4.4. Державна судова адміністрація як орган судового управління

У зв'язку з цим хотілося б згадати про дискусії, що точаться навколо юридичної освіти, пов'язаної з наукою. Діючі навчальні програми юридичних факультетів за обсягом і змістом серйозно відстають від потреб життя, від вимог суддів у теоретичних і практичних знаннях. Особливу увагу потрібно звернути на підготовку юристів для господарських (комерційних) фірм; є потреба в удосконаленні юридичної заочної освіти. Останнім часом висуваються пропозиції щодо її ліквідації, але, на нашу думку, робити це передчасно. В умовах нестачі юристів на виробництві потребує змін процес їх підготовки і підвищення кваліфікації. В останні роки прийом студентів на денні відділення юридичних факультетів збільшився, нині для народного господарства лише деякі юридичні вузи країни готують майбутніх фахівців, проте в дуже обмеженій кількості. Життя підказує: необхідно удосконалити програми навчання студентів у юридичних вузах, і насамперед ґрунтовно наблизити їх до питань економіки і управління виробництвом [421][739].

Необхідно переглянути програми і методи викладання основ права у вищих і середніх технічних навчальних закладах. Не секрет, що навчальний процес з цих дисциплін організований лише формально. Він фактично не пов'язаний із практичними новими завданнями, з вирішенням яких випускники вузів і технікумів зстикаються з перших днів самостійної роботи.

Підвищення юридичної культури на виробництві багато в чому залежить від зацікавленості, наполегливості й ініціативи самих керівників виробництва. Допомогти господарським керівникам у цьому могли б: короткотермінові курси вивчення господарського законодавства, більш систематична організація лекцій і бесід на правові теми, зустрічі-дискусії з науковцями-юристами. Усе це нині нібито проводиться, але недостатньо широко і, головне, найчастіше на низькому науковому рівні.

З переходом до ринкових відносин, до багаторівневої економіки і різних форм власності вимоги до професійної підготовки кадрів державної служби в цілому й особливо до працівників юрисдикційних органів, що розглядають господарські спори, дедалі зростають. Підготовка кадрів повинна випереджати вимоги практики для того, щоб фахівці були морально і психологічно підготовлені до сприйняття і практичного використання нових ідей. Існуюча нині система юридичної освіти в Україні зорієнтована на підготовку юристів широкого профілю, які зможуть без додаткового навчання професійно працювати в будь-якій сфері.

Юридична освіта покликана на основі знань про окремі галузі права давати фундаментальне уявлення щодо його системи в цілому. Тим часом ідеальна модель підготовки і перепідготовки юристів ще не закріплена ні в законодавчому порядку, ні в спеціальних нормативних актах з юридичної освіти.

Практичне вирішення цих питань, безсумнівно, має велике значення для удосконалення господарського процесу, якості розгляду і розв'язання господарських спорів і організації як господарського суду України, так і судової системи в цілому у світлі вимог Конституції України і Закону України ,Про судоустрій України".

Нині підготовка кадрів здійснюється насамперед шляхом навчання, який має чотири стадії (ступені).

Перша стадія — одержання загальної середньої освіти в загальноосвітніх школах, де поряд з іншими дисциплінами вивчається короткий курс з основ держави і права. Ця стадія має швидше профорієнтаційний характер і фактично не дає спеціальних юридичних знань і навичок.

Друга стадія — одержання загальної фахової освіти (юридичної професії без спеціалізації) у вищому і середньому спеціальному навчальному закладах, що дає змогу випускнику влаштуватися на роботу в юридичні, в тому числі державні, спеціальні установи.

Третя стадія — навчання і спеціалізація на базі вищої освіти в спеціальних навчальних закладах з метою підготовки кадрів безпосередньо для роботи на державній службі.

Четверта стадія — підвищення кваліфікації у спеціально створених для цього освітніх структурах (курсах, інститутах). Ці загальновизнані стадії підготовки і перепідготовки фахівців мають особливе значення для системи господарського суду, враховуючи специфіку професійної підготовки його працівників.

Оцінюючи результативність системи підготовки і підвищення кваліфікації господарських суддів, можна вважати, що в цілому вона досягає своїх цілей і багато в чому справляється зі своїми завданнями.

Але це не означає, що система сформувалася раз і назавжди і не має потреби в удосконаленні. На нашу думку, саме тепер має проводитись активний пошук нових, удосконалених засобів і способів професійного навчання юристів, підготовки їх до складної і відповідальної роботи в господарському суді. Правові основи цієї роботи закріплювались у Законі України ,Про господарські суди", що надавало право Вищому господарському суду забезпечувати добір і підготовку кандидатів у судді, підвищення кваліфікації працівників господарських судів та ін.

Отже, Закон не передбачав конкретних форм і способів підготовки і перепідготовки фахівців господарських судів. І це зрозуміло, тому що система спеціалізації і підвищення кваліфікації господарських суддів не може бути заздалегідь визначеною законодавцем у всіх її деталях і специфічних особливостях. Проблема ця може бути вирішена на основі творчого підходу до удосконалення навчального процесу в юридичних вузах і в системі перепідготовки кадрів.

На нашу думку, судді, а також працівники системи господарських судів України зобов'язані протягом усіх років служби підвищувати свою ділову кваліфікацію.

У порядку обговорення можна запропонувати один із можливих варіантів підвищення кваліфікації цієї групи працівників, основу якої становить трбохрівнева кваліфікаційна атестація. Кожному зі ступенів повинна відповідати своя програма, що виключає повторюваність у перепідготовці суддів. Перший ступінь передує призначенню на посаду судді. Зміст його полягає в тому, що випускник юридичного вузу, який виявив бажання працювати суддею, має протягом не менше одного року відпрацювати стажистом-практикантом у господарському суді й одночасно підготуватися за спеціальною програмою до іспиту на перший рівень. За час підготовки кандидат у судді повинен пройти двохтижневі збори в Центрі підвищення кваліфікації при Вищому господарському суді України. Майбутні судді повинні прослухати оглядові лекції з основних актуальних правових проблем і практики роботи господарських судів.

У процесі навчання має враховуватися досвід практичного правосуддя конкретної діяльності господарських судів. Переважну частину навчального процесу повинно становити вивчення законодавчих актів і аналіз рішень господарських судів. Близько половини занять має відводитися на колоквіуми і семінари, де розглядатимуться питання застосування законів. Особлива увага при підготовці на даній стадії повинна приділятися виробленню навичок аналізу й оцінки доказів. Для цього можуть використовуватися архівні господарські справи, з яких на якийсь час можна вилучити рішення, щоб практиканти самостійно складали документи, які потім оцінюються викладачем. До програми підготовки повинно входити отримання навичок роботи з комп'ютерами й іншими науково-технічними засобами [421][740].

До читання лекцій і проведення семінарів варто залучати науковців, досвідчених суддів і працівників апарату Вищого господарського суду. Між зборами стажисти-практиканти повинні займатися за спеціальними індивідуальними програмами безпосередньо в господарському суді. Після закінчення першого рівня (ступеня) навчання стажисти повинні скласти спеціальній комісії при Вищому господарському суді України іспит на атестацію першого ступеня. Успішне складання іспиту дає право зайняти посаду судді.

До здачі іспитів на другий ступінь можна готувати фахівців у Центрі підвищення кваліфікації при Вищому господарському суді України. Підібрані (відділом кадрів Вищого господарського суду) судді протягом 3-4 тижнів на рік (усього два роки) повинні прослухати курс лекцій і взяти участь у семінарських заняттях з навчальних програм, розроблених Центром. З кожного предмета програми визначаються проблеми, даються вихідні матеріали, рекомендується відповідна література. Друга стадія навчання також закінчується іспитами, успішне складання яких давало б право на одержання надбавки до посадового окладу (не менше 30 % від розміру попередньої заробітної плати). Навчання з програми на атестацію третього ступеня має здійснюватися також протягом двох років у Центрі підвищення кваліфікації. Збори можуть проводитися щорічно по чотири тижні. Під час підготовки на другий і третій ступені атестації лекції з теорії повинні займати не менше двох третин навчального часу. Закінчується підготовка захистом диплома — письмової роботи обсягом 30-40 сторінок. Захист має проходити відкрито в присутності слухачів і викладачів. Опонентами можуть бути не тільки науковці й викладачі, а й досвідчені судді. Слухачі, які успішно захистили диплом і отримали посвідчення про закінчення підготовки на атестацію третього ступеня, одержують ще одну надбавку до окладу і можуть претендувати на посаду судді Вищого господарського суду України з дотриманням вимог, передбачених статтею 127 Конституції України, Законом України ,Про статус суддів" та ін.

Запропонована система підготовки кадрів можлива лише після реформування навчальної бази, в основі якої повинен бути науково-методичний Центр з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів господарських судів зі статусом юридичної особи, на правах вищого навчального закладу. Центр повинен мати кілька кафедр. Для читання лекцій і проведення семінарських занять можуть запрошуватися науковці та викладачі вузів. Практична реалізація цих пропозицій, звичайно, вимагає додаткового фінансування. Особливих витрат потребувало б будівництво і утримання будинку Центру з готелем, невеликого адміністративного апарату і т. д. Однак ці витрати окупилися б якістю роботи господарських судів, удосконаленням організації їх діяльності, зміцненням основ ринкових відносин. Така модель підготовки кадрів, на наш погляд, також могла б задовольнити потреби і загальних судів. Центр підвищення кваліфікації суддів і фахівців судів має бути єдиним, з єдиною (загальною) програмою навчання, але, безумовно, з урахуванням конкретної спеціалізації суддів.

На нашу думку, утворення таких центрів (інститут, академія) з підготовки суддів і їх перепідготовки доцільно було б на базі одного з найавторитетніших вищих навчальних закладів. Це дасть можливість ефективніше використовувати професорсько-викладацький склад, а це, у свою чергу, передбачає наявність і матеріальної бази (аудиторії, спеціальні кабінети). Безперечною є потреба у залученні до навчального процесу науковців і суддів інших країн (Німеччина, США та ін.). Такий досвід перепідготовки суддів накопичений Центром підвищення кваліфікації при Вищому господарському суді України. Реалізація цієї ідеї, як зазначалось, матиме величезну користь для суспільства, сприятиме піднесенню авторитету судової системи, формуванню правової держави і можлива в організаційному плані шляхом прийняття Президентом України спеціального Указу. Висловлені ідеї відображають рух у межах традиційної системи підготовки юристів за оновленими, хоч і не новими, орієнтирами. На порядку денному — завдання європеїзації судової системи, що вимагає  реорганізації освіти та  додаткових коштів.