Однак, на нашу думку, такі положення є не зовсім вдалими. Так, відповідно до такого формулювання, коли не виділяється, якими речами вправі орендар розпоряджатись без згоди орендодавця, можна зробити висновок, що орендар має право розпоряджатися не лише споживними речами, а й неспоживними. На нашу думку, такий підхід є неправильним, оскільки неспоживні речі переходять до орендаря лише на праві володіння та користування. Тому доцільно розділити правовий режим розпорядження орендарем споживними та неспоживними речами в складі орендованого підприємства, встановивши в ЦК України положення, відповідно до якого орендар має право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику сировину, готовий товар та інші споживні речі, а також уступати права вимоги та переводити борги без згоди орендодавця, а неспоживні речі орендар має право продавати, обмінювати, надавати в тимчасове користування або в позику лише за згодою орендодавця, якщо інше не встановлено договором оренди підприємства як єдиного майнового комплексу.

В договорі сторони можуть встановити й інший порядок користування майном переданого в оренду підприємства. Однак, на нашу думку, з метою захисту орендодавців, загальним правилом має бути можливість розпорядження орендарем неспоживними речами лише за згодою орендодавця.

Певні особливості щодо передачі окремих видів майна встановлені законодавством України при передачі в оренду майнових комплексів державних та комунальних підприємств. Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що при передачі в оренду цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем.

Встановлений цією статтею порядок передачі державних та комунальних підприємств як єдиних майнових комплексів в оренду, на думку В.В. Мусієнко, містить ряд істотних недоліків. Він зазначає, що з огляду на визначення кредитних договорів викликає сумнів, по-перше, правомірність орендодавців надавати кредити, по-друге, можливість передавати в кредит цінні папери. Оскільки відповідно до ст. 191 ЦК України встановлено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, окрім іншого майна входять сировина, продукція, права вимоги, борги, В.В. Мусієнко робить висновок про необхідність з набранням чинності ЦК України виключити з тексту Закону положення про встановлення вимог про надання грошових коштів на умовах кредиту та викупу інших оборотних засобів.[124][184] На нашу думку, не можна повністю погодитися з пропозиціями, висловленими В.В. Мусієнко.

Так, відповідно до ч. ст. 191 ЦК України встановлено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, як бачимо, договором або законом може бути встановлено, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу можуть не входити окремі види майна.

Таким чином, оскільки ЦК України допускає можливість встановлення обмеження видів майна, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, на нашу думку, встановлення в Законі України "Про оренду державного та комунального майна" спеціальних умов щодо надання грошових коштів та цінних паперів та інших оборотних засобів є правомірним, і положення щодо викупу оборотних засобів не суперечать ЦК України.[14][185]

Однак необхідно зазначити, що, справді, положення про надання грошових коштів та цінних паперів на умовах кредиту є некоректним. Однак це не виключає можливості при передачі в оренду державного або комунального підприємства як єдиного майнового комплексу не передавати з іншим майном грошові кошти та цінні папери.

Так, на нашу думку, грошові кошти можуть передаватись на умовах позики. Що стосується цінних паперів, то тут, ми вважаємо, слід виходити з того, які саме цінні папери будуть передаватись.

Слід відзначити, що відповідно до Декрету Кабінету Міністрів 31.12.1992 року "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств", встановлювалось, що державні підприємства (за винятком будівельних організацій, підприємств будівельної індустрїї та будівельних матеріалів, які є засновниками господарських товариств, що здійснюватимуть проектування та перспективне будівництво за кордоном) не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів, господарських товариств, кооперативів (надалі - суб'єктів підприємницької діяльності). Таким чином, за загальним правилом, державні підприємства не можуть мати у своєму розпорядженні акції. Водночас можливі винятки з цього правила. Відповідно до п. 7 цього Декрету встановлено, що його дія не поширюється на створені за участю державних підприємств банки, а також на створені за участю державних підприємств до набрання чинності Декретом біржі, торгові дома, страхові компанії та підприємства з іноземними інвестиціями.

Враховуючи це, ми вважаємо, що якщо до єдиного майнового комплексу державного підприємства будуть входити акції, то ці акції повинні передаватись органу, уповноваженому управляти державним майном, а саме: ФДМ та його регіональним відділенням.

Цінні папери, які мають обмежений строк випуску (векселі, облігації), на нашу думку, можуть викуповуватись разом з іншими оборотними засобами, однак це не повинно виключати можливості передачі таких цінних паперів орендарю у складі єдиного майнового комплексу, за загальними правилами передачі неспоживних речей. В будь-якому випадку це питання повинно вирішуватись за згодою орендаря та орендодавця.

Що стосується умови щодо збереження вартості підприємства при здійсненні розпорядження орендарем окремим майном, що входить до складу підприємства, то слід зазначити, що тут постають питання щодо того, як визначається вартість підприємства та на який момент повинен визначатись факт зменшення вартості підприємства.

Ми вважаємо, що, безумовно, за визначальну має братися вартість підприємства, яка зазначена в договорі оренди.

Щодо визначення моменту зменшення вартості підприємства, то тут, на нашу думку, слід виходити з такого. Якщо визнати, що факт зменшення вартості підприємства повинен визначатись на момент здійснення орендарем операції, то слід говорити про те, що орендар не вправі здійснювати операції з продажу матеріальних цінностей, які входять до складу підприємства, до того часу, поки попередньо не збільшить вартість підприємства порівняно з його вартістю на момент прийняття його від орендодавця. Однак це звичайно буде значною перешкодою орендарю в користуванні орендованим підприємством як єдиним майновим комплексом.

Тому, на нашу думку, умовою здійснення орендарем права розпорядження без згоди орендодавця майновими цінностями, які входять до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, повинна бути умова, щоб вартість підприємства після закінчення строку оренди та при повернені орендодавцеві, була не меншою, ніж його вартість на момент передачі його в оренду. При чому, у разі виникнення між орендарем та орендодавцем спору з приводу визначення вартості, таку вартість можна визначити шляхом проведення незалежної оцінки згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Говорячи про повернення підприємства після закінчення строку оренди, не можна не звернути уваги на ст. 779 ЦК України, яка встановлює наслідки погіршення речі, переданої у найм. Так, згідно з цією статтею наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а у разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. При цьому, однак, в ч. 3 ст. 779 ЦК України робиться застереження, що наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Під пошкодженням речі стосовно до оренди підприємства як єдиного майнового комплексу можна розуміти пошкодження, погіршення стану майна, яке входить до складу підприємства, а також зменшення прав вимог та збільшення зобов'язань (боргів), які входять до складу підприємства. Ці фактори, безумовно, впливають на зменшення вартості підприємства. Важко, мабуть, говорити про відновлення розміру прав вимог орендарем або про зменшення ним боргів підприємства. Тому, враховуючи це, стосовно оренди підприємства як єдиного майнового комплексу, слід говорити не про пошкодження речі, а про зменшення ціни.

Таким чином, у випадку повернення підприємства після закінчення строку оренди з вартістю нижчою, ніж вартість підприємства на момент передачі в оренду, орендар зобов'язаний у зв'язку з цим відшкодувати орендодавцю збитки, за винятком випадків, якщо він доведе, що зменшення вартості підприємства сталося в результаті нормальної його експлуатації або упущень орендодавця.

Враховуючи це, ми вважаємо, що необхідно закріпити в ЦК України положення, що на момент закінчення строку дії договору оренди та повернення орендованого підприємства, вартість підприємства повинна бути не менша, ніж його вартість на момент передачі в оренду. Виходячи з цього, слід зазначити, що при укладені договору оренди підприємства як єдиного майнового комплексу в договорі обов'язково повинна бути визначена вартість підприємства як єдиного майнового комплексу, яка буде визначатись за згодою сторін.

Ще одне питання, яке виникає при аналізі відносин оренди підприємства як єдиного майнового комплексу, це питання дотримання прав кредиторів, оскільки у складі підприємства до орендаря переходять борги юридичної особи.