У цілому з розвитком поглядів та уявлень про процес управління вчені відмічають, що управління має координаційну природу, а координування характерне для будь-якої функції управління. Розглядаючи функції управління під різними кутами, деякі вчені зробили висновок, що спеціалізація як спосіб підвищення праці розповсюдилась і на управлінську діяльність. Це і сприяло закріпленню за координацією статусу особливої складової функції управління серед виділених А. Файолем, а згодом і виділенню її у самостійну функцію. Тому особливості боротьби з економічною злочинністю, характер економічних злочинів вимагають створення і функціонування особливих державних структур, що мають відповідні повноваження щодо здійснення спеціальних заходів, визначення спрямованості змісту і форм їх діяльності, постановки перед ними конкретних задач і цілей; безперешкодної, чіткої і злагодженої роботи всіх ланок і підрозділів здатних виконувати цю важливу правоохоронну функцію держави. Для використання певної функції або декількох взаємозалежних функцій створюється той чи інший орган держави або система органів, структурні підрозділи яких виконують певну частину функцій, покладених на органи або систему органів у цілому [99].

Формування координаційних взаємовідносин у системі правоохоронних органів України, організованої в основному за лінійно-функціональним принципом, характерне для всіх її рівнів та елементів, а використовують їх не всі, хоча відповідно до закону на цю функцію мають право більшість із них.

Так, згідно зі ст. 8 Закону України "Про міліцію" закріплено взаємовідносини у сфері діяльності міліції між Міністерством внутрішніх справ України й відповідними органами інших держав та міжнародними організаціями поліції [404].

Аналіз практики показує, що координаційну діяльність здійснюють усі правоохоронні органи. Це пов'язано, по-перше, з об'єктивною необхідністю дотримання безперервної цілісності, єдності та спадковості у вирішенні завдань по боротьбі з економічною злочинністю, по-друге, ця діяльність яскраво відображає реальне залучення елементів координації (корекції і підтримки) до процесів управління правоохоронними органами. Проте Ю.М. Козлов у проведеному дослідженні координації в управлінні народним господарством зробив висновок, що "не існує будь-яких особливих організаційних форм координації, які відрізняються від тих, що склались, - організаційних форм державного управління народним господарством" [56]. Інший учений стверджує, що координація не є типовою для державного управління, так як державний орган "не може поєднати в межах своєї діяльності управління, заснованої на владних приписах і субординації (підлеглості), а також на функції координації. Для здійснення цих функцій він створює спеціальний координуючий центр" [86].

Очевидно, слід погодитися з поглядами вчених, які пропонують визначити координацію як "управління, що розглядається з позицій забезпечення узгодженості спільної діяльності об'єктів управління [8, 160, 409; 11; 112]. Проблема координації - це проблема об'єднання, інтеграції дій, зусиль об'єктів управління, що переслідують загальну мету". Але і в цьому підході є потреба в узгодженні управлінських відносин, що будуються на субординації і пріоритетності дій, які з них випливають. Така розбіжність зменшує можливості координації в усіх ланках управління правоохоронними органами України, особливо це стосується координації дій у боротьбі з економічною злочинністю. У зазначеному процесі втрачається специфіка координуючих методів, а отже, звужується сфера їх використання в управлінні. Але передача координаційних повноважень на той рівень і концентрація їх у такій підсистемі та в такій ланці, самостійність яких адекватна завданням, що стоять перед ними, звільняє апарат правоохоронних органів від виконання дублюючої роботи і значно спрощує організаційну структуру.

Наприклад, правоохоронні органи щорічно планують і здійснюють операцію "Урожай", якою передбачається захист нового врожаю, паливно-мастильних матеріалів та інших цінностей від розкрадання у період збирання сільгосппродукції, її переробки та реалізації. Координуючи цю роботу, центральні апарати МВС, СБУ, ДПА України та інших правоохоронних органів направляють в області плани загальних спільних дій і здійснюють контроль за їх виконанням шляхом виїзду бригад для надання практичної допомоги та підготовки матеріалів до заслуховування керівників обласної ланки на вищому рівні. У свою чергу, обласні апарати правоохоронних органів створюють відповідні штаби, планують роботу в області більш конкретизовано і доводять ці плани до районної ланки, контролюючи виконання, та надають відповідну методичну й матеріальну допомогу. Отримавши план загальних заходів та напрямів діяльності, на рівні району розробляється конкретний план координації та взаємодії всіх правоохоронних органів і служб, таких як підрозділи по боротьбі з економічною злочинністю, боротьби з організованою злочинністю, карного розшуку, пожежної охорони та пожежного нагляду, державної автомобільної інспекції, податкової міліції, служби безпеки та митної служби. Визначаються конкретні об'єкти контролю і перевірки, міжвідомчі оперативні групи, терміни проведення заходів, форми підведення підсумків та звітів, відповідальність кожного працівника за доручену ділянку забезпечення виконання плану. Як бачимо, у даному випадку координація центральних апаратів спрямовує діяльність підлеглих підрозділів районного рівня через обласні, без обмеження ініціативи у координації та спільних діях правоохоронних органів. Результати такої діяльності щорічно покращуються завдяки досвіду, що набувається з питань координації та здійснення запланованих заходів. Такий вид координації можна назвати традиційним. Наведений приклад також показує, що основою правильного місця координації в управлінській діяльності є чітке розмежування функцій. Координація - це те саме управління, але через інтереси, точніше, внутрішні інтереси. Усі управлінські важелі впливу пов'язані з інтересами, що з'єднанні між собою, одні з них - внутрішні (людина, установа, міністерство як система), інші - зовнішні (щодо правоохоронних органів). Координація як функція управління передбачає досягнення загальних цілей та інтересів (зовнішніх). Ці загальні цілі й інтереси утворюються з окремих приватних інтересів. Тому не можна протиставляти управління і координацію. Аналіз діяльності правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю показує, чим вищий рівень директивності, тим нижче зацікавленість у виконанні директив, а отже, і результат управління в цілому неефективний.

Потрібно зазначити, що ще у XVI ст. філософ Ф. Бекон писав: "Секрет дійсного розпорядництва полягає у порядку, у розподілі обов'язків і у поділі питання, що розбирається, якщо поділ його дуже складний" [25, 406]. На практиці часто відбувається ототожнення адміністративного механізму розпорядження з розпорядництвом. Це так само помилково, як вважати керівництво маніпулюванням.

Координація як функція, що є формою управляючого впливу повинна забезпечувати кожному координуючому суб'єкту, тобто правоохоронному органу, одночасно збереження повного права розпоряджатися своїми діями і не дозволяти розпоряджатися ними ззовні. Часто, як показує практика, функція організації "поглинає" функцію координації тільки тому, що керівник не впевнений у можливості автономно привести виконавців до цілі, за яку він персонально відповідає, без безпосередньої вказівки і контролю його виконання.

Наприклад, при проведенні за дорученням Кабінету Міністрів України заходів щодо посилення боротьби з контрабандою пального або реалізацією підакцизних товарів правоохоронні органи розпочинають здійснення комплексу заходів у межах операцій "Октан" або "Акциз". Отримуючи відповідні плани спільних дій з центральних офісів, доопрацьовані з урахуванням особливостей регіону обласними підрозділами, районні служби, зібравшись на наради для відпрацювання конкретних дій і методів координації щодо їх виконання, визначають основні напрями діяльності тієї чи іншої служби. На цих нарадах не визначається, яким способом і методом будуть збиратись оперативні дані щодо порушення законодавства при ввезенні імпорту або виготовленні підакцизних товарів, як буде здійснюватись документування протиправних дій організаторів злочинних угруповань. Це право кожного виконавця, і воно залишається за ним до завершення операцій. Головне у даному випадку - результат, тому кожен керівник має можливість у межах взаємодії самостійно визначити засоби й методи для своїх підлеглих щодо досягнення мети та виконання поставленого завдання. Але буває і так, що виконавцям зручніше отримувати вказівки і розпорядження, ніж самим шукати шляхи вирішення поставлених завдань. Тому, на наш погляд, у режимі координації головне - це діяння, а не підпорядкування.

Пряме підпорядкування зумовлює пасивність, безініціативність, бюрократизм, адже функція координації у даному випадку підміняється функцією організації, що призводить до однобокого виконання наказів, адже їх виконанням, як правило, при гіпертрофованій функції організації ніхто не цікавиться.

Так виникає інерційність і в організаційному проектуванні: як тільки виникають завдання, що стосуються різних відомств у правоохоронній сфері, пропонується стандартний вихід - формальне об'єднання взаємопов'язаних правоохоронних підсистем.

Достатньо зазначити, що кожного року підводяться підсумки боротьби з організованою злочинністю, у тому числі в тіньовому секторі економіки. Ці ж питання розглядаються на засіданнях Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України. Розробляються стратегічні та щорічні плани формального об'єднання зусиль спеціальних оперативних підрозділів МВС, СБУ, ДПА, ДМС України та інших правоохоронних органів. Створюють відповідні робочі групи із зацікавлених служб, які часто працюють формально або існують лише на папері, що не дає бажаних результатів у боротьбі зі злочинністю у сфері економіки.

Аналіз результатів спільної діяльності правоохоронних органів показує, що вирішити багато проблем, особливо щодо боротьби зі злочинністю, можна спираючись на функцію координації. І таких прикладів багато. Сьогодні прибутковим є збут наркотичних засобів, контрабанда підакцизних товарів, боротьба з якими вимагає відповідної взаємодії правоохоронних органів. Проте досить рідко завдяки скоординованим діям спецпідрозділів правоохоронних органів викриваються злочинні угруповання, які діють у зазначених сферах.

Інша крайність полягає в оцінці місця координації: реалізація цієї функції - справа спеціальних органів, які стоять, як правило, над правоохоронними, а не працюють на партнерських відносинах. На наш погляд, тільки такий підхід може довести будь-які діяння до повної бюрократизації як державного апарату, так і апарату правоохоронних органів. Оперативні функціональні відомства можуть підміняти правоохоронні органи, що призводить до втрати самостійності останніх у діянні та відповідальності.

Вважаємо, що доцільно в діяльності кожного керівника встановити оптимальну пропорцію координаційної функції управління. Проте досягти цього одночасно неможливо. Потрібно послідовно, поетапно виділити коло проблем, вирішення яких покладається на керівника. Як правило, це стосується взаємовідносин з іншими правоохоронними органами управління. Усі інші функції можуть бути передані конкретним виконавцям, але увага повинна зосереджуватись на забезпеченні узгодженості результатів їх діяльності.

Так, відомий американський спеціаліст у сфері управління Дж. Моррисей вважає, що сутність функції координації полягає у створенні умов для виконання працівниками дій, необхідних для досягнення цілей організації. А зміст координаційної роботи зумовлюється, на його думку, такими видами діяльності, як:

- розподіл завдань - покладання на конкретних працівників відповідальності за певні ділянки роботи;