2) встановлення та контроль за дотриманням правил: здійснення пенсійних внесків; розподілу інвестиційного прибутку (збитку) між учасниками пенсійного фонду; перерахунку коштів, належних учаснику, в інший пенсійний фонд у випадках, передбачених законодавством; розрахунку розміру пенсійних виплат учаснику фонду за рахунок коштів, накопичених у фонді; здійснення пенсійних виплат учаснику фонду за рахунок коштів фонду;

3) встановлення правил оскарження громадянами дій уповноважених органів державної влади та недержавних пенсійних фондів щодо утворення, розподілу, інвестування та використання коштів фондів;

4) встановлення правил розгляду скарг громадян, прийняття рішень щодо цих скарг та врегулювання конфліктів.

Державне регулювання у сфері захисту прав учасників публічних накопичувальних фондів є однією з основних функцій держави щодо забезпечення реалізації суспільного інтересу в існуванні надійного та достатнього державного пенсійного страхування громадян. При здійсненні державного регулювання у цій сфері застосовуються норми адміністративного та фінансового права.

Запровадження обов'язкового накопичувального пенсійного страхування вимагає розробки складних інформаційних систем, які повинні забезпечити узгоджену роботу всіх суб'єктів обов'язкового накопичувального пенсійного страхування: недержавних пенсійних фондів; компаній, які здійснюють адміністративне управління їх діяльністю (адміністраторів пенсійних фондів); компаній, які здійснюють управління активами фондів; банків-зберігачів пенсійних активів. Розглянемо де і чому виникає потреба у спеціальних інформаційних системах, і які вимоги до них мають встановлюватися державою.

Однією з основних функцій адміністративного управління діяльністю накопичувальних пенсійних фондів є ведення персоніфікованого обліку, яке полягає в збиранні, обробленні, систематизації та збереженні передбаченої законодавством про пенсійне страхування інформації про учасників накопичувальних пенсійних фондів, відомостей про визначення їх прав на пенсійні виплати за рахунок накопичених на їх користь коштів, а також інформації, необхідної для обчислення розміру пенсійних виплат.

Система персоніфікованого обліку базується на індивідуальних пенсійних рахунках, які відкриваються кожному учаснику пенсійного фонду. Ці рахунки не є банківським рахунок учасника, а є інформаційним записом у системі персоніфікованого обліку. Індивідуальний пенсійний рахунок має субрахунки для обліку пенсійних внесків на користь учасника фонду (окремо для кожного вкладника фонду), обліку розподіленого інвестиційного прибутку (збитку) пенсійного фонду та обліку здійснених пенсійних виплат цьому учаснику.

Отже, всі права учасника пенсійного фонду на пенсійні кошти у певному розмірі підтверджуються виключно інформацією, яка зберігається на індивідуальному пенсійному рахунку цього учасника. Тому втрата або перекручення інформації на індивідуальному пенсійному рахунку може призвести до порушення прав учасника пенсійного фонду: зменшення розміру належних йому коштів (або взагалі - до повної втрати учасником належних йому коштів) і, внаслідок цього зменшення розміру пенсії, яка буде йому виплачуватися. Тому держава повинна встановлювати загальні правила ведення систем персоніфікованого обліку та правила захисту інформації, яка накопичується в них, з метою забезпечення захисту прав учасників пенсійних фондів.

Адміністративне управління діяльністю накопичувального пенсійного фонду включає складання та подання значної кількості звітів, серед яких є: 1) звіти, що надсилаються всім учасникам пенсійних фондів коштів; 2) звіти щодо діяльності фонду, які надсилаються уповноваженим державним органами, а також 3) інформація про роботу фонду, яка підлягає оприлюдненню відповідно до вимог законодавства. Питання, пов'язані із веденням звітності та опублікуванням даних про роботу накопичувальних пенсійних фондів, також належать до сфери державного регулювання.

Таким чином, державне регулювання у сфері інформаційних систем накопичувального пенсійного страхування полягає у:

1) встановленні вимог до програмного забезпечення системи персоніфікованого обліку. Програмне забезпечення має розроблятися таким чином, щоб забезпечити: технічну надійність роботи системи персоніфікованого обліку; захист системи від несанкціонованого доступу третіх осіб; захист даних системи від несанкціонованих виправлень інформації особами, що мають доступ до системи; надійне зберігання архівних та поточних даних системи; можливість обміну даними та передачі баз даних від одного адміністратора накопичувального пенсійного фонду до іншого; можливість автоматичного генерування звітності за формами, встановленими законодавством, тощо;

2) встановленні правил використання персоніфікованих даних учасників фондів та вимог до захисту персоніфікованої інформації від несанкціонованого законодавством розголошення;

3) встановленні санкцій за порушення вимог законодавства та правил відшкодування збитків, завданих учасникам фондів через втрату, перекручення або розголошення інформації, що накопичується в системах персоніфікованого обліку.

Державне регулювання у сфері інформаційних систем здійснюється шляхом встановлення державних стандартів уповноваженими державними органами або шляхом надання державою права встановлювати такі стандарти організаціям, які отримали статус саморегулівних у відповідній сфері діяльності згідно із законодавством країни. Отже, державне регулювання в цій сфері може встановлюватися нормами адміністративного права або базуватися на цивільно-правовому методі регулювання суспільних відносин у сфері інформаційних систем накопичувального пенсійного страхування.

Діяльність суб'єктів системи обов'язкового накопичувального пенсійного страхування пов'язана із збиранням пенсійних внесків юридичних та фізичних осіб, інвестуванням пенсійних активів, зберіганням пенсійних активів та виплатою пенсій. Але будь-які відносини, які виникають з приводу публічних фондів коштів, потребують регулювання та нагляду держави з метою запобігання втрати коштів через: 1) нецільове використання коштів (порушення напрямків здійснення публічних видатків); 2) надмірні ризики при інвестуванні коштів; 3) заниження або завищення вартості пенсійних активів під час укладання угод купівлі - продажу пенсійних активів; 4) неналежне зберігання активів банком-зберігачем.

Ефективність здійснення фінансового контролю в системі накопичувального пенсійного страхування вимагає встановлення державою: дозволених напрямів використання пенсійних активів; правил інвестування з визначенням критеріїв диверсифікації; правил підрахунку чистої вартості пенсійних активів; правил зберігання пенсійних активів та наглядових функцій банку-зберігача; правил проведення зовнішнього аудиту пенсійний фондів.

У світовій практиці зустрічається два методи державного регулювання щодо інвестування пенсійних коштів [158; 210][481]. Перший метод полягає в тому, що при інвестуванні пенсійних активів держава дозволяє користуватися правилом "обачної поведінки" (або "prudent man rules"). Другий метод полягає у встановленні законодавством країни дозволених лімітів інвестування пенсійних активів.

Правило "обачної поведінки" полягає в тому, що держава не застосовує метод владних приписів для регулювання інвестиційної діяльності, а надає право компанії з управління активами самостійно визначати доцільність інвестування пенсійних коштів у ті чи інші види активів. При цьому доцільність інвестування повинна визначатися компанією, виходячи, насамперед, з інтересів учасників пенсійного фонду в отриманні найбільших інвестиційних прибутків при найменших інвестиційних ризиках, та базуватись на об'єктивній оцінці поточного стану фондового ринку і прогнозів щодо можливих змін у майбутньому. Умовами застосування в країні правила "обачної поведінки" є:

1) існування розвинутого фондового ринку, який "не допускає необачної (нерозумної) поведінки" з управління активами або швидко може виявити "необачність поведінки";

2) існування розвинутої мережі професійних компаній з управління активами з "доброю репутацією", якою вони дорожать;

3) загальна обізнаність населення у питаннях роботи фондового ринку, якої достатньо для того, щоб учасники накопичувальних пенсійних фондів могли самостійно оцінювати "обачність" чи "необачність" поведінки компаній з управління активами їх пенсійного фонду.

Користуючись правилом "обачної поведінки" компанії з управління активами самостійно визначають ліміти інвестування пенсійних коштів, спираючись на інвестиційну політику, обрану накопичувальним пенсійним фондом, коштами якого вони управляють. Світова практика виділяє три типи інвестиційної політики: агресивну, помірковану та консервативну [391][482].

Агресивна політика інвестування найчастіше використовується відкритими пенсійними фондами, хоча ці фонди також можуть застосовувати й інші види інвестиційної політики. Політика інвестування вважається агресивною, коли кошти накопичувального пенсійного фонду інвестуються здебільшого в цінні папери з високим ризиком та високою дохідністю. У світовій практиці до таких цінних паперів належать акції юридичних осіб. Накопичувальні пенсійні фонди, які застосовують агресивну політику інвестування, часто називають агресивними пенсійними фондами.

Поміркована та консервативна політики інвестування притаманні корпоративним та професійним пенсійним фондам. Поміркована політика інвестування базується на збалансованому інвестуванні коштів як у цінні папери з високим ризиком та високою дохідністю (в акції юридичних осіб), так і в цінні папери з низькими ризиками та помірною або низькою дохідністю. Цінними паперами з низькими ризиками та помірною або низькою дохідністю вважаються облігації, випущені урядами країн (державні облігації), органами місцевого самоврядування (місцеві облігації) та юридичними особами. Випуск акцій та облігацій будь-якими особами регламентується законодавством країн.

Консервативна інвестиційна політика базується на інвестуванні коштів в цінні папери з низькими ризиками та поміркованою або низькою дохідністю (переважно - в державні та місцеві облігації). Накопичувальні пенсійні фонди, які використовують помірковану або консервативну інвестиційну політику, часто називаються поміркованими або консервативними пенсійними фондами відповідно.

У країнах, які не мають умов, що дають змогу використовувати правило "обачної поведінки" (а до таких країн належать всі країни з перехідною економікою, включаючи Україну), державне регулювання інвестиційної діяльності має більш жорсткий характер і базується на методі владних приписів: законодавство цих країн містить норми, що встановлюють дозволені напрями та ліміти інвестування пенсійних активів. При цьому ліміти інвестування встановлюються державою або на рівні законів, або на рівні нормативних актів уповноважених державних органів.

Основною метою законодавчого встановлення лімітів інвестування є забезпечення "обачної (розумної)" диверсифікації активів з метою мінімізації ризиків втрати коштів на етапі їх накопичення та інвестування. Диверсифікація інвестування активів здійснюється за трьома напрямами: