Однак, на нашу думку, повідомлення кредиторів при поверненні підприємства може мати певні особливості. Не потрібно направляти повідомлення про передачу боргу та отримувати згоду тих кредиторів, які на момент виникнення зобов'язання між ними та орендарем підприємства знали про дату повернення підприємства та передачу зобов'язань та все ж таки уклали відповідний договір із відповідними строками виконання зобов'язань. Однак, це не повинно стосуватись кредиторів за зобов'язаннями, строк виконання яких настав до закінчення строку договору оренди та повернення підприємства, однак має місце прострочення виконання зобов'язання з боргу орендаря підприємства. Перехід зобов'язань таких кредиторів повинен відбуватися за загальними правилами передачі боргів при передачі підприємства.

Враховуючи це, ми вважаємо, що у випадку, коли в договорі на підставі якого виникло зобов'язання орендаря зазначено про те, що підприємство знаходиться у орендаря в тимчасовому користуванні на підставі договору оренди із зазначенням строку його припинення, то кредитори за такими договорами не повинні повідомлятися про передачу зобов'язань орендодавцю у складі підприємства як єдиного майнового комплексу, оскільки їм було про це відомо на момент укладення відповідного договору з орендарем, за винятком випадків, коли має місце прострочка виконання.

Що стосується передачі прав у складі підприємства як єдиного майнового комплексу за законодавством РФ, то, як зазначає В. Утка, в тому випадку, якщо до складу підприємства входять права володіння і користування власністю інших осіб, їх передача провадиться в особливому порядку, встановленому законодавством. До подібних прав можуть бути, наприклад, віднесені безстрокове (постійне) користування земельною ділянкою, що знаходиться у державній (муніципальній) власності та право користування водним об'єктом.

Як загальне правило законодавство РФ встановлює, що права орендодавця, отримані ним на підставі дозволу (ліцензії) на заняття відповідною діяльністю, передачі орендатору не підлягають. Інше може бути передбачено законом або іншими правовими актами. На думку В. Утки, це правило цілком пояснюване, оскільки умови ліцензування відповідних видів діяльності передбачають рівною мірою вимоги як до майнової бази ліцензіату, так і до професійної підготовки, стажу роботи і т.д. відповідних працівників, а також визначають інші умови, пов'язані з "особою" орендодавця, які орендатор часто не в змозі виконати. Але орендатор завжди може вирішити питання про самостійне отримання необхідних ліцензій.[174][190]

З таким підходом можна погодитись.

Також В. Утка звертає увагу на те, що при передачі в оренду підприємства як єдиного майнового комплексу слід також враховувати, що коли до складу майна, що орендується, входять об'єкти, оренда яких вимагає спеціальної реєстрації, вона повинна бути здійснена поряд із державною реєстрацією підприємства як майнового комплексу. Наприклад, здача річних суден в оренду на строк більше одного року відображається у судновому реєстрі й у судновому свідоцтві. При цьому встановлення нових правовідносин по судну обов'язкове для третіх осіб з моменту внесення відповідної відмітки до суднового реєстру (ст. 29 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР).[174][191]

Таким чином, як бачимо, особливості правовідносин, що виникають при передачі у найм (оренду) підприємства як єдиного майнового комплексу, зумовлюють необхідність у законодавчому врегулюванні цих особливостей. На нашу думку, це має бути зроблено шляхом доповнення глави 58 ЦК України окремим параграфом "Найм (оренда) підприємства як єдиного майнового комплексу", де необхідно врегулювати питання прав, які отримує орендар щодо окремого майна, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу, оформлення передачі підприємства, особливостей використання окремого майна, яке входить до складу підприємства, умов щодо форми договору, дотримання прав кредиторів при передачі та поверненні підприємства.

Що стосується правового регулювання відносин оренди єдиних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, то ми вважаємо, що такі відносини повинні регулюватись нормами ЦК України, а особливості можуть встановлюватись спеціальним законом, зокрема щодо порядку прийняття рішення про укладення договору та особливостей передачі орендарю окремих видів майна. Однак ці особливості не повинні суперечити загальним правилам, встановленим ЦК України.

На підставі вищенаведеного можна зробити такі висновки:

- умовою допустимості виділення та передачі у найм (оренду) частини підприємства як єдиного майнового комплексу, є збереження після цього можливості юридичної особи, частина єдиного майнового комплексу якої виділяється, отримувати прибуток, з метою його розподілення між учасниками;

- оскільки передача в оренду державного майна повинна бути правом орендодавців, а не обов'язком, недоцільно встановлювати в Законі України "Про оренду державного та комунального майна" перелік підстав, за яких орендодавець може відмовити у передачі в оренду державного та комунального майна;

- в ЦК України необхідно закріпити норму, якою встановити, що передача підприємства як єдиного майнового комплексу у найм (оренду), оформлюється актом прийому-передачі або іншим документом, в якому повинен бути чітко визначений перелік майна та права й обов'язки, що передаються, у складі підприємства як єдиного майнового комплексу;

- при повернені підприємства повинен бути дотриманий такий самий порядок та наслідки повідомлення кредиторів, що і при передачі підприємства у найм (оренду), з наступними особливостями:

- у випадку, якщо в договорі, на підставі якого виникло зобов'язання орендаря, зазначено про те, що підприємство знаходиться у орендаря в тимчасовому користуванні на підставі договору оренди із зазначенням строку його припинення, то кредитори за такими договорами не повинні повідомлятись про передачу зобов'язань орендодавцю у складі підприємства як єдиного майнового комплексу, оскільки їм було про це відомо на момент укладення відповідного договору з орендарем.