3.1.6. В свою чергу, англо-американське право, на відміну від країн романо-германської групи, встановлює досить різні підстави відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду. Наріжним каменем всієї деліктної системи англо-американського права, поряд із розробленою системою прецедентів, є класифікація правової категорії "шкоди". В залежності від форми заподіяної делінквентом вини розрізняють шкоду, завдану в формі необережності та умислу. Суттєвою є і диференціація правової мети відшкодування завданої шкоди - вона має компенсаційний характер у випадку заподіяння шкоди при необережності та штрафний характер у випадку заподіяння шкоди з умислом. В деліктах, скоєних з умислом, моральна (немайнова) шкода презюмується у всіх випадках і не є предметом доктринальних дискусій.

Більш детально в доктрині розглядаються питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що виникає в зв'язку із заподіянням шкоди з необережності. Умовами відповідальності, що виникають у справах в зв'язку із заподіянням шкоди з необережності, доктрина визначає:

1) наявність у делінквента зобов'язання дотримуватися необхідної обережності по відношенню до потерпілого;

2) порушення делінквентом цього зобов'язання;

3) заподіяння потерпілому шкоди в результаті такого порушення [5, 4-5].

Дотримання необхідної обережності містить в собі одночасно обов'язок і здатність делінквента передбачити наслідки своєї поведінки (так звана "передбачуваність" шкоди). Доктрина та судова практика вимагають того, щоб правопорушення було безпосередньою причиною шкодоносного результату, який настав, чим фактично встановлюється необхідна вимога наявності причинного зв'язку між неправомірними діями і негативним результатом [5,7]. Зобов'язання зберігати обережність, як одна з умов відповідальності, лежить на делінквентові по відношенню до всіх оточуючих. В якості останніх доктрина розуміє усіх тих осіб, які настільки прямо і безпосередньо можуть бути затронуті діями делінквента, що на ньому лежить обов'язок розумно передбачити можливість заподіяння і їм шкоди [5,7].

Слід зазначити, що обов'язок відшкодування шкоди за порушення зобов'язання зберігати обережність настає не завжди. Виключеннями, враховуючи особливості англо-американського права, є випадки, коли шкода може бути визнана "досить віддаленою" або існує "близькість" потерпілого до події.

Виходячи з цього, судова практика, розглядаючи випадки, коли шкода може бути визнана "досить віддаленою", приділяє значну увагу розмежуванню фактичного та правового (юридичного) причинного зв'язку. При цьому застосовується принцип: "правопорушник не відповідає за шкоду, яка не може бути передбачена, проте це не означає, що він відповідає за будь-яку шкоду, яку розумна людина могла передбачити" [5,7]. В зв'язку з цим, представники доктрини звертають увагу на те, що в певних справах правові категорії "необхідної обережності" і "віддаленості шкоди" важко розмежувати. З іншого боку, шкода, в тому числі і моральна (немайнова), не вважається досить віддаленою, якщо вона є прямим наслідком або передбачуваним наслідком події. Це ж стосується навіть і тих випадків, коли моральна (немайнова) шкода виникає опосередковано [5,7]. При цьому "близькість" потерпілого до події розглядається доктриною і судовою практикою одночасно і як обмеження обов'язку відшкодування шкоди за порушення зобов'язання зберігати обережність, і як одне з необхідних умов відповідальності за заподіяння моральної (немайнової) шкоди.

У разі, якщо шкода, завдана з необережності і сполучена з тілесним пошкодженням, то вона підлягає відшкодуванню. В той же час, якщо протиправна необережна поведінка завдає потерпілому лише моральну (немайнову) шкоду, то загальним правилом вона не належить відшкодуванню [5,8]. Слід зауважити, що в силу казуїстичності англо-американської правової системи з цього загального правила є дуже широкий перелік виключень, розроблених судовою практикою більшістю штатів Сполучених Штатів Америки з ряду нагальних причин. Вони були викликані: необхідністю обмежити можливість подання шахрайських позовів, що обумовлюється легкістю симуляції завданої моральної (немайнової) шкоди; ускладненим доказуванням факту заподіяння моральної (немайнової) шкоди і спростування тверджень про його наявність; труднощами оцінки розміру відшкодування; відсутністю передбачення можливості заподіяння моральної (немайнової) шкоди; небажанням піддавати необережного відповідача потенційній загрозі відшкодування поза межами його вини. Тому суди вважають виправданим покладення відповідальності на необережного делінквента в тих випадках, коли на потерпілого було здійснено певний вплив або коли моральна (немайнова) шкода виявила себе через фізичний розлад - серцевий напад, підвищення кров'яного тиску, поява екземи, викликання викидню, втрата сну, ваги, апетиту тощо [5,7].

При розгляді справ по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди англійські та американські суди намагаються врахувати, крім емоційного стану, ще й фізичний стан потерпілого на момент скоєння правопорушення. З цією метою використовується правило, яке отримало образну назву "череп з яєчної шкаралупки" [5,8]. Воно полягає в наступному: в разі, якщо людині будь-яким чином необережно завдано тілесну шкоду, делінквент не вправі протиставити позову потерпілого заперечення, засновані на стверджені, що потерпілий постраждав би значно менше, або ж навіть зовсім не постраждав, якщо б він не мав такого незвичайно тонкого черепу або таке дуже слабе серце. Це правило застосовується в рівній мірі і до вимоги відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У разі, якщо моральна (немайнова) шкода була передбачена в принципі, то навіть потерпілий в зв'язку з надзвичайним сприйняттям отримав більш серйозне психічне захворювання, ніж інша, "нормальна" людина, то йому повинна бути відшкодована вся моральна (немайнова) шкода; тобто фактично виходить, що умовою відшкодування моральної (немайнової) шкоди конкретній особі є передбачення делінквентом можливості виникнення моральної (немайнової) шкоди взагалі для даної ситуації [5,90]. При цьому сама дія делінквента повинна бути такою, щоб вона могла викликати нервове потрясіння у людини з нормальною психікою.

Моральна (немайнова) шкода, при відсутності фізичної шкоди, у випадках "близькості" потерпілого до події виникає, наприклад, в разі втрати близької людини. При необережному заподіянні смерті близькому моральна (немайнова) шкода не відшкодовується в разі, якщо вона виражається у "звичайному" горі від втрати, оскільки горе розглядається як звичайна людська реакція, а не шкода будь-якого роду. В даному випадку під "близькістю" доктрина і судова практика розуміють безпосереднє сприйняття події потерпілим [5,90]. При цьому необхідно, щоб існувала і певна визначена ступінь близькості самої події з потерпілим. Слід зауважити, що близькість не обмежується практикою виключно тісними інтимними, емоційними відносинами; вона може мати місце і у відношенні рятівника до потерпілого, і у відносинах між співробітниками [5,90]. У випадках, коли моральна (немайнова) шкода спостерігається як один з результатів заподіяння фізичної шкоди, така близькість передбачається ipso facto і не входить до предмету доказування при розгляді справи.

Слід зазначити, що у разі навмисного заподіяння шкоди, на відміну від необережного, немає необхідності доводити зв'язок моральної (немайнової) шкоди із раптовим і несподіваним впливом на органи відчуттів потерпілого. Так, не застосовується на практиці обмеження, пов'язане з віддаленістю шкоди в разі навмисного її заподіяння. Таке обмеження не застосовується з тих причин, що визначений результат передбачається делінквентом як бажаний, і він ніколи не може бути визначений судом як віддалений.

Інша ситуація складається у відношенні відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої з умислом або внаслідок грубої необережності. В тих випадках, коли має місце порушення абсолютного права, потерпілий, крім вимог про захист порушеного права, може вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди, викликаної правопорушенням. Прикладами таких правопорушень є: завідомо незаконний арешт майна; порушення володіння; наклеп та інші навмисні правопорушення [5,100]. В цих випадках позивач зустрічає набагато менше перешкод на шляху стягнення відшкодування.

Аналіз судової практики США дозволяє виявити тенденцію до розширення кількості виключень з вищевказаного загального правила з тим, щоб правопорушник не уникнув відповідальності, коли він діяв з умислом або з грубою необережністю і завдав психічної травми потерпілому (при відсутності необережності з боку потерпілого). З цією метою суди розширюють поняття фізичного впливу на потерпілого, включаючи і об'єкти, що не входять до тілесної сфери потерпілого: одяг потерпілого; предмет в його руці; машину, в якій він сидів; дім, в якому він спав [5,101]. Під фізичним впливом розуміють також вплив пилу, диму, вибуху газу, електричного розряду [5,101]. Будь-яке тілесне пошкодження може стати достатньою підставою для виникнення права на компенсацію за завдану моральну шкоду. Тим же цілям слугує розширення поняття травми від каліцтва і рани до шоку і неврозів, викликаного тілесним пошкодженням. В певних випадках до фізичного впливу на організм суди прирівнюють випадки споживання потерпілим забрудненої з вини делінквента їжі, присуджуючи відшкодування за заподіяння у зв'язку з цим моральної (немайнової) шкоди [5,101].

Спільність правових систем Великобританії та США обумовлює однорідність у правовому регулюванні відносин, що виникають у зв'язку із заподіянням моральної (немайнової) шкоди. Загальні підстави відповідальності за заподіяння моральної (немайнової) шкоди в праві США аналогічні тим, що існують в англійському праві. Проте, слід наголосити на тому, що існує певна різниця в підходах до відшкодування моральної (немайнової) шкоди між самими штатами в США, і в окремих випадках - досить суттєва.

Загальними для юрисдикції майже всіх штатів при визначенні підстав відповідальності за заподіяння моральної шкоди є наступні критерії:

- суб'єктивна сторона правопорушення (при цьому основна різниця в правових наслідках визначається, як і в англійському праві, наявністю або відсутністю умислу у делінквента);

- характер завданої шкоди (встановлюється, чи є моральна (немайнова) шкода результатом обґрунтованого і вчасного страху або переживань потерпілої особи чи третьої особи);

- "комплексність" завданої шкоди (визначається зв'язок завданої потерпілому моральної (немайнової) шкоди з тілесним пошкодженням або фізичним впливом на потерпілого);

- діагностованість завданої шкоди (встановлюється, чи викликало заподіяння моральної (немайнової) шкоди діагностований тілесний або психічний розлад) [5,109].

Досить цікавим є позиція судової практики до питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди третім особам. Загальний підхід в більшості штатів США передбачає, що в разі, якщо вимогу про відшкодування заявляє свідок, який спостерігав заподіяння шкоди третій особі, суди зазвичай присуджують компенсацію за наявності однієї з наступних умов:

а) свідок сам знаходився в "зоні небезпеки";

б) свідок знаходився в особливих відносинах безпосередньо з потерпілим (наприклад, його родич, або член сім'ї);

в) делінквент мав договірну відповідальність по відношенню до свідка і безпосередньо потерпілого (ця умова застосовується при наявності спеціального суб'єкту відповідальності, наприклад, організації, що є перевізником) [5,110].