5.1. Правове регулювання обігу та захисту інформації
Сторінки матеріалу:
- про забезпечення безпеки систем урядового та спеціального зв'язку, про зміст заходів щодо комплексного технічного захисту інформації у цих системах від технічних засобів розвідки;
- про організацію та фактичний стан охорони державної таємниці.
Слід зазначити, що рівень таємності відомостей, внесених до ЗВДТ, як правило, залежить не лише від змісту цих відомостей, а й від конкретного об'єкта, інформацію щодо якого ці відомості розкривають. Так, наприклад, відомості про зміст оперативних планів щодо Збройних сил України носять гриф "особливої важливості" і мають строк секретності 30 років, щодо корпусу - "цілком таємно" зі строком секретності 10 років, а щодо дивізії - "таємно" зі строком секретності 5 років.
Але, на нашу думку, існуюча в ЗВДТ класифікація інформації, що є державною таємницею, лише за чотирма сферами є недостатньою. Виходячи зі зробленого нами вище аналізу, постає необхідність запровадження додаткової класифікації в рамках ЗВДТ, що сприяло би більш ефективному і раціональному виконанню законодавства про державну таємницю.
Також є доцільним визначення кола державних органів, до компетенції яких входить розпорядження (передача, допуск) тим чи іншим видом відомостей, що складають державну таємницю, як це, наприклад, має місце у відповідних нормативно-правових актах Росії [339]. Це допомогло б упорядкувати процеси допуску до секретної інформації, визначило органи відповідальні за надання того чи іншого виду секретної інформації тощо.
До того ж, фактично, державну таємницю можуть також складати і відомості, які не перелічено у ЗВДТ. Маються на увазі випадки міжнародної передачі секретної інформації. Так, згідно зі ст. 3 Закону "Про державну таємницю", передані Україні відомості, що становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому цим Законом. Крім того, міжнародним договором України можуть встановлюватися інші, ніж передбачені національним законодавством, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації.
Режим секретної інформації в даному випадку визначається конкретним міжнародним договором, і відповідно ці режими відрізняються, залежно від країни чи міжнародної організації, від якої надійшла інформація, що охороняється. Тобто, можливе застосування правових режимів захисту інформації інших, ніж ті, що передбачені національним законодавством.
Можна сказати, що навіть самі визначення таємної інформації при цьому відрізняються. Так, згідно з угодою між Україною і Французькою республікою (ст. 1)[313] застосовуються терміни "таємна інформація та матеріали", під якими розуміється інформація та матеріали будь-якого характеру, яким був присвоєний ступінь секретності, зазначений у цій Угоді, і які в інтересах національної безпеки відповідно до національного законодавства сторін підлягають охороні від одного з наступних випадків:
- компрометації, знищення, нецільового використання, крадіжки, розголошення або втрати таємної інформації та матеріалів;
- доступу до такої таємної інформації та матеріалів будь-якої особи, що не має допуску.
При чому, на відміну від українського законодавства в цій сфері, яке оперує поняттям "відомості, що складають державну таємницю", згідно з цією угодою окремо розглядаються такі поняття, як "таємна інформація", що визначається як "будь-яка інформація, зміст якої є таємним, незалежно від форми, у якій вона подана, та способу її передачі"; та поняття "таємні матеріали", що визначені як "будь-які носії інформації, незалежно від їх виду, зокрема, будь-який документ або виріб, на/в яких таємна інформація записана чи розміщена, не порушуючи їх фізичних ознак". Таким чином, даною угодою регулюється не лише правовий режим самої таємної інформації, але й окремо режим фізичних носіїв цієї інформації.
А от, наприклад, згідно з відповідною угодою між Україною та Німеччиною, поняття таємної інформації розглядається в комплексі і зазначається (ст. 1), що: "Таємною інформацією у розумінні цієї Угоди є факти, об'єкти або відомості незалежно від форми їх представлення, які в державних інтересах підлягають збереженню в таємниці. Зокрема, це інформація у будь-якій формі, а також будь-які документи, вироби, речовини або фізичні поля, на/в яких інформація міститься або може бути записана, і які в інтересах національної безпеки Сторін, згідно з їх чинним законодавством, підлягають захисту від несанкціонованого доступу і засекречені відповідним чином. Таємній інформації державним органом або за його розпорядженням надається ступінь секретності, що відповідає необхідному рівню захисту. Сюди також включається таємна інформація, створена організаціями сторін у рамках співробітництва та засекречена на основі чинного законодавства сторін та відповідно до критеріїв цієї Угоди"[312].
Щодо визначення режиму захисту таємної інформації, то тут можна визначити два основні підходи. Згідно з першим з них, міжнародною угодою запроваджується класифікація таємної інформації, згідно з якою інформація з певним грифом таємності однієї сторони відповідає певному грифу таємності іншої сторони, і сторони угоди забезпечують стосовно такої таємної інформації щонайменше такий самий захист, який передбачається при поводженні з власною таємною інформацією з відповідним ступенем секретності.
Другий підхід полягає в запровадженні на території однієї держави специфічного режиму захисту інформації, який застосовується щодо отриманої інформації іншою державою, з якої цю інформацію було отримано.
Наприклад, у згаданій нами угоді між Україною та Німеччиною застосовуються обидва підходи. Так, згідно ст. 2 цієї Угоди запроваджено співставлення режимів таємної інформації. Українському грифу "Цілком таємно" відповідає німецький гриф GEHEIM, а грифу "Таємно" - VS-VERTRAULICH. Одночасно в Україні щодо таємної інформації, отриманої з Німеччини, яка носить гриф "VS-NUR FUR DEN DIENSTGEBRAUCH" (VS-NfD), застосовується специфічний режим, який встановлено додатком до цієї Угоди.
Зокрема, основними характеристиками режиму секретності щодо цієї інформації є те, що доступ до таємної інформації з грифом VS-NfD дозволяється надавати тільки особам, для яких він необхідний (принцип: знання тільки тоді, коли воно необхідне). Зміст таємної інформації з грифом VS-NfD повинен зберігатися в таємниці. Ця інформація зберігається у замкнених приміщеннях, шафах або столах, її передача здійснюється кур'єром або надісланням у запечатаній упаковці. Якщо така інформація обробляється або передається далі за допомогою інформаційної техніки, вона обов'язково повинна бути зашифрованою. Всі фізичні та юридичні особи, яким передається така інформація, повинні бути ознайомлені з Додатком, що регулює правила поводження з цією інформацією.
Враховуючи значне розширення міжнародного співробітництва України, в тому числі в сферах оборони, боротьби зі злочинністю, військово-технічного співробітництва, питання міжнародно-правового регулювання захисту таємної інформацію набуватимуть все більшого значення. У зв'язку з тим, можливо доцільним було б створення національного переліку, в якому б консолідувалися окремі режими захисту таємної інформації, що встановлюється міжнародно-правовими актами.
Ще одним аспектом, на який варто звернути увагу, є те, що останніми роками було зроблено ряд змін у національному законодавстві з метою впорядкування та попередження зловживань у засекречуванні інформації.
Так, згідно норм ст. 8 Закону "Про державну таємницю" не відноситься до державної таємниці інформація:
- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;
- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;
- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;
- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб;
- інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена [70].
Також було підсилено відповідальність посадових осіб, до компетенції яких входить встановлення, скасування та підтримання режиму секретності. Так, в 1999 р. Кодекс про адміністративні правопорушення було доповнено статтею 212-2 "Порушення законодавства про державну таємницю", яка передбачає відповідальність за засекречування інформація, яка згідно Закону "Про державну таємницею", не може бути засекречена, за безпідставне засекречення інформації, порушення порядку засекречення та розсекречення інформації, допуску до такої інформації, режиму секретності та недодержання правил її захисту. Було внесено відповідні зміни до інших статей КпАП [64].
Інформація, що складає державну таємницю, є лише однією зі складових інформації з обмеженим доступом. В національному законодавстві існує ще ціла група правових норм, якими встановлюються обмеження щодо тих або інших видів інформації. Але ця інформація, згідно ст. 30 Закону "Про інформацію"[77], вже має назву не таємної, а конфіденційної. На відміну від питань захисту таємної інформації, в якій було застосовано правові напрацювання ще радянських часів, правове регулювання захисту конфіденційної інформації в Україні розвинуто слабко і знаходиться ще на початкових стадіях формування.
Так, наприклад, в українському законодавстві немає єдиного законодавчого акту, який би систематизував та визначав перелік інформації, яка є конфіденційною. На сьогоднішній день окремі питання обмеження щодо обігу і розповсюдження конфіденційної інформації регулюються нормами Конституції України та багатьох галузей та інститутів права.
Спробу класифікації конфіденційної інформації було зроблено в Російській Федерації, коли указом президента було затверджено перелік відомостей "конфіденційного характеру", в якому було шість видів інформації: