Правові акти управління — це засновані на законі односторонні юридично-владні волевиявлення повноважного суб'єкта, спрямовані на встановлення адміністративно-правових норм або виникнення, зміну чи припинення адміністративно-правових відносин з метою реалізації завдань і функцій державно-управлінської діяльності [33][698].

Характерними ознаками цих актів є те, що в процесі їх видання суб'єкт управлінської діяльності вирішує те чи інше питання, що виникає, в інтересах реалізації завдань і функцій виконавчої влади. Такі акти видаються лише повноважним суб'єктом в межах компетенції суб'єкта, в них виявляється владна природа державно-управлінської діяльності; приписи цих актів є обов'язковими для адресата. Існує також певна ієрархічна система актів управління [100][699].

Другий етап — етап реалізації актів управління — доповнює функцію розпорядження.

Щодо функції координації, то в радянській управлінській літературі їй не приділялось належної уваги. Це було пов'язано з тим, що специфічною рисою радянської системи державного управління вважалось дослідження лише вертикальних взаємовідносин. Саморегулювання як таке не визнавалось. У зв'язку з цим у країнах колишнього Радянського Союзу склалася так звана ,вертикальна ділова культура", що характеризується, крім іншого, ще й скороченням владної дистанції зверху — вниз. Вищестоящі органи можуть на власний розсуд безпосередньо адресувати акти управління підпорядкованим об'єктам, минаючи середні ланки.

Зважаючи на ,вертикальну ділову культуру", що склалася і в Україні наприкінці 80-х років, в період перебудови господарського механізму, вчені звертають увагу на необхідність врахування координаційної функції, яка передбачає об'єднання та узгодження дій і зусиль учасників управлінського процесу. При цьому наголошується на тому, що узгодження дій може мати місце не лише у порядку наказу, а й у процесі діяльності, коли об'єкт управлінської діяльності координує свою поведінку, узгоджуючи її зі встановленими правилами, актами управління, діяльністю інших об'єктів того самого рівня. Тому в даному випадку йдеться про координацію управлінської діяльності по горизонталі, або самокоординацію [310][700].

Значення в управлінській діяльності контролю як однієї з її функцій важко переоцінити. Ефективний контроль дає змогу слідкувати за фактичним станом справ, визначати, наскільки ефективними є перераховані вище функції.

Функція контролю у державному управлінні розглядається як з точки зору впорядкування діяльності державних структур, так і з точки зору гармонізації суспільних відносин. За допомогою контролю виявляються відхилення у керованій системі від заданих параметрів і вживаються заходи для приведення її у стан відповідності до цих параметрів. Цим, зокрема, відрізняється контроль від нагляду, де владний суб'єкт лише фіксує відхилення та інформує відповідні інстанції, компетентні приймати управлінські рішення. Функція контролю має своїм призначенням забезпечення дисципліни, законності, дотримання режиму діяльності й результативності суб'єктів і об'єктів державного управління. У зв'язку з цим контрольні функції діють одночасно із регулюванням, підвищуючи його ефективність [178][701].

Контроль може бути визначений в найзагальнішому вигляді як нагляд за дотриманням встановлених порядку і правил, актів управління.

Контроль у сфері державного управління визначається в літературі і як система спостереження та перевірки функціонування об'єкта з метою усунення відхилень від заданих параметрів.

Так, Д. Н. Бахрах визначає контроль як спеціальний юридичний засіб забезпечення законності, найважливіший вид зворотного зв'язку, по каналам якого суб'єкти влади отримують інформацію про фактичний стан справ, про виконання рішень.

Зміст контролю при цьому складається з:

— спостереження за функціонуванням об'єктів, отримання об'єктивної інформації про стан та виконання ними правил та доручень, про їх стан;

— аналізу зібраної інформації, виявлення тенденцій, розробки прогнозів;

— здійснення заходів для попередження порушень законності і дисципліни, шкідливих наслідків тощо;

— припинення протиправної діяльності;

— виявлення винних, притягнення їх до відповідальності [64][702].

Контроль у правничій літературі визначають також як перевірку дотримання та виконання нормативно встановлених завдань, планів та рішень [570][703].

Контроль має зовнішні форми вияву, зокрема: заслуховування звітів, інформації, перевірки, експертизи, спостереження за діями підконтрольного, вивчення ділових та особистих якостей кандидатів на певні посади, розгляд скарг і т. ін. [625][704].

Залежно від стадії, на якій проводиться перевірка, розрізняють попередній, поточний і заключний контроль. Контроль також може бути зовнішнім і внутрішнім [27][705].

Ще одна класифікація видів контролю пов'язана з урахуванням специфіки державно-управлінської діяльності і ролі в цьому органів державної влади. Згідно з цією класифікацією контроль поділяється на загальний, відомчий, надвідомчий.

До загального контролю відносять дослідження діяльності органів виконавчої влади загальної компетенції: уряду, державних адміністрацій тощо.

Відомчий контроль здійснюється галузевими органами, а також органами міжгалузевої координації з питань, які належать їх компетенції щодо підпорядкованих об'єктів.

До органів міжвідомчого контролю належать органи міжгалузевої координації, завданнями та функціями яких є узгоджене вирішення комплексних завдань щодо певних галузей управління [162][706].

Щодо системи органів державного управління поділ компетенції при здійсненні функцій загального контролю виглядає так: загальний контроль здійснюється Президентом України, Верховною Радою України тощо; відомчий контроль здійснюється центральними органами виконавчої влади; надвідомчий — різними органами міжгалузевої координації [588][707].

Контроль органічно пов'язаний з іншими функціями державно-управлінської діяльності. Його самостійне значення переважно на одній із останніх стадій управлінського процесу полягає в тому, що саме контроль є інтегруючим засобом перевірки загального курсу управлінської діяльності та приналежності йому всіх управлінських функцій. Водночас не виключається, а передбачається здійснення контрольних функцій на будь-якій іншій стадії, але як допоміжної функції.

Судовий контроль є одним із видів контролю і здійснюється всіма судами судової системи країни [65][708]. Слід зазначити, що спочатку виник і отримав у подальшому поширення контроль за конституційністю законів та інших актів, при цьому з конституційних позицій (з точки зору дотримання закону) перевіряються не лише письмові документи, а й деякі дії (наприклад, конституційність діяльності політичних партій).

Існують чотири основних види органів судового конституційного контролю: загальні суди, конституційні суди, конституційні ради (хоча вони не є судами, але їх роль тотожна судовій) і мусульманські квазісудові органи релігійно-конституційного контролю.

Конституційний контроль, що здійснюється загальними судами, отримав поширення насамперед у країнах англосаксонської системи права: США, Індії, Австралії (за винятком Великої Британії), а також у країнах Латинської Америки. В процесі розгляду судом кримінальної, цивільної чи іншої справи будь-яка з сторін може заявити про неконституційність закону. Закон, визнаний неконституційним, не застосовується надалі судами.

Конституційні суди здійснюють контроль за законністю, конституційністю нормативних актів безпосередньо, не розглядаючи інших справ [625, 644][709].

Контроль за законністю діяльності органів управління, що здійснюється судами, пов'язаний з розглядом конкретних юридичних     справ [679, 215, 609][710].

Необхідна пропорція, ,баланс" функцій — важлива умова ефективності державно-управлінської діяльності. В інших випадках неминучою є недооцінка контролю або його здійснення в обмежених масштабах. Але не менш негативною є й інша позиція — штучна переоцінка ролі контрольних дій і заповнення ними всієї ,площини" управлінської діяльності.

Напевно, підвищення ефективності державно-управлінської діяльності можливе насамперед через удосконалення його змісту, тобто підвищення ефективності кожної функції окремо, а також їх сукупності. Однак, досягнення такої складної мети, як поліпшення функціональних структур, їх взаємодії, взаємозв'язку функцій, є надто складним і тривалим процесом, що потребує значних витрат.

Але вирішення цього завдання можливе й більш простим, але не менш продуктивним методом: вивчення, узагальнення і використання відповідно до поставлених цілей прогресивного досвіду, накопиченого у цій сфері.

Як зазначалося, суди, у тому числі господарські, є об'єктом управлінського впливу з боку органів судового управління. Крім цього, суди здійснюють самоврядування, виконуючи певні управлінські функції. Але не менш важливим моментом є управлінський вплив, який здійснюють господарські суди на економічні відносини, розглядаючи і розв'язуючи спори між суб'єктами економічних відносин, активно впливаючи на них з метою дотримання законності і державної дисципліни, усунення недоліків у господарській діяльності, забезпечення однакового та справедливого застосування законодавства. І у цьому випадку господарські суди виступають як суб'єкт управління (регулювання) економіки України, приводячи поведінку господарюючих суб'єктів у відповідність із встановленими законодавцем у цій сфері нормами.

Реалізація цілей і завдань такого управління здійснюється за допомогою цілої системи функцій, тобто взаємопов'язаної сукупності стандартизованих дій суб'єкта управління, що нормативно регулюються і контролюються уповноваженими державними та соціальними інститутами.

Функції регулювання економіки — це та роль, яку виконує господарський суд (система, що управляє або її елементи) для того, щоб спрямувати, організувати суспільну життєдіяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. У функціях судового управління виявляється його сутність [178][711].

Функції державного регулювання економічних процесів визначаються з урахуванням тези про зростання значення цієї діяльності з точки зору економічних та соціальних наслідків прийнятих рішень.

Перша функція державного регулювання у цій сфері стосується аналізу та оцінки економічних процесів з метою виявлення фактичного стану регульованої економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного узагальнення судової практики за даними статистики. Практика господарських судів відіграє певну роль у забезпеченні однакового застосування законів. Під практикою господарських судів у правничій літературі розуміють узагальнене вираження єдиної лінії господарських судів, що втілюється у рішеннях і ухвалах різних інстанцій господарських судів, що набули законної сили [207][712].

До другої функції належить прогнозування тенденцій розвитку економічних процесів, що ґрунтується на їх аналізі.