від 4 серпня 2001 р.

(Зобов'язання, що виникають з угод)

1. Згідно з ч. 2 ст. 63 Цивільного кодексу Української РСР 1963 р. (далі — ЦК 1963 p.) наступне схвалення власником угоди, вчиненої щодо його майна особою, якій він не надавав відповідних повноважень, робить цю угоду дійсною з моменту її укладення.2. Відповідно до ст. 46 ЦК, недодержання простої письмової форми угоди тягне за собою її недійсність, тільки у випадках, прямо передбачених законом, а в інших — лише позбавляє сторони права у разі виникнення спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. У останніх випадках судом можуть братися до уваги інші засоби доказування (наприклад, розписка про одержання за майно грошей на підтвердження наявності договору купівлі-продажу).3. На підставі ч. 2 ст. 47 ЦК суд може визнати дійсною угоду, що потребує нотаріального оформлення, коли сторони досягли згоди за всіма її істотними умовами і одна із сторін повністю або частково виконала її, а друга ухиляється д; нотаріального оформлення останньої за відсутності передбачених-законодавством перешкод для цього, у тому числі шляхом укладення щодо предмета зобов'язань нотаріально оформленої угоди з іншою особою.4. Відповідно до ст. 208 ЦК, суд вирішує питання про примусове виконання не виконаного боржником зобов'язання, якщо його предметом є передача у власність або користування кредиторів індивідуально визначеної речі, а коли боржником є юридична особа чи інший підприємець, діяльність яких пов'язана з виготовленням, продажем, збутом речей, визначених родовими ознаками, — і про передачу таких речей. У разі невиконання боржником зобов'язання виконати певну роботу, щодо виконання якої кредито