та функціонування пенсійних фондів" встановлює комбінований тариф, який складається з двох частин. Одна частина оплати послуг за адміністративне управління діяльністю фонду та управління його активами встановлюється у відсотках до пенсійних внесків, що надходять до недержавного пенсійного фонду, і сплачується одразу після зарахування цих внесків на рахунок фонду. Друга частина оплати зазначених послуг встановлюється у вигляді відсотку від обсягу пенсійних активів фонду і сплачується один раз на місяць. Так, стаття 134 зазначеного Закону встановлює:

"1. Відкритий фонд може стягувати оплати виключно у такий спосіб:

1) у формі відрахування визначеного відсотка зі сплачених внесків із застереженням, що таке відрахування здійснюється до перерахунку внесків у розрахункові одиниці;

2) у формі відрахування визначеної суми з коштів на рахунку члена із застереженням, що це може відбутися тільки тоді, коли трансфертна виплата до іншого відкритого фонду здійснюється до того, як член сплатив внески за 24 місяці, рахуючи від дати набуття членства у фонді, що здійснює трансфертну виплату;

3) у формі відрахування - при здійсненні трансфертної виплати - суми, еквівалентної 4 % мінімальної заробітної плати, визначеної міністром з питань праці на основі статті 774 Кодексу законів про працю, незалежно від суми, зазначеної у пункті 2.

2. Суми, еквівалентні розміру оплат, зазначених у частині 1, відкритий фонд невідкладно переказує на користь пенсійного товариства[480]."

Простий тариф для оплати адміністративних видатків вважається більш прозорим та зрозумілим для учасників недержавних пенсійних фондів. Він застосовується, як правило, у разі розмежування функцій щодо адміністративного управління діяльністю фонду та управління його активами, але також використовується в країнах, де ці функції поєднані та виконуються однією юридичною особою відповідно до законодавства. Простий єдиний тариф може встановлюватися на різній основі, кожна з яких має свої плюси та мінуси. Найпоширенішими є тарифи, що встановлюються на таких трьох основах:

1) тариф на основі пенсійних внесків, який визначається у відсотках до пенсійних внесків. Такий тариф забезпечує постійний потік коштів до надавачів відповідних послуг недержавному пенсійному фонду, і є ближчим до реальної структури вартості таких послуг. Але, на перший погляд, він є більшим ніж інші види тарифів, тому що встановлюється як відносно великий відсоток до відносно невеликих сум поточних пенсійних внесків (які є набагато меншими, ніж обсяг усіх пенсійних активів, які накопичуються у пенсійному фонді роками). Такий начебто великий розмір оплати за адміністративні послуги фонду негативно сприймається учасниками фонду;

2) тариф на основі пенсійних активів фонду, який визначається у відсотках до пенсійних активів. Такий тариф можна легко порівнювати з вартістю інших фінансових послуг, плата за які часто прив'язується до обсягів активів. На перший погляд він є меншим, ніж тарифи на іншій основі, тому що встановлюється як відносно невеликий відсоток до великих сум коштів, і краще сприймається учасниками фонду. Але цей тариф вимагає коригування з часом, тому що на початку діяльності накопичувального пенсійного фонду загальний обсяг його пенсійних активів є відносно малим, тому плата буде встановлюватися як відносно великий відсоток від пенсійних активів. Згодом, через 10-30 років суми накопичених пенсійних активів фонду будуть набагато більшими, тому тариф, встановлений у відсотках до пенсійних активів, потрібно буде значно зменшити. Наприклад, оплата послуг у розмірі 1 % від пенсійних активів дорівнюватиме одному мільйону, коли у фонді буде лише 10 мільйонів гривень, та становитиме 100 мільйонів, коли у фонді буде накопичено 1000 мільйонів гривень. При цьому кількість адміністративної роботи насправді не збільшиться у 10 разів, і така велика оплата адміністративних послуг буде несправедливою;

3) тариф на основі інвестиційного прибутку фонду, який визначається у відсотках до інвестиційного прибутку. Такий тариф сприймається як найбільш справедливий, тому що адміністративні видатки фінансуються не за рахунок накопичених пенсійних внесків, а за рахунок прибутку від інвестування цих накопичень. Отже, при застосуванні цього тарифу не зменшується номінальна вартість первинних пенсійних внесків. Але цей тариф може виявитися несправедливим до надавачів послуг у випадках, коли інвестиційний прибуток буде занадто малим через кризу фондового ринку: кризові явища ринку вимагатимуть від компанії з управління активами значно більшого обсягу роботи навіть для отримання малого інвестиційного прибутку, а рівень оплати цієї роботи різко впаде. Крім того, встановлення тарифів на основі інвестиційного прибутку може справляти негативний вплив на стимули роботи надавачів послуг: останні намагатимуться збільшити інвестиційний прибуток навіть ціною підвищення ризиків інвестування, що є небажаним для учасників пенсійних фондів.

Не менше питань виникає при державному регулюванні розміру тарифів за послуги недержавним пенсійним фондам. Держава може обрати два методи регулювання розміру тарифів:

1) не встановлювати ніяких державних обмежень щодо розмірів дозволених тарифів. Це означає повну відсутність державного втручання у відносини щодо рівня оплати послуг, які надаються пенсійним фондам. Повне невтручання держави має позитивний вплив на функціонування певного сектора ринку у тих випадках, коли існує розвинута ринкова конкуренція між надавачами послуг, яка змушує їх знижувати вартість послуг у боротьбі за клієнтів, встановлюючи більш-менш об'єктивні розміри тарифів за послуги. Але в умовах недостатньо розвинутих ринків, прихованої монополії або можливості змови надавачів послуг повна відсутність державного втручання може призвести до не виправдано високих цін на послуги, що надаються недержавним пенсійним фондам та оплачуються за рахунок пенсійних активів учасників таких фондів;

2) державне регулювання максимального рівня оплати відповідних послуг. Цей метод застосовується при недостатньо розвинутих ринках послуг недержавним пенсійним фондам, можливості існування прихованої монополії або змови надавачів послуг. Недоліком цього методу є те, що законодавчо встановлений дозволений максимум оплати будь-яких послуг має тенденцію перетворюватися на фіксований розмір оплати, який використовується всіма надавачами послуг. Адже дозволений максимум стає певним орієнтиром на те, який рівень оплати вважається державою допустимим.

Як бачимо, кожен з методів державного регулювання розміру тарифів за послуги недержавним пенсійним фондам має свої плюси і мінуси, тому вибір того чи іншого методу повинен передбачати державний моніторинг з метою вчасного виявлення та реагування на негативні явища, пов'язані із застосуванням обраного методу державного регулювання в цій сфері.

Регулювання розміру тарифів за послуги недержавним пенсійним фондам безпосередньо впливає на утворення та використання коштів публічних недержавних пенсійних фондів та розмір видатків публічних накопичувальних фондів, тому охоплюється предметом фінансового права.

Правові режими регулювання відносин у сфері захисту прав учасників публічних накопичувальних пенсійних фондів включають:

1) встановлення та контроль за дотриманням недискримінаційних правил та порядком вступу до недержавного пенсійного фонду;