268 15.19. Правовий статус громадян, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській ЛЕС. Юридична допомо­га цій категорії громадян.

Правовий статус громадян, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобиль­ській АЕС, встановлено Законом України «Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ. Цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруд­нення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорно­бильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах:

пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської ка­тастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідли­вих умов праці;

комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;

соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали від Чорнобильсь­кої катастрофи, та їх об'єднань;

здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення;

забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організа­цій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту по­страждалого населення, а також співробітництва і

проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціаль­ними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях;

міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захи­сту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

Умовою проживання і трудової діяльності населення без обмежень за радіа­ційним фактором є одержання додаткової за рахунок забруднення території радіоактивними ізотопами дози, яка не перевищує рівня опромінення 0,1 бер за рік.

В'їзд у зони відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення для постійного проживання забороняється. Проживання населення у цих зонах доз­воляється лише до завершення відселення. Порядок в'їзду для постійного прожи­вання в зону гарантованого добровільного відселення визначається спеціальним рішенням Кабінету Міністрів України.

Направлення молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних за­кладів, професійних навчально-виховних закладів для роботи в зонах відчужен­ня, безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення без їх згоди забороняється.

Підставами на відселення громадян з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, є положення Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Етапи відселення визначаються Концепцією.

Населення, яке проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, підлягає обов'язковому відселенню.

Кожен громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відсе­лення, має право на підставі наданої йому об'єктивної інформації про радіаційну обстановку, дози опромінення і можливі їх наслідки для здоров'я самостійно приймати рішення про дальше проживання на цій території чи відселення.

Громадянам, які прийняли рішення про виїзд із зони гарантованого доб­ровільного відселення, створюються умови для відселення.

Право на самостійне переселення (до створення умов для відселення) мають громадяни, які проживають у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантовано­го добровільного відселення, а також сім'ї, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, у складі яких є вагітні жінки або діти до 18 років, за умови, що вони за медичними показниками, які визначаються Міністерством охорони здоров'я України, проживати в цій зоні не можуть, або у разі перевищен­ня індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення людини понад 7 бер за життя.

Громадяни, які відселяються або самостійно переселяються, користуються компенсаціями, передбаченими законодавством.

Відселення та самостійне переселення дозволяється лише у місцевості, які не віднесені до категорій зон радіоактивно забруднених територій, за винятком пе­реселення до близьких родичів. Порядок відселення та самостійного переселен­ня визначається Кабінетом Міністрів України.

Реевакуація населення проводиться виключно у добровільному порядку після зниження радіоактивного забруднення території до рівня, який передбачає без­печні умови проживання без обмежень. Рішення про реевакуацію населення приймається Кабінетом Міністрів України за висновками Національної комісії радіаційного захисту населення України.

Продукти харчування та сільськогосподарська продукція, в яких вміст радіонуклідів не перевищує затверджених допустимих рівнів, вважаються при­датними для реалізації та споживання.

Допустимі рівні вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та сільськогоспо­дарській продукції затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Національною комісією радіаційного захисту населення України.

Продукція, вироблена в зонах радіоактивного забруднення, повинна мати сертифікат відповідності затвердженим допустимим рівням вмісту радіонуклідів, в якому зазначаються відомості про місце виробництва продукції, вміст радіонуклідів, відповідального виробника цієї продукції і контролера, який пе­ревірив її на вміст радіонуклідів.

Виробництво та реалізація продукції, радіоактивна забрудненість якої переви­щує допустимі рівні вмісту радіонуклідів, за винятком продукції науково-вироб­ничого та дослідного характеру, забороняються.

У разі неможливості використання та переробки продукції, забрудненої радіонуклідами понад затверджені допустимі рівні, вона підлягає вилученню та знищенню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з відшкоду­ванням пов'язаних із цим витрат виробниками забрудненої продукції.

Особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є:

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС — громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

потерпілі від Чорнобильської катастрофи — громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усу­ненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 pp. незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 pp. — не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направ­лені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 р. на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:

евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними по­вноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного від населення;

особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язко­вого) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 р. на території зони безумовного (обов'язкового) відселен­ня не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відсе­лення — не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;

особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навча­ються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відсе­лення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення — не менше трьох років;

особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навча­ються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно на­вчалися у цій зоні не менше чотирьох років;

особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 р. не менше 14 ка­лендарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986—1987 pp. за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіацій­ним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастро­фи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;

особи, які досягли повноліття, та яким у дитячому віці встановлено причин­ний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови про­ходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії.

Причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською ката­строфою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України.

На встановлення причинного зв'язку між погіршенням стану здоров'я і вста­новленням інвалідності та наслідками Чорнобильської катастрофи мають право особи, яким після досягнення повноліття не буде надано статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, з числа:

зазначених у відповідних положеннях Закону;

народжених після 26 квітня 1986 р. від батька, який на час настання вагіт­ності матері мав підстави належати до 1 або 2 категорії постраждалих, або матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави нале­жати до 1 або 2 категорії постраждалих;

хворих на рак щитовидної залози.

Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобо­в'язується відшкодувати її за:

пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською ката­строфою;

матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильсь­кою катастрофою, відповідно до Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслід­ків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: