1) диверсифікація за регіонами дає можливість мінімізувати ризики втрати коштів через політичні події або кризу фондових ринків окремих регіонів. Цей вид диверсифікації вимагає дотримуватися балансу між: внутрішніми та зовнішніми інвестиціями; інвестиціями у різні країни при здійсненні зовнішніх інвестицій; інвестиціями у різні регіони однієї країни при здійсненні внутрішніх інвестицій;

2) диверсифікація за секторами економіки дає можливість мінімізувати ризики втрати коштів через кризи в окремих секторах економіки. Цей вид диверсифікації вимагає дотримуватися балансу між: інвестиціями у різні сектори економіки; інвестиціями у "старі" та "молоді" сектори економіки (тобто - між тими секторами, інвестиції в які є прибутковими сьогодні, але можуть бути неприбутковими через 5-10 років, та навпаки);

3) диверсифікація за видами активів дає можливість мінімізувати ризики втрати коштів через падіння ринкової вартості цінних паперів певного виду. Цей вид диверсифікації вимагає дотримуватися балансу між інвестуванням в: акції та облігації; державні та недержавні цінні папери; короткотермінові та довготермінові цінні папери.

Отже, державне регулювання лімітів інвестування має забезпечити захист інтересів учасників публічних накопичувальних пенсійних фондів на етапі накопичення, інвестування та використання коштів цих фондів. При цьому виникає питання: до якої галузі права належать норми, які застосовуються при державному регулюванні правил інвестування та використання коштів публічних накопичувальних пенсійних фондів?

Правила інвестування стосуються дозволеного державою використання пенсійних коштів на етапі їх накопичення та інвестування. Але відносини з приводу утворення, розподілу, управління та використання публічних фондів коштів є предметом фінансового права. Встановлюючи ліміти інвестування коштів публічних накопичувальних пенсійних фондів держава застосовує метод владних приписів. Використання методу владних приписів властиво фінансовому праву. Отже, за ознакою предмета та метода регулювання відносин щодо накопичення та інвестування коштів публічних накопичувальних пенсійних фондів, ці відносини регулюються нормами фінансового права. Здійснення фінансового контролю за додержанням напрямків цільового використання пенсійних активів, правил підрахунку чистої вартості пенсійних активів, правил зберігання пенсійних активів та здійснення наглядових функцій банком-зберігачем також регулюються нормами фінансового права.

Правила підрахунку чистої вартості пенсійних активів часто встановлюються нормативно-правовими актами уповноваженого державного органу, який здійснює державне регулювання в системі накопичувальних пенсійних фондів. А вимоги щодо наглядових функцій банку-зберігача визначаються як законами, так і нормативно-правовими актами банківського законодавства країни.

Правила проведення зовнішнього аудиту пенсійний фондів також встановлюються законодавством країн із застосуванням норм фінансового права. Проведення зовнішнього аудиту накопичувальних пенсійних фондів вимагається у всіх країнах, але його якість та обсяги можуть значно відрізнятися. Законодавчо встановлені обов'язки та відповідальність зовнішніх аудиторів також може суттєво відрізнятися залежно від країни.

У країнах з нерозвинутим правовим забезпеченням діяльності недержавних пенсійних фондів, коли юридична відповідальність аудиторів та механізми її реалізації не чітко визначені нормами фінансового та адміністративного права, а інституційне середовище також є недостатньо розвинутим для можливого врегулювання ефективного проведення аудиту на рівні цивільно-правових договорів, зовнішній аудит не забезпечує незалежної та об'єктивної оцінки фінансового становища фонду.

В країнах із розвинутим законодавством, що регулює відносини у системі накопичувальних пенсійних фондів, зовнішній аудит не тільки забезпечує об'єктивну незалежну оцінку фінансового становища таких фондів, але є одним із важливих інструментів державного нагляду в цій системі. Законодавство таких країн вимагає від зовнішніх аудиторів надання уповноваженому державному органу звітів щодо будь-яких порушень, виявлених при проведенні аудиту. Аудитори несуть юридичну відповідальність за приховування інформації про виявлені порушення.

Ефективний державний нагляд, а також контроль з боку учасників пенсійних фондів за роботою системи накопичувального пенсійного страхування базується на інформуванні та звітності, які запроваджуються законодавством країни. Всю звітність та інформацію, яка генерується в системі накопичувального пенсійного страхування, можна поділити на чотири групи:

1) інформація та звітність, яка надається суб'єктами системи накопичувального пенсійного страхування уповноваженим органам держави;

2) інформація та звітність, якою обмінюються між собою різні суб'єкти системи накопичувального пенсійного страхування;

3) інформація та звітність, яка надається суб'єктами системи накопичувального пенсійного страхування учасникам накопичувальних пенсійних фондів;

4) інформація та звітність, яка генерується суб'єктами системи накопичувального пенсійного страхування та уповноваженими органами держави і підлягає опублікуванню.

Законодавство всіх країн, де запроваджено другий рівень пенсійної системи, встановлює чіткі вимоги до обсягів інформації та звітності всіх зазначених груп, а також правила подання звітів та оприлюднення інформації.

Ефективне державне регулювання діяльності суб'єктів системи накопичувального пенсійного страхування базується на моніторингу, який проводиться уповноваженими державними органами, що здійснюють державне регулювання в цій системі.

Моніторинг системи накопичувального пенсійного страхування - це відслідковування поточного стану та взаємозв'язку всіх суб'єктів цієї системи з метою виявлення тенденцій у напрямах майбутнього розвитку системи та прогнозування можливих змін у її функціонуванні.

Виявлення тенденцій у напрямках майбутнього розвитку системи та прогнозування можливих змін дає можливість уповноваженим державним органам підтримувати позитивні тенденції та вчасно реагувати на можливі негативні тенденції з метою захисту інтересів учасників накопичувальних пенсійних фондів.

Моніторинг базується на:

1) інформації та звітності, яка надсилається всіма суб'єктами системи до уповноважених державних органів;

2) інформації, яка збирається уповноваженими державними органами при проведенні перевірок суб'єктів системи;

3) інформації, яка надсилається до уповноважених державних органів учасниками та вкладниками недержавних пенсійних фондів (часто - у вигляді скарг);

4) інформації, яка може отримуватися з будь-яких інших джерел.

Використовуючи вищезазначену інформацію, уповноважені державні органи готують внутрішні звіти щодо стану: недержавних пенсійних фондів; компаній з управління активами; адміністраторів недержавних пенсійних фондів та їх банків-зберігачів і роблять висновки щодо можливих середньо- і довгострокових перспектив розвитку системи.

На основі таких внутрішніх звітів, уповноважені державні органи готують звіти, що підлягають опублікуванню з метою надання можливості громадянам країни та роботодавцям-вкладникам фондів проводити порівняння діяльності всіх суб'єктів системи накопичувального пенсійного страхування в країні. Звіти, підготовлені уповноваженими державними органами для оприлюднення, як правило, вміщують: статистичні звіти про поточний стан системи в цілому та окремі показники, за якими можна порівняти роботу суб'єктів системи; аналіз впливу системи на інші галузі економіки країни; пояснення ролі системи у загальних заходах держави щодо покращення рівня добробуту громадян.