Верховні суди штатів наділені великими повноваженнями щодо реалізації управлінської політики, але одночасно суди першої інстанції вирішують основні завдання, пов'язані із здійсненням правосуддя. Здатність судів першої інстанції ефективно і справедливо розглядати справи є результатом управління діяльністю судів.

Як зазначалось, адміністративні функції виконують голови судів різного рівня. Голова суду є основною фігурою в управлінні роботою суду першої інстанції у певному адміністративному районі, що іноді називають ,судовим округом". У деяких штатах повноваження голови суду першої інстанції можуть охоплювати територію цілого штату (наприклад, у Массачусетсі), хоча це не є типовим.

Як правило, основні адміністративні повноваження належать голові суду першої інстанції вищої юрисдикції, але навіть там, де такі повноваження існують, вони мало використовуються з огляду на принцип поваги до судів нижчої юрисдикції [421][665].

У деяких штатах верховний суд чи його голова призначає голів судів першої інстанції. У цьому випадку голови судів відіграють важливу роль у вертикальних владних зв'язках, що спрямовуються від судів останньої інстанції до судів першої інстанції. Як зазначалося в ході семінару ,Організація судової адміністрації США", що проводився (7-21 листопада 1998 р.) Міжнародним інститутом права у Вашингтоні, оскільки призначеному на посаду голови суду немає необхідності діяти надто дипломатично щодо інших суддів суду першої інстанції (на відміну від голів судів, що обираються суддями-членами даного суду), голова суду вільний у прийнятті найскладніших рішень, колегіальне прийняття яких було б ускладнено. У цілому судді судів першої інстанції самі обирають своїх голів, або ж діє система виборів голови на основі старшинства чи ротації.

Суд, у якому працює багато суддів, може бути поділений на великі спеціалізовані колегії, в результаті чого виникає потреба у призначенні судді, який би вирішував адміністративні питання цієї колегії. Отже, крім голови суду, створюється група суддів-адміністраторів. Якщо голова суду обирає суддів, що займаються вирішенням адміністративних питань у колегіях, він передає їм певні адміністративні повноваження.

Слід зазначити, що голови судів першої інстанції продовжують виконувати функції судді суду першої інстанції, як правило, з меншим навантаженням з розгляду справ. Голови судів першої інстанції найчастіше делегують значну частину своїх повноважень адміністратору суду, обраному судом чи головою суду одноосібно. Функції адміністраторів судів першої інстанції значно відрізняються в різних штатах, але, як правило, вони пов'язані з повсякденною діяльністю суду, що дає змогу розмежовувати роль адміністраторів судів першої інстанції від діяльності адміністраторів судів штату. Адміністраторам судів першої інстанції було дуже важко зайняти належне місце в судовій системі. Кожний штат встановлював адміністративні повноваження згідно з місцевою політичною й урядовою кон'юнктурою і бажанням судів першої інстанції делегувати управлінські повноваження. Деякі суди підвищували секретарів до посади адміністратора суду першої інстанції і не залучали до цієї діяльності професійних судових менеджерів. В інших судах цілком покладалися на обраних клерків чи посадових осіб служби пробації, тобто на працівників, яких судді знали особисто і які мали певні управлінські навики.

Обсяг повноважень адміністраторів судів першої інстанції досить різний. Так, деякі адміністратори судів першої інстанції мають такі адміністративні повноваження: управління потоком справ, вирішення бюджетних питань, управління персоналом, купівля матеріальних цінностей, облік готівки, управління судовими документами, запровадження судових технологій, ведення статистичної звітності й аналізу тощо. Інші адміністратори судів першої інстанції здійснюють контроль за роботою клерків  (якщо клерки є призначеними, а не виборними посадовими особами). У великих судах першої інстанції, де працює багато суддів, адміністратор суду має значні повноваження, а тому бюджет і кількість підлеглих працівників адміністратора суду першої інстанції можуть бути навіть більшими, ніж в адміністратора судів штату.

Натомість досить велика кількість адміністраторів судів першої інстанції відіграють дуже обмежену роль, здійснюючи лише ті функції, що не виконуються іншими працівниками суду, і мають дуже обмежені контрольні повноваження. У такий спосіб деякі адміністратори судів першої інстанції здійснюють управління потоком справ, крім звичайних адміністративних функцій, у той час як інші займаються управлінням фінансовими ресурсами та персоналом і певною мірою відсторонені від управління потоком  справ [421][666].

Ще більше ускладнює управління роботою судів першої інстанції та обставина, що іноді виконують свої повноваження кілька адміністраторів судів першої інстанції в районі, де діє два чи більше суди першої інстанції. Адміністратор суду першої інстанції в суді вищого рівня може мати чи не мати розпорядницькі повноваження щодо адміністратора нижчого суду чи суду обмеженої юрисдикції. Подібний розподіл повноважень існує у тих випадках, коли суд спеціальної юрисдикції (наприклад, суд у справах неповнолітніх) має свого власного адміністратора.

Адміністратори судів першої інстанції, як правило, працюють у густонаселених міських і приміських районах. Більшість сільських районів не мають адміністраторів судів першої інстанції, оскільки кількість справ і їх відносна простота не потребують такої посади. Але є штати, де адміністратори регіональних судів першої інстанції здійснюють контроль за діяльністю судів першої інстанції в сільських районах, що охоплюють більшість округів. У цьому випадку клерки можуть діяти, виконуючи функцію допоміжного персоналу на рівні округу і нести відповідальність перед головою й адміністратором суду першої інстанції цього району.

Проведене дослідження системи управління судами, що діє в США, дає підстави зробити висновок про те, що, по-перше, питання судового управління слід поставити в один ряд з такими важливими питаннями, як поділ влади і незалежність судової влади, оскільки допоки суди не завершать перехід до сучасної структури управління, їх незалежність буде певною мірою декларативною. По-друге, судова система України і принципи судового управління розвиваються у правильному напрямку, спираючись насамперед на національну школу і використовуючи досягнення світового досвіду [430][667].

Як і будь-яке соціальне явище, управлінська діяльність має зміст і форму. При цьому зміст — це взаємопов'язані внутрішні, істотні для якісної характеристики певного явища властивості й ознаки, а форма — це зовнішній вираз змісту. Ядро змісту становить сутність, тобто головне, загальне і необхідне у змісті [310][668].

Сутність управлінської діяльності найбільш повно виявляється в її змісті. Саме через зміст управлінської діяльності можна визначити тенденції, які мають місце у державно-управлінській діяльності в різні часи і особливо нині в період реформування всіх сфер суспільного життя.

Слід зазначити, що з приводу визначення змісту державно-управлінської діяльності в юридичній літературі не склалося єдиної думки. Так, Б. М. Лазарєв до змісту відносив цілі та завдання державно-управлінської діяльності, вольові, державно-владні її засади, комплекс управлінських функцій, методи державно-управлінської діяльності.

Такий підхід цікавий, але, на нашу думку, недоліком є те, що визначити межі розширення змісту управління майже неможливо. Зміст повинен тлумачитися максимально конкретно, і в цьому сенсі можна поділяти точку зору Д. М. Бахраха, який до змісту управлінської діяльності відносить сукупність його функцій. Він вважає, що можна виокремити загальні функції, притаманні будь-якому виду управлінської діяльності, тобто типові взаємодії між суб'єктом і об'єктом управлінської діяльності, усталені та відносно самостійні види управлінської діяльності взагалі.

Кожна функція є об'єктивно необхідною і відрізняється сталістю та стабільністю [66][669]. Функції управління відіграють важливу роль у аналізованій сфері, тому на їх розгляді зупинимося докладніше.