У науковій літературі не існує єдиної думки  щодо визначення категорії ,функції". Більше того, як загальна юридична категорія поняття ,функції" досі не сформувалось. У юридичній літературі йдеться про ,функції держави". Це стосується насамперед літератури з питань історії держави і права. Немає визначення цієї категорії і в юридичній довідковій літературі. Тобто узагальнена категорія теорією і історією права остаточно ще не визначена [677, 569, 31][670].

В літературі з питань соціального управління зазначається, що функції управлінської діяльності — це та багатозначна роль, яку відіграє управління щодо потреб суспільної системи, соціальних груп, класів, певних осіб з метою спрямування, організації, спонукання до суспільної      життєдіяльності [178][671].

Такі функції соціального управління виконуються на рівні суспільства в цілому і конкретизуються на рівнях регіонів і конкретних сфер діяльності людини.

Соціально-економічна сутність управління визначає характер виконуваних ним функцій, а тому під управлінськими функціями розуміють відокремлену частину діяльності або вид праці, спільних дій або процесів з управління [492][672].

Натомість досить часто у спеціальній літературі зустрічається визначення функцій держави, які також розуміються як певні напрями діяльності держави, вся сукупність зовнішніх, функціональних зв'язків держави з суспільством. Ці напрями діяльності спрямовані насамперед на вирішення спільних справ суб'єктів суспільства (громадянського суспільства). Необхідність вирішення цих загальних справ ставить перед державою певні завдання, які відрізняються залежно від типу держави [437][673]. Функції держави визначають також і як форми активності держави щодо суспільства й інших держав, в яких виявляється її загальнолюдська     сутність [442][674].

Оскільки держава є головним суб'єктом державно-управлінської діяльності, функції держави і функції державно-управлінської діяльності, здавалося б, поняття тотожні. Але такий підхід був би спрощеним і не зовсім коректним. Справа в тому, що в літературі розрізняють функції держави і функції державних органів. Під функціями органів держави розуміють реалізацію компетенції, прав та обов'язків окремих органів держави відповідно до місця та ролі в державному механізмі й політичній системі суспільства. Співвідношення між цими функціями відображає діалектику загального і часткового.

Іноді функції управління у наукових джерелах визначають у загальному викладі. Наприклад, В. С. Рапопорт функції управління розглядає як специфічні види управлінської діяльності, що в сукупності сприяють забезпеченню досягнення певних цілей системи, визначають якісний поділ праці у підсистемі, що підлягає владному впливу, а також дають змогу організаційно виокремити виконавців процесу прийняття рішень або його окремих етапів. При цьому ознака спеціалізації управлінської діяльності є однією з головних і найхарактерніших для даного виду функцій [452][675].

На думку інших авторів, функції управління є видами (галузями) управлінської діяльності, що закріплені за певними функціональними службами (працівниками) і відрізняються за змістом.

Перелік визначень можна було б продовжити, їх у науковій літературі існує чимало. Але, характеризуючи функції державно-управлінської діяльності, потрібно керуватись визначенням, згідно з яким функції державно-управлінської діяльності — це напрями діяльності, призначення органів управління.

Реалізація цілей управління, зокрема державного, відбувається через систему функцій, тобто взаємопов'язану сукупність стандартизованих дій суб'єкта управління, що нормативно регулюються та контролюються уповноваженими на це державними і соціальними інститутами. У системі функцій розкривається призначення та значущість виконуваних дій [178][676].

Коло функцій управління в спеціальній літературі також визначають по-різному.

Так, відомий американський фахівець у сфері управління  Г. Черч подав, напевно, найкоротший перелік функцій управлінської діяльності. Він, зокрема, зазначав, що незалежно від мети управління, від сфери управлінської діяльності управлінська праця може бути зведена до виконання лише двох функцій — аналізу й синтезу. Ефективність управлінської діяльності, а отже, і управлінської праці залежить від глибини аналізу і безпомилковості синтезу, тобто прийняття рішення на підставі існуючої інформації та її аналізу.

Але поступово Г. Черч збільшив перелік функцій, додаючи, що сам синтез містить п'ять органічних функцій, які стосуються будь-якої сфери. До цих п'яти органічних функцій він відносив проектування, обладнання, розпорядження, облік та оперування [622][677].

Отже, на думку Г. Черча, існують дві загальні функції, що поділяються на підвиди.

Більш повний перелік функцій подав А. Файоль — французький інженер і вчений, класик управління на Заході.

Все управління, на його думку, виконує шість функцій:

1. Операції технічні (виробництво, виготовлення, переробка).

2. Операції комерційні (купівля, продаж, обмін).

3. Операції фінансові (залучення грошових коштів та управління ними).

4. Операції з охорони (майна, осіб).

5. Операції облікові (інвентар, баланс, витрати, статистика).

6. Операції адміністративні (передбачення, організація, розпорядження, узгодження і контроль).

При цьому наголошувалося, що управляти — це правильно використовувати всі шість функцій. Однак адміністративні функції посідають серед інших функцій, покладених на керівника, основне          місце [595][678].

Такий підхід, що базується на спеціалізації, став на Заході основою розподілу підприємств за їх функціями. І сьогодні в управлінській науці, як правило, виокремлюють шість основних функцій (але деякі автори  вважають, що їх п'ять, а інші — сім, але загалом суті питання це не змінює):

— управління;

— маркетинг;

— виробництво;

— облік і контроль управління;

— фінанси;

— кадри.

Кожна з цих функцій пов'язана із певною галуззю управління [203][679].

Щодо радянської управлінської і адміністративно-правової літератури, то в ній також визначалась різна кількість функцій державно-управлінської діяльності.

Так, Д. Н. Бахрах до таких функцій відносить: прогнозування, планування, нормативне регулювання, методичне управління, робота з кадрами, облік та контроль.

Більш вдалим, на нашу думку, є поділ (за Д. Н. Бахрахом) функцій на три великі групи:

I група — функції орієнтування системи (прогнозування, планування, нормативне регулювання, методичне управління).

II група — функції забезпечення системи (кадрова функція, функція матеріально-технічного забезпечення, фінансування, інформаційного забезпечення, організаційно-структурне забезпечення).

III група — функції оперативного управління системою (функції безпосереднього регулювання діяльності. Ця функція притаманна диспетчерським та іншим відділам і пов'язана зі встановленням недоліків у роботі  та  ін.) [66][680].

Існують й інші функції державно-управлінської діяльності (державного адміністрування). Серед них виділимо такі:

1. Виконання рішень.

2. Обслуговування.

3. Регулювання.

4. Ліцензування.

5. Збір інформації.

6. Комунальне господарство.

Існує також точка зору, згідно з якою основні функції державно-управлінської діяльності поділяють на такі категорії:

1. Функції верховної влади: оборона, підтримка і розвиток зовнішніх зв'язків, поліцейська служба, судочинство, відносини з релігійними установами, функціонування політичних інститутів, які належать до соціально-політичної сфери.

2. Економічні функції: державні прерогативи у сфері грошового обігу, загальна координація економічної політики й інші, що належать до соціально-економічної сфери.

3. Соціальні функції: діяльність в галузі охорони здоров'я, соціального забезпечення, розвитку житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, перерозподілу прибутків, розвитку культури, які належать до соціально-культурної сфери [669][681].

Ця класифікація ототожнює функції держави з функціями державно-управлінської діяльності, що, на нашу думку, є не зовсім правильним.

Враховуючи те, що держава являє собою цілісний суб'єкт управління, її управлінська діяльність, яка реалізується через окремі функції, охоплює всю ієрархію державних органів, їх гілок і підсистем. Суспільні функції держави як соціального інституту реалізуються через її управлінські функції, які вона виконує як владний інститут політичної системи. В свою чергу, функції державного управління реалізуються через управлінські функції державних органів. За суб'єктом впливу, за обсягом (масштабом), за засобами і характером впливу на об'єкт управління їх класифікують на соціально-організаційні та внутрішньоорганізаційні [178][682].

Соціально-організаційні функції державного управління спрямовані на різні суспільні процеси, що відбуваються у внутрішньодержавному житті. Саме в цих функціях полягає основний зміст управлінської діяльності держави, реалізується її призначення з виконання обов'язків перед суспільством.

Внутрішньоорганізаційні функції державного управління спрямовані на організацію, впорядкування, активізацію діяльності всіх структур державного апарату, надання цій діяльності визначеності та динамізму.

За змістом та глибиною впливу на систему суспільних відносин функції державного управління поділяють на загальні та специфічні.

Загальні функції державного управління відображають сутнісні моменти і присутні у будь-якому управлінському впливові його суб'єктів на об'єкти. У теорії управління до найбільш значущих функцій належать такі: організація, планування, прогнозування, мотивація, регулювання, контроль.

Специфічні функції державного управління відображені у ситуаціях, що виникають на практиці, де є необхідність діяти від імені держави, реалізуючи її компетенцію. До таких функцій належать правозастосування (одна з основних функцій господарських судів), ліцензування, регулювання різноманітних особливих правових режимів тощо [178][683].

Оскільки до початку 90-х років визначення функцій управлінської діяльності мало єдину методологічну основу, більшість визначень в літературі тих років подібні один до одного.

У 90-х роках простежується відхід від  прийнятих раніше понять. Не відкидаючи позитивного матеріалу, накопиченого радянською наукою управління, наука починає використовувати також досвід організації управлінської діяльності в розвинених країнах Заходу, включаючи концепцію підходу до визначення поняття, сутності, характеру і функцій управлінської діяльності взагалі і державно-управлінської діяльності  зокрема [243][684].