Оскільки континентальні європейські системи взагалі і судові зокрема в цілому краще досліджені [38, 608, 19, 413, 212][647], варто розглянути досвід судового управління в англо-американській правовій системі, зокрема у США. Вибір об'єкта порівняння зумовлений певними факторами. По-перше, система судового управління США відображає низку типових рис західної традиції права [73, 251][648]. По-друге, не можна не враховувати того потужного впливу, який культура США, зокрема правова, справляє на весь світ, особливо у галузі формування управлінських систем [98][649].

Спочатку, на нашу думку, необхідно коротко охарактеризувати розвиток управління діяльністю судів у США в 1940-1980 рр. Цей період має важливе значення, оскільки після Другої світової війни американські суди розпочали процес адміністративних нововведень і поліпшень, що кардинально змінили спосіб управління роботою судів і привели до створення адміністративної структури, ,укомплектованої" професійними керівниками. Ця тенденція розвивалася паралельно із загальним напрямом реформ і централізацією державного управління, оскільки соціальні проблеми вийшли на загальнодержавний рівень. Цей період розвитку системи судового управління характеризується прийняттям програми проведення судової реформи, що наголошувала на управлінні судами, на концепції уніфікації і ґрунтувалася, зокрема, на досвіді Нью-Джерсі й досвіді здійснення верховними судами штатів і головами верховних судів адміністративних повноважень [74][650].

На розвиток цієї тенденції вплинули такі фактори: виникнення професії, пов'язаної із судовим управлінням, і національної організації адміністраторів; постійний розвиток адміністративних механізмів федеральних судів; створення різних національних організацій з підтримки поліпшення діяльності судів; фінансування федеральним урядом діяльності з управління судами і здійснення судової реформи; постійна підтримка адміністративної реформи Американською юридичною асоціацією.

Докладніше хотілося б зупинитися на таких факторах, як судова реформа й уніфікація. До середини цього сторіччя як суди штатів, так і федеральні суди усвідомили, що судова гілка влади є адміністративною структурою [341][651].

Зрозуміло, що судові ради не забезпечують належного механізму поліпшення управління діяльністю судів, зумовлюючи появу нових ідей щодо побудови адміністративно незалежної судової влади. Штати почали поєднувати свої судові системи трьома способами: спрощенням організаційної структури, більш централізованим управлінням і єдиним бюджетним фінансуванням [421][652]. Єдине бюджетне фінансування найчастіше здійснювалося в такий спосіб: штат брав на себе фінансову відповідальність за діяльність судів першої інстанції, які зазвичай фінансувались органами місцевого самоврядування. Необхідність проведення реформи системи управління з метою досягнення організаційної уніфікації була зумовлена такими недоліками в діяльності судів штатів:

— відсутністю чітко встановленої підзвітності й чітко визначених адміністративних повноважень, а у зв'язку з цим —  відсутністю належного контролю над судочинством і діяльністю суду;

— існуванням застарілих організаційних структур, що перешкоджали раціональному управлінню й ефективному розподілу ресурсів;

— неналежним і нерівним розподілом фінансових ресурсів для судів, що призвело до того, що деякі суди фінансувалися краще, ніж інші;

— відмінностями у процедурах здійснення правосуддя залежно від того, в якому судовому окрузі відбувався розгляд справи;

— відсутністю управлінських навичок, що робить суди особливо вразливими щодо впливу мікроуправління з боку інших гілок влади.

Процес організаційної уніфікації системи судового управління у США відбувався дуже нерівномірно. Штати намагалися створити більш компактну структуру шляхом перетворення всіх своїх судів з обмеженою юрисдикцією на суди загальної юрисдикції (однорівнева система) чи шляхом перетворення таких судів у єдиний суд з обмеженою юрисдикцією, що поширювалася на весь штат і, таким чином, створювала двохрівневу систему [625, 208][653]. У різних штатах успіхи в проведенні бюджетної й адміністративної уніфікації були неоднакові. У результаті склалася ситуація, за якої кількість штатів з відносно неуніфікованими судовими системами становить від п'ятнадцяти до вісімнадцяти штатів. Така ж кількість штатів має високоуніфіковані системи, а інші — досягли лише певного її рівня.

Що до проблеми створення високоорганізованої і високоефективної системи судового адміністрування, то американські дослідники особливу увагу приділяють досвіду штату Нью-Джерсі. Фундатором системи адміністрування в штаті Нью-Джерсі вважається А. Вандербілт, який створив проект Американської юридичної асоціації [414][654] із розробки стандартів управління діяльністю судів і вів активну, тривалу боротьбу за реформування судової системи рідного Нью-Джерсі. Він став головою Верховного Суду штату Нью-Джерсі наприкінці 1940-х років, коли виборці штату Нью-Джерсі прийняли конституційну поправку щодо реорганізації судів штату Нью-Джерсі, передаючи значні адміністративні повноваження голові суду і Верховному Суду. Це нововведення не було популярним у законодавчому органі штату Нью-Джерсі, оскільки воно поклало край  суворому контролю за судовою владою з боку законодавчого органу і політичної влади [362][655]. Законодавчий орган штату Нью-Джерсі особливо заперечував широке використання судової нормотворчості замість прийняття законодавчих актів.

Отримавши нові конституційні повноваження, Верховний Суд штату Нью-Джерсі використовував судову нормотворчість для того, щоб встановити основні напрями адміністративної діяльності й процесуального регулювання судів. Голова суду мав широкі повноваження щодо нагляду за дотриманням цих напрямів, а також у підборі адмінiстратора суду штату, який допомагав йому. Голова суду також призначав суддю суду першої інстанції, що наділявся адміністративними повноваженнями, у кожному регіоні штату для реалізації курсу, наміченого Верховним Судом для судів першої інстанції, за допомогою адміністраторів судів першої інстанції. Отже, з'явилася перша високоуніфікована система управління роботою судів.

Основою концепції уніфікованого і централізованого управління       А. Вандербілта було створення адміністративного відділу з наданням йому головою суду повноважень для виконання адміністративного курсу Верховного Суду штату. Практика свідчить, що відповідальність, повноваження і престиж адміністраторів судів штатів дуже відрізнялися залежно від штату [208, 15][656]. Інститут адміністраторів судів штатів виник у процесі судової реформи, що почалася після Другої світової війни і досягла свого піку в 1970-х років. Напередодні 50-х років найбільш близькою до адміністратора суду штату (в сучасному його розумінні) була посадова особа в суді штату Коннектикут — виконавчий секретар Верховного Суду, робота якого полягала насамперед у збиранні інформації і складанні статистичних звітів. До 1977 р. сорок шість штатів мали адміністраторів судів штатів, більшість з яких була наділена певними адміністративними повноваженнями. Однак лише деякі з них мали такі широкі повноваження, якими користувався адміністратор суду штату Нью-Джерсі.

У 1955 р. адміністратори судів штатів створили Національну Конференцію працівників управління роботою судів — професійну організацію, відкриту для вступу в неї адміністраторів судів першої інстанції. У 1971 р. адміністратори судів штатів створили власну організацію — Конференцію адміністраторів судів штатів. Нині у ній представлені всі штати.

У 1965 р. адміністратори судів першої інстанції створили Національну асоціацію адміністраторів судів першої інстанції (НААСПІ). Паралельно існувала організація виборних працівників (клерків) судів, що також виконували важливі адміністративні функції. Національна асоціація управління судами об'єдналася з НААСПІ у 1985 р. і створила Національну асоціацію управління роботою судів (НАУРС). Між 1985 р. і 1997 р. кількість членів цієї організації зросла з 980 до 2 300. І це при тому, що на початку 60-х років налічувалося менше десяти адміністраторів судів першої інстанції.

Процес удосконалення судового управління не обійшов і систему федеральних судів. У 1967 р. був створений Федеральний судовий центр як науково-дослідний орган з метою надання федеральній судовій владі можливості досліджувати управлінські й адміністративні реформи, не звертаючись до інших організацій. У 1971 р. Конгрес прийняв законодавчий акт, що дав змогу судовій раді кожного федерального судового округу призначати виконавчого працівника судового округу, започаткувавши таким чином процес професійного управління діяльністю судів на регіональному рівні федеральної судової системи.

З 1913 р. по 1952 р. Американське Товариство судочинства було єдиною національною організацією, що займалася поліпшенням діяльності судів. У 1952 р. А. Вандербілт брав активну участь у створенні в університеті Нью-Йорка Інституту судового управління — першої організації, що мала за мету поліпшення управління діяльністю судів штатів.

У 1970 р. на прохання У. Бегера — Голови Верховного Суду США — був створений Інститут судового менеджменту, керівником якого було призначено Е. Фризера, який також широко пропагував необхідність організації судового управління. Інститут судового управління здійснював підготовку судових менеджерів, а також проводив відповідні наукові дослідження бази професійних знань і навичок новоствореної спеціальності. Пізніше підготовку судових менеджерів (адміністраторів) почали здійснювати юридичний факультет Денверського Університету, Університет Південної Кароліни й Американський Університет.

У 1971 р., знову ж таки з ініціативи У. Бегера, був створений Національний центр судів штатів — як дослідницький і консультативний підрозділ судів штатів. Цей центр фінансово підтримувався кожним штатом, а також федеральним урядом і приватними пожертвуваннями. Центр пропонував секретарські послуги різним судовим установам, інформаційні послуги щодо питань, пов'язаних із судовими справами, у ньому зберігалася велика кількість наукових джерел із судочинства. До його компетенції входило також дослідження різних питань, пов'язаних з функціонуванням судів, здійсненням технічної допомоги і надання контрактних послуг судам, а також взаємовідносинами з національним урядом від імені судів штатів.

У 1978 р. був створений Національний судовий коледж одночасно з Американською юридичною асоціацією з метою забезпечення освіти суддів. Деякі штати нині мають власні судові коледжі. Як правило, судові коледжі пропонують орієнтаційні програми для нових суддів і забезпечують підвищення кваліфікації вже працюючих суддів. Програма навчання суддів на курсах передбачала ознайомлення суддів із загальними поняттями судового управління.