Так, І. О. Василенко, аналізуючи досвід адміністративно-державного управління в деяких країнах Заходу, зазначає, що в системі категорій теорії адміністративно-державного управління поняття ,функції" є синонімом поняття ,завдання", ,коло діяльності". Всі вони вживаються для визначення діяльності будь-яких адміністративних установ незалежно від їх цілей. І аналіз функцій адміністративно-державного управління має велике значення для розуміння діяльності державного апарату [99, 339][685].

Існують й інші підходи до класифікації функцій державно-управлінської діяльності, однак зупинитись на них детальніше не дозволяє обсяг даного дослідження і коло питань, що потребують аналізу. Тому при визначенні переліку функцій будемо виходити з того, що він має бути невеликим і вичерпним.

Отже, на нашу думку, серед основних функцій державно-управлінської діяльності слід назвати такі:

— функція передбачення, що містить вивчення перспективи і визначення програми дій;

— функція організації, яка означає створення певної структури;

— функція розпорядження, яка полягає в приведенні в дію тих чи інших елементів об'єкта управління;

— функція координації, яка полягає в об'єднанні й узгодженні дій і зусиль учасників управлінських відносин;

— функція контролю, яка полягає у спостереженні за виконанням встановлених порядку і правил, розпоряджень суб'єкта управління, а при недодержанні вказаних положень — у застосуванні відповідних способів впливу: примусу, засобів відповідальності тощо.

Слід зазначити, що вивчення перспективи неможливе без наявності достатньої інформації, її дослідження і аналізу. Тому саме збір інформації є першою стадією процесу управлінської діяльності [203][686]. Збір інформації необхідний для досягнення двох цілей: реакції з боку держави на порушення закону та існуючих правил і для визначення напрямів діяльності, створення нових програм, проектів тощо.

Досить важливим з точки зору передбачення є вибір цілей управлінської діяльності. Цілі, в свою чергу, повинні мати певні характеристики, щоб управлінська діяльність мала очікуваний результат.

Отже, цілі мають бути конкретними та реальними, орієнтованими у часі. Орієнтація цілей у часі означає визначення певного конкретного терміну — короткого і тривалого. Довгострокові цілі мають термін п'ять років, короткострокові — у межах року, середньострокові — від одного до п'яти років [333][687].

Вивчення перспективи означає не лише збір інформації і встановлення цілей діяльності, а й проведення при необхідності відповідної експертизи, що здійснюється, як правило, фахівцями.

Крім цього, має бути проведений детальний аналіз зовнішнього (щодо організації) середовища з урахуванням економічних, політичних, ринкових, технологічних, соціальних та інших факторів.

У радянській управлінській літературі визначення програми дій зазвичай ототожнювалось із плануванням, яке трактувалось насамперед як планування виробництва і поділялось на прогнозування, перспективне і поточне планування, оперативно-виробниче планування. Однак досвід минулих років продемонстрував неспроможність такого планування, яке до того ж мало перспективи в економічній сфері і не враховувало багатьох не менш важливих факторів управлінської діяльності. Тому планування доцільніше розглядати як визначення програми управлінських дій, що містять: постановку цілей, визначення передумов, аналіз можливих та найбільш оптимальних альтернатив, формування та виконання плану [95][688].

Слід зазначити, що таке тлумачення планування є дещо розширеним, тому що охоплює всю функцію передбачення, виходячи навіть за її межі, однак з певними застереженнями його можна визнати вірним і прийняти за основу.

Аналізуючи функції передбачення, логічним, на нашу думку, є і включення до неї мотивації, яка також подається як функція управлінської діяльності. Мотивацію як управлінську функцію прийнято розглядати щодо обмежених, локальних управлінських систем. Мотивацію визначають як процес спонукання себе та інших до діяльності, що спрямована на досягнення мети, як сукупність прагнень, а також тих моментів і ситуацій, яких слід уникати [621][689]. В літературі з питань менеджменту детально розроблено чимало концепцій мотивації, зокрема ,політика батога та пряника", ,змістовні теорії мотивації", ,процесуальні теорії мотивації", ,концепція внутрішніх та зовнішніх винагород" та інші [333][690]. Мотивація повинна використовуватись на стадії реалізації функції передбачення. Здійснюючи постановку цілей, збір інформації, визначаючи програму управлінських дій, суб'єкт управлінської діяльності має враховувати і мотивацію, без якої, як свідчить досвід, неможливе досягнення поставленої мети [170][691].

Друга функція державно-управлінської діяльності — організаційна, полягає насамперед у створенні ,організму" об'єкта управлінської діяльності. Від цієї функції залежить вирішення фундаментальних проблем суспільного розвитку і забезпечення нормальної життєдіяльності кожного громадянина. При цьому організація виступає і як мета, і як засіб, і як результат.

Поняття ,організація" розглядається у двох значеннях: а) як функція управління, що забезпечує політичну, економічну, правову, соціально-психологічну, технічну впорядкованість; б) як колектив людей (організацію), що об'єднані досягненням конкретних, спільних для всіх членів колективу цілей.

Будь-яка організація взаємодії людей має два аспекти: статичний (структурний) і динамічний (функціональний). Статичність надає взаємодії стійкості, стабільності, послідовності та визначеності, а динамічність пов'язана з реальною, практичною взаємодією, внаслідок якої й виникає результат управлінської праці. Обидва аспекти взаємозумовлені і не існують один без одного [56][692].

В наукових джерелах розрізняють такі категорії, як ,організація" і ,організаційна діяльність".

При визначенні співвідношення між цими категоріями слід насамперед визначитися з термінологією.

Терміном ,організація" позначається певна структура, яка створена для виконання управлінських функцій. А терміном ,організаційна діяльність" позначають сукупність дій суб'єкта управлінської діяльності, спрямованих на досягнення певних цілей у сфері державного управління.

Організація полягає в певному впорядкуванні структури суб'єкта і його взаємовідносин з об'єктом управлінської діяльності. Функція ж організації може бути охарактеризована як прояв діяльності компетентних суб'єктів із забезпечення стабільності та розвитку соціальної системи, що полягає у виконанні ряду процедур і операцій, здійснюваних з метою забезпечення ефективності функціонування цієї системи [587][693].

Слід відокремлювати ,організацію" управлінської діяльності від терміна ,організаційна структура державного управління", ,організаційна структура апарату державного управління" [437][694], що також зустрічається у фаховій літературі.

Організаційна структура державного управління визначається як особливе державно-правове явище, зумовлене суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом державного управління. Вона містить певний склад, організацію і стійкий взаємозв'язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, що надаються та витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримку життєдіяльності самого суб'єкта управлінської діяльності. В ній концентрується чимало соціальних та організаційних якостей держави [56][695].

Слід визнати, що певна тотожність між вказаними категоріями  існує, але вона має поверховий, зовнішній характер. Організаційна структура державного управління концентрує увагу насамперед на зовнішніх, формальних ознаках, тоді як поняття ,організація державно-управлінської діяльності" пов'язане зі здійсненням процесу управління, з організаційною функцією [21][696].

Отже, функція організації може бути визначена як процес створення структури державних органів управління, що дає можливість ефективного здійснення процесу управління для досягнення поставленої мети.

Функція розпорядження полягає у приведенні в дію тих чи інших елементів об'єкта управлінської діяльності. Цей процес має певну форму і відбувається відповідно до встановленої процедури. В процесі державно-управлінської діяльності розпорядча функція реалізується у двох напрямах: прийняття та видання управлінських рішень загального плану (у формі актів, що мають нормативний характер) і виконання нормативних рішень вищестоящих органів, тобто реалізація управлінських рішень.

Перший напрям можна охарактеризувати як регулювання, другий — як виконання, реалізацію рішень.

Регулювання є важливою передумовою виникнення і реалізації управлінських рішень, воно є першим етапом у здійсненні функції розпорядження.

Регулювання як функція державного управління розглядається в управлінській літературі у широкому та вузькому значеннях.

Держава шляхом видання законів, підзаконних актів встановлює певні загальні правила поведінки учасників суспільних відносин, тобто нормативно регулює їх — це державне регулювання у широкому значенні; таким чином здійснюється державне регулювання суспільних відносин; коригування і контроль за виконанням правових приписів; координується, спрямовується і стимулюється діяльність учасників суспільних відносин, а також забезпечується захист їх законних прав та інтересів; визначаються пріоритети у структурній політиці тощо. У вузькому — державне регулювання постає  функцією державного управління у конкретних сферах, охоплюючи певні сторони соціально-політичних, економічних і духовних відносин [178][697].

Під державним регулюванням розуміють також загальне впорядкування суспільних відносин у конкретній сфері, що проводиться відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на діяльність суб'єктів суспільних відносин — встановлення загальних правил, нормативів, стандартів того чи іншого виду діяльності, яких повинні дотримуватися  всі учасники суспільних відносин, так само, як і правових засад відповідальності за їх порушення, контролю за їх виконанням і реального притягнення порушників до відповідальності; розміщення державних замовлень на засадах рівноправної конкуренції суб'єктів державного і недержавного секторів економіки, створення та забезпечення ефективного функціонування фінансової та податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, залагодженню конфліктів тощо — з метою забезпечити стабільне функціонування та послідовний розвиток тієї чи іншої регульованої сфери у напрямі розширення функціональних можливостей, впровадження новітніх технологій та інформатизації процесу, створення позитивних гарантій здійснення прав людини.

Безпосередня реалізація функції розпорядження на основі акта регулювання, виданого компетентним суб'єктом державно-управлінської діяльності, здійснюється за допомогою правових актів управління.