Побудова системи судового управління відбувалася за активної федеральної підтримки. Так, у 1968 р. Конгрес США прийняв Акт ,Про повний контроль над злочинністю і забезпечення безпеки на вулицях" з метою поліпшення системи кримінального судочинства на рівні штатів. Відповідно до цього акта суди мали право на додаткове фінансування. Федеральні адміністратори, направлені на роботу до судів, підтримували програму реформ, запропоновану керівниками судів, і відiграли певну роль у забезпеченні фінансування відділів управління судами, особливо на рівні штатів. У 1974 р. Американська юридична асоціація прийняла останню редакцію Стандартів судового управління. Участь Американської юридичної асоціації в розробці зазначених стандартів є вагомим внеском у побудову ефективної системи судового адміністрування в США.

Вивчення сучасної системи управління роботою судів, що діє в США, дає змогу виокремити основні елементи судового управління:

— суд вищої інстанції, що виробляє адміністративну політику відповідної судової вертикалі, відображає основні її напрями у судових рішеннях, директивах чи наказах [311][657];

— голова суду, як правило, здійснює контроль за реалізацією основних напрямів діяльності суду;

— адміністратор суду штату здійснює адміністративну підтримку голови суду і суду в цілому в реалізації основного курсу діяльності суду, а також у здійсненні інших різноманітних адміністративних заходів, використовуючи при цьому людські і матеріально-технічні ресурси відповідного підрозділу (відділу);

— голови судів першої інстанції та проміжних апеляційних судів спрямовують діяльність своїх судів відповідно до основного курсу, визначеного Верховним Судом, виконуючи при цьому певні адміністративні функції;

— адміністратори й адміністративні відділи судів першої інстанції надають основну допомогу головам судів у виконанні ними своїх адміністративних обов'язків.

Основою управлінської структури є інформаційна система, що надає статистичні дані й іншу інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень, якість яких прямо залежить від якості адміністративної інформації.

Адміністративна політика судової системи штату звичайно розробляється вищим судовим органом, оскільки саме цей орган в основному займається прийняттям рішень з адміністративних питань [259][658]. Роль вищого суду полягає у затвердженні чи відхиленні рекомендацій щодо політики судового адміністрування. Ця політика може розроблятися судовою радою, комітетом суду, адміністративним відділом суду штату чи іншими організаціями, пов'язаними із судами. Після затвердження загальної концепції голова суду, наділений виконавчими повноваженнями, як правило, здійснює контроль за органом, що реалізує дану концепцію. Таким органом, як правило, виступає адміністративний відділ суду [424][659].

Суди здійснюють свої адміністративні повноваження шляхом видання наказів, директив, постанов. Судова нормотворчість у США визнається гарантом незалежності судової влади, однак навколо цієї нормотворчості точиться чимало суперечок. У минулому столітті законодавчі органи домінували над судами у питаннях встановлення внутрішньої процедури і внутрішнього управління, і тому суди не могли належним чином використовувати свої нормотворчі повноваження. Іноді законодавці нав'язували юридичні обмеження, що перешкоджали ефективній діяльності судів. Водночас необхідно віддати належне законодавчим органам за прийняття процесуальних кодексів, що замінили складні  процедури        ХІХ ст. Наприклад, Процесуальний кодекс Нью-Йорка, прийнятий  1848 р., став прототипом процесуальних кодексів, прийнятих на законодавчому рівні.

Американські дослідники зазначають, що в ХХ ст. суди досягли значного успіху, змусивши законодавчі органи провести розподіл між нормами матеріального права, прийняття яких є прерогативою законодавчого органу, і процесуальними нормами, нормами і правилами управління роботою судів, прийняття яких є прерогативою суду. В 1934 р. Конгрес США передав повноваження щодо федеральної судової системи Верховному Суду США, зберігаючи за собою право вносити зміни до цих норм. Нормотворчі повноваження на федеральному рівні, особливо щодо цивільних справ, виявилися надзвичайно ефективними, а принципи їх поділу і виконання використовувались як зразок багатьма штатами. При цьому законодавчі органи у своїй більшості визнали, що судові процедури краще встановлювати самим судам, зберігаючи за собою право змінювати прийняті судом норми. У цілому процесуальні норми стосуються методів прийняття рішень у справах і термінів надання суду різних процесуальних документів.

Щодо процесуальних норм, покликаних регулювати адміністративні відносини, то суди в США приймають адміністративні норми, які, як правило, регулюють діяльність працівників суду, регламентують терміни розгляду справ. За законодавчими органами збереглися нормотворчі функції, пов'язані з визначенням місця розташування і юрисдикцією судів, структури судів, кількості та професійного складу судових працівників, а також деякі інші питання адміністративного характеру.

Оскільки межі, що визначають сферу нормотворчих повноважень суду, не є чіткими, відносини між судовою і законодавчою гілками влади  неоднозначні. Однак у цілому ці гілки, як правило, досягають згоди.

Повноваження суду у здійсненні адміністративного управління своєю діяльністю певною мірою залежать від обсягу нормотворчих повноважень. У зв'язку з цим важлива роль голови суду. Більшість штатів у законах чи конституційних положеннях визнають голову суду вищої інстанції головною посадовою особою судової системи. Деякі голови судів залучають весь склад суду до прийняття адміністративних рішень; деякі приймають більшість рішень одноособово, повідомляючи про прийняте рішення інших суддів і тільки іноді намагаються отримати підтримку усього суду з спірних питань. Голова суду зазвичай виступає від імені суду в адміністративних справах і, як правило, саме він здійснює контроль за реалізацією основного курсу, якого дотримується суд, приймаючи необхідні адміністративні рішення [167][660].

Повноваження і функції голови суду розрізняють залежно від методу, за допомогою якого його обирають, терміну перебування на посаді і ступеня централізації в межах судової системи. Голови судів, що прямо обираються на посаду, мають більше влади і відповідно більший обсяг повноважень, ніж суддя, призначений на керівну посаду, і більшу владу, ніж суддя, якого обрав суд чи який зайняв цю посаду в результаті автоматичної ротації членів суду. Деякі голови судів перебувають на цій посаді дуже обмежений час і, отже, їм не вистачає повноважень, якими володіють голови судів, що перебувають на посаді протягом тривалого часу. Одним із найважливіших факторів обсягу повноважень голови суду є ступінь судової централізації. Повноваження, які здійснюються верховним судом через систему судів першої інстанції і які підтримуються механізмом контролю за бюджетами судів першої інстанції, значно підсилюють повноваження голови верховного суду і верховного суду штату в цілому [253][661].

Голова верховного суду, і це спричинено багатьма факторами, не має фізичної можливості й часу здійснювати щоденне адміністративне управління судовою системою, яка є досить розгалуженою, і тому діє через адміністративні відділи судів [259][662] і різні комітети. Основним заступником голови суду з адміністративних питань є адміністратор суду штату. В ідеалі, голова вищого суду й адміністратор судів штату разом повинні здійснювати певні управлінські повноваження. Водночас практика свідчить, що в деяких штатах адміністраторам судів штату делегується невеликий обсяг повноважень.

Як зазначалося, адміністратори судів штату є основними посадовими особами, на яких покладена координація у здійсненні управлінських функцій. Адміністратор судів штату працює на верховний суд штату і підпорядкований голові суду чи судовій раді.

У федеральній судовій системі голова Адміністрації управління суду США виконує подібні функції і несе відповідальність перед Судовою конференцією США. Судові адміністратори використовують професійні знання і досвід у судових органах і тим самим полегшують адміністративні завдання, покладені на суддів для того, щоб вони могли більше часу присвячувати розгляду справ і винесенню судових рішень.

Адміністратор судів штату перебуває в безпосередньому функціональному зв'язку з головою суду і може зустрічатися з повним складом суду тільки в тих випадках, коли суд обговорює адміністративні питання. Таке ізолювання від суддів може мати негативні наслідки, якщо посада голови суду переходить від одного члена суду до іншого в процесі ротації або якщо наступник голови суду обирається з числа членів суду.

Встановлення конструктивних відносин з головою суду було не легким завданням для перших адміністраторів. Посада адміністратора судів штату в минулому характеризувалася коротким терміном перебування на посаді. З часом тривалість перебування на посаді адміністраторів судів штату зросла. Для того, щоб збільшити повноваження і престиж посади адміністратора судів штату, в деяких штатах на цю посаду призначається суддя, але за загальним правилом це не обов'язково має бути суддя. Спочатку суди були схильні обирати юристів-адміністраторів із судового середовища, проте згодом на цю посаду почали призначати професійних менеджерів.

Повноваження і функціональні обов'язки адміністратора судів штату поступово зросли. Сьогодні при визначенні ступеня делегування повноважень судом останньої інстанції і його головою судовому адміністратору виходять з того, що повноваження адміністратора суду штату не повинні виходити за межі повноважень, делегованих йому верховним судом і його головою [206][663]. У деяких штатах поширена практика наділення судового адміністратора широкими повноваженнями, коли адміністратор судів штату виступає від імені голови суду. Ключовим питанням повноважень є питання про ступінь, коли адміністратор контролює програму адміністративної діяльності суду і може пропонувати рішення з важливих питань.

Судові адміністратори, як правило, виконують такі функції: планування, організація роботи для досягнення поставлених перед судом цілей, підбір працівників адміністративного відділу, управління і контроль за працівниками апарату суду. Однак на практиці функції адміністраторів судів значно відрізняються, особливо щодо діяльності судів першої інстанції. У системі з об'єднаним бюджетом і вертикальним управлінням адміністративні відділи судів можуть надавати послуги судам першої інстанції; в інших штатах зв'язки адміністративного відділу із судами першої інстанції є досить обмеженими. Більше того, деякі адміністративні відділи верховних судів штатів навмисно створюються невеликими, при цьому більшість функцій судового управління здійснюється на місцевому рівні. Серед типових функцій адміністративних відділів судів можна виділити: управління персоналом, управління фінансами і бюджетом, управління потоком справ, автоматизація управління відділами [580][664], адміністративне управління присяжними, управління інформацією і її розповсюдження, управління документообігом, надання дослідницьких і консультативних послуг, налагодження міжурядових відносин, а також надання секретарських послуг судовим комітетам.

Щодо статусу адміністратора судів штату, то деякі адміністратори судів здобувають статус державного службовця і це певною мірою підносить їх престиж.