Щодо питання фінансового забезпечення [157][729], то ця функція повинна бути основною для Державної судової адміністрації. Раніше цю функцію виконувало Міністерство юстиції. Не варто забувати, що Мінюст нерідко виступає у судах як відповідач. Тому, звичайно, у громадян виникають сумніви щодо об'єктивності та неупередженості при розгляді їх справи судом, який фінансово залежить від Міністерства. Конституція встановлює, що органи судового самоврядування самостійно вирішують внутрішні справи, тому надання Державній судовій адміністрації функцій фінансового забезпечення судів є логічним і послідовним кроком на шляху до демократизації суспільства і сприяння незалежності та неупередженості судової влади [156][730]. Відповідні структури з аналогічними управлінськими функціями діють у багатьох країнах, зокрема Судовий департамент у Російській Федерації [253][731].

Організаційні заходи щодо передачі повноважень з організаційного забезпечення судів всієї судової системи до компетенції особливого федерального державного органу — Судового департаменту при Верховному Суді Російської Федерації розпочато ще у 1998 р. Відповідно до передбаченої реформи, майно федеральних судів загальної юрисдикції передається з балансу Міністерства юстиції на баланс Судового департаменту [596][732]. За Міністерством юстиції Російської Федерації залишились функції управління діяльністю судово-експертних установ, нотаріату, державної реєстрації майнових прав на нерухомість [23][733].

Цікавим є також досвід судового управління у пострадянських державах.

Так, організаційне забезпечення діяльності судів Азербайджанської Республіки здійснюється, як і раніше, Міністерством юстиції Азербайджанської Республіки. Міністерство здійснює всі організаційні функції щодо системи судів за винятком Верховного Суду, Економічного та Апеляційного суду.

У Республіці Білорусь організаційне забезпечення діяльності господарських судів належить до компетенції Вищого господарського суду. Він займається добором та розстановкою кадрів, організує роботу з підвищення кваліфікації суддів, здійснює розподіл коштів, виділених на фінансування та контроль за їх витрачанням. Органи виконавчої влади повинні сприяти Вищому господарському суду в здійсненні цих функцій.

У Республіці Казахстан організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховного Суду здійснюється його апаратом, а місцевих судів — уповноваженим державним органом (Комітетом із судового адміністрування при Верховному Суді Республіки), що створюється Президентом. Єдину систему уповноважених органів створюють відповідний центральний державний орган і адміністратори судів у областях, столиці та містах республіканського значення. Діяльність уповноваженого органу здійснюється при дотриманні принципів незалежності суду і невтручання у його діяльність [259][734].

У Республіці Таджикистан судове організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності судів здійснюється апаратом судів. Крім того, ці повноваження здійснюються (крім типових для цього органу) Радою юстиції Республіки Таджикистан.

Деякі фактори впливають на ефективне виконання судовою адміністрацією адміністративних й інших обов'язків, пов'язаних з позасудовою діяльністю суду. Перший фактор пов'язаний з активною взаємодією і підтримкою судової адміністрації з боку суду. Це, у свою чергу, пов'язано з тим, що судді повинні усвідомлювати, що делегування певних управлінських функцій не означає втрату контролю. Як особи, що приймають основні рішення, вони одночасно контролюють діяльність судового адміністратора і через нього весь персонал суду. Наступний фактор, що впливає на ефективність судового управління, залежить від чіткого виконання судовим адміністратором своїх службових обов'язків [535][735].

Повертаючись до проблеми побудови системи судового управління в Україні, варто зазначити, що погляди на структуру цієї системи, обсяг її повноважень неоднозначні. Про це насамперед свідчить дискусія, що розгорнулася свого часу навколо проекту Закону України ,Про судоустрій України". Очевидною була необхідність створення такої системи, тому норми, покликані врегулювати це питання, містилися у всіх представлених до Верховної Ради України законопроектах. Особливо дискусійним було питання щодо підпорядкованості системи управління судами — судовій адміністрації. Так, Верховний Суд у підготовленому ним проекті Закону України ,Про судоустрій України" пропонував підпорядкувати Судову адміністрацію Верховному Суду України. Міністерство юстиції пропонувало включити судову адміністрацію в систему Міністерства.

З огляду на важливість питання судового управління вважаємо за необхідне висловити свою думку щодо системи Державної судової адміністрації України і у зв'язку з цим зробити ряд пропозицій щодо її побудови, правових засад її діяльності, обсягу повноважень, складу адміністрації, що ґрунтуються на практичному досвіді роботи у Вищому господарському суді України.

Правові засади діяльності Державної судової адміністрації України повинні визначатися Конституцією України, Законом України ,Про судоустрій України", іншими законодавчими актами, а також розпорядженнями Голови Верховного Суду України, постановами Президії Верховного Суду України і президій Вищих спеціалізованих судів, рекомендаціями з'їзду суддів України, Ради суддів України, наказами і розпорядженнями Голови Державної судової адміністрації України.

Основним завданням державної судової адміністрації України повинно бути сприяння зміцненню самостійності судів, незалежності суддів. При цьому органи Державної судової адміністрації не повинні втручатися у здійснення правосуддя, що є гарантією правової держави [631][736].

Вважаємо за доцільне здійснювати за рахунок коштів Державного бюджету України фінансування Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. До речі, норми, які встановлювали б порядок фінансування, у Законі не існує. У свою чергу, Державна судова адміністрація України фінансує за рахунок коштів Державного бюджету України територіальні місцеві й апеляційні суди, Раду суддів України, інші органи суддівського самоврядування і кваліфікаційні комісії суддів, Академію суддів України.

Важливим є питання щодо повноважень Державної судової адміністрації України. Тому, крім повноважень, встановлених Законом України ,Про судоустрій України", Державну судову адміністрацію в межах її компетенції пропонується наділити правом:

1) вимагати й отримувати від органів державної влади, організацій, установ і підприємств усіх форм власності, а також посадових осіб необхідні документи і матеріали, а також відомості про них;

2) контролювати витрати коштів територіальними місцевими й апеляційними судами, територіальними управліннями Державної судової адміністрації України, відповідними органами суддівського самоврядування, Академією суддів України;

3) залучати у встановленому порядку для виконання законопроектних, експертних, дослідницьких робіт і консультацій наукові організації, працівників державних та інших органів, установ і організацій, фахівців та експертів;

4) встановлювати за узгодженням з головою відповідного суду і Радою суддів фонд оплати праці суддів і працівників апаратів судів;

5) організовувати роботу служби судових розпорядників і керуючих справами;

6) надавати звіти про діяльність територіального Управління відповідній Раді суддів.

В Управлінні може бути створена колегія, члени якої затверджуються начальником Управління за погодженням з відповідною Радою суддів. Колегія розглядає найважливіші питання діяльності Управління. У роботі колегії повинні мати право брати участь голови судів и члени Ради суддів.

Аналіз повноважень та статусу, якими наділена нині Державна судова адміністрація України, вивчення досвіду інших країн світу, про що йшлося вище, дає змогу спрогнозувати висновок, що в перспективі, з накопиченням та узагальненням практики здійснення управлінських функцій судової адміністрації, доцільним буде розширити повноваження суддівського самоврядування в цій сфері діяльності.

Серйозною управлінською проблемою в системі господарського суду є добір і підготовка кадрів на посади суддів, підвищення кваліфікації працівників господарських судів [156][737]. Насамперед необхідно зазначити, що працівники господарського суду є державними службовцями і до них застосовуються усі вимоги, що мають місце в державній службі.

Професійні якості працівників господарського суду відповідно до Закону України ,Про статус суддів" визначаються кваліфікаційною колегією за допомогою кваліфікаційної атестації (ст. 7, 8).

Виходячи із загального підходу, що оцінка праці службовців сприяє підвищенню якості їх роботи і може розглядатись як один із методів організації праці працівників суду і як один з факторів підвищення результативності й ефективності діяльності господарського суду, ми вважаємо, що інститут кваліфікаційної атестації потребує удосконалення з боку правового регулювання.

Саме тут виникає потреба у більш чіткій регламентації причин і організаційно-правових наслідків проведення оцінки діяльності працівників господарського суду і механізму реалізації кваліфікаційної атестації.

Необхідно регламентувати види оцінюваної діяльності, призначення оцінки як засобу контролю і стимулювання діяльності працівників суду, а також способів, що дають змогу встановити в цілому відповідність посаді, яку він займає; основні критерії оцінки праці працівників суду; методи проведення атестації; показники результатів праці працівників за певний період; процедура оцінки залежно від виду оцінюваної діяльності (суб'єкти оцінки, періодичність проведення тощо); основні організаційно-правові висновки, що випливають із проведеної атестації. При цьому необхідно послідовно проводити принцип гласності і забезпечити гарантію об'єктивності кваліфікаційних колегій. На нашу думку, такий підхід до добору й оцінки професійної підготовки працівників господарського суду може бути реалізований через прийняття Верховною Радою України спеціальних актів, які б регулювали зазначені проблеми.

Істотною проблемою управління діяльністю господарських судів є організація підготовки і підвищення кваліфікації працівників суду [309][738]. Сучасне управління має здійснюватися відповідно до вимог науково обгрунтованих об'єктивних закономірностей, із застосуванням прогресивної техніки, ефективних засобів і методів. У правовій науці це означає розробку на наукових принципах системи і структури управління, форм і методів його діяльності, стосунків між різними гілками влади, наукової організації управлінської праці, добір і розстановку кадрів, а також повне і всебічне використання в роботі управлінського апарату нових науково-технічних засобів. До речі, відсутність соціологічних досліджень у сфері правосуддя  — одне із найуразливіших місць у правоохоронній діяльності, а це серйозно впливає на якість судового управління.