Виконання завдань правосуддя у кримінальних справах, ефективність його здійснення і забезпечення невідворотності покарання щодо осіб, винуватих у чиненні злочину, або виправдання невинуватих великою мірою залежать від якнайшвидшого вирішення судом цих справ по суті. Відповідно до ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р., та ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 p.), які були ратифіковані Верховною Радою України відповідно 19 жовтня 1973 р. та 17 липня 1997 p., кожен заарештований має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку.У статті 6 Закону від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів» зазначено, що судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримувати вимог Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ у встановлені законом строки. Згідно зі ст. 241 Кримінально-процесуального кодексу України (в редакції від 28 грудня 1960 p.; далі — КПК) кримінальна справа мала бути розглянута суддею одноособово або судом у розпорядчому засіданні не пізніше п'яти, а в разі її складності — не пізніше 10 діб із дня надходження до суду. Після внесення змін до цього Кодексу Законом від 21 червня 2001 р. (набрав чинності 29 червня того ж року) зазначеною статтею передбачено, що справа має бути призначена до попереднього розгляду не пізніше 10, а в разі її складності — не пізніше 30 діб із дня надходження до суду.Строки призначення справи до розгляду в суді регламентовані ст. 256 КПК. У редакції цієї статті від 1960 р. було зазначено, що справа