Особливістю, яка відрізняє німецьку методику визначення розміру моральної (немайнової) шкоди є необхідність врахування обставин, пов'язаних з самим делінквентом [8,54]. Оцінка і врахування майнового положення делінквента припускають про оцінці розмірів відшкодування. Проте, практика стоїть на позиції врахування того, щоб незадовільне майнове положення делінквента не приводило до зменшення розміру відшкодування до символічної суми або відмови від відшкодування. Суди виходять з того, що слід, по можливості, уникати розорення делінквента і доведення його до зубожіння шляхом великих виплат відшкодування за завдану моральну (немайнову) шкоду [8,61]. Варто зазначити, що в певних випадках врахуванню належить і майновий стан потерпілого - судова практика виходить з того, що для забезпеченого потерпілого грошове відшкодування може нести менш згладжуючий характер, ніж в протилежному випадку, в результаті чого ефект отримання відшкодування дещо зменшується [8,61].

Особливостями німецької правової системи в питаннях відшкодування моральної (немайнової) шкоди є, на нашу думку, і те, що законодавство надає досить широке коло процесуальних варіантів отримання відшкодування. Так, процесуальне законодавство надає право потерпілому подавати позов виключно про визнання судом існування у потерпілого права виплати грошового відшкодування [8,62]. Слід зазначити, що цей підхід відрізняється від підходів прийнятих в інших країнах і дає можливість у позасудовому порядку, на підставі прийнятого судом так званого "рішення про існування підстав для позову", дійти згоди про виплату суми відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди [8,62]. В певних випадках сторони віддають перевагу саме позасудовому порядку.

Крім цього, існує ще процедура спрощеного порядку розгляду справ по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди. Передбачається, що за її умов розгляд справи відбувається без виклику відповідача до суду. Проте, позивач сам повинен вказати зазначену суму відшкодування, тоді як для звичайного судового процесу він може не встановлювати прогнозовану суму відшкодування. Ці можливості мають суттєве значення з точки зору сплати судового мита, в зв'язку з тим, що така вимога відшкодування розглядається німецьким правом як майнова і відповідно потребує попередньої оплати [8,62].

Оскільки вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди найчастіше подаються у зв'язку з дорожньо-транспортними пригодами, німецька судова практика, для прикладу, класифікувала п'ять самостійних груп вимог про відшкодування шкоди, які є самостійними предметами спору:

1) витрати на лікування;

2) підвищення потреб;

3) втрати в зв'язку з непрацездатністю;

4) втрата або пошкодження майна;

5) відшкодування за завдані страждання [8,62].

Позови з невизначеними вимогами, які виносять розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди на розгляд суду, можуть, при суттєво менших судових витратах позивача, мати в результаті стягнення значні суми відшкодування. В той же час, вказавши суму вимоги і сплативши відповідне мито, позивач встановлює цим верхню межу розміру відшкодування, оскільки позови за завдану моральну (немайнову) шкоду приймаються до розгляду тільки в межах розміру зазначеної в них суми. Привертають увагу розміри відшкодування та їх коливання - в основному від однієї до десяти тисяч марок.

Особливо слід відмітити можливості, які надає німецьке право двом категоріям осіб в зв'язку з відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди - нащадкам потерпілого, який до смерті мав право на відшкодування та третім особам, що досить часто бувають присутні на місці події. Раніше вимоги про відшкодування за страждання включалися в спадкову масу померлого тільки у випадку, якщо вимога про відшкодування була добровільна визнана делінквентом або у випадку, коли потерпілий встиг подати позов і було розпочате судове провадження. З часом ситуація змінилася: законодавець передбачив у чинному законодавстві норми, що передбачають можливість передачі права вимоги відшкодування моральної (немайнової) шкоди в спадок. Встановлювалося, що вимога відшкодування переходить в спадок незалежно від визнання правомірності вимог делінквентом або подання позову потерпілим. В разі, якщо внаслідок нещасного випадку потерпілий втрачав свідомість (знепритомнів) і перебував у такому стані до моменту смерті, судова практика виходить з можливості присудження спадкоємцям лише "символічної" суми відшкодування.

Окрему категорію потерпілих складають особи, що бувають присутніми на місці події, можуть отримати і, як правило, отримують, моральну (немайнову) шкоду, проте не від того, що дії спрямовані проти них, а від того, що вони є безпосередніми свідками зазначених подій. Вплив на таких третіх осіб розглядається як масоване вторгнення в психічну сферу потерпілого, здатного привести до депресії та невротичним змінам його особистості, що в свою чергу тягне за собою вторинні соматичні захворювання. При цьому мова йде про безпосереднє заподіяння шкоди в результаті так званого дистанційного впливу правопорушення.

3.3.3. В доктрині зазначається, що в англо-американській системі права при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовують три можливих підходи: концептуальний, особистісний та функціональний [9,282-284].

За концептуальним підходом наводиться аналогія з майновою шкодою. Прихильники цього методу вважають, що життя людини, функції організму є такими ж цінностями як і будь-яке майно. Відповідно, будь-яка частина тіла має об'єктивну цінність, і в разі пошкодження або знищення належить відшкодуванню. Для вирішення питань відшкодування моральної (немайнової) шкоди, в 1964 році, в Великобританії була створена комісія з питань відшкодування шкоди, що почала діяти за спеціально розробленою тарифною схемою.

Суть запропонованого підходу полягає в тому, щоб за визначеними і фіксованими умовами виплати своєчасно компенсувати завдану делінквентом шкоду і певним чином пом'якшити або звести нанівець негативні наслідки стану потерпілого. Застосування комісією зазначеної тарифної схеми здійснюється на підставі заяви потерпілого та фактичних обставин конкретної справи. Розмір відшкодування визначається за однакових підстав для кримінального і для цивільного судочинства [5,176-177].

Нова редакція тарифної схеми від 1 квітня 1994 року внесла певні зміни до порядоку визначення розміру відшкодування [8,24]. Були виключені положення про відшкодування втраченого заробітку та інші фінансові втрати. Окремі, чітко визначені правопорушення були диференційовані на групи. Для кожної групи, загальна кількість яких становить 25, передбачається єдиний розмір відшкодування. Нижня межа розміру відшкодування починається з однієї тисячі фунтів стерлінгів.

Слід зазначити, що за такою схемою відшкодуванню підлягали не будь-які психічні розлади, а тільки ті, що "позбавляють життєвої активності", під якими розуміються такі розлади психіки потерпілого, за яких психічні та (або) фізичні прояви розладу та втрата життєвої активності продовжуються більше шести тижнів з моменту події [8,24]. Було встановлено, що втрата життєвої активності передбачає зниження працездатності або здатності до навчання, розірвання або значну втрату соціальних зв'язків та сексуальні розлади. Моральна (немайнова) шкода при цьому виражається у вигляді шоку, який розглядається як посттравматичний стрес, депресії і подібні захворювання, що мають прояв в таких психічних симптомах як турбування, напряг, безсоння, збудження, відчуття невпевненості, агорафобія, постійне відчуття вини та думки про самогубство та фізичних симптомах - облисінні, астмі, екземі, нетриманні сечі, псоріазі [8,26]. Спрощена таблиця виглядає так [8,25]:

 
Слід зазначити, що для вимог відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди строк позовної давності зменшили з трьох до одного року. У виключних випадках комісія може поновити пропущений строк, особливо, коли йдеться про інтереси потерпілої дитини.

Варто вказати, що концептуальний (тарифний) підхід був запропонований з метою відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої такими правопорушеннями, які класифікувалися як злочини, оскільки в більшості випадків потерпілий міг не подавати позов в порядку цивільного судочинства, а звернутися до схеми, яка спеціально передбачена законодавством. На виплату відшкодування за цією схемою могла розраховувати особа, якій було завдано фізичну та моральну (немайнову) шкоду, яка прямо пов'язані з насильницькими діями. Передбачено, що зазначена тарифна схема поширюється і на осіб потерпілих від попередження правопорушень. Потрясіння від втрати володіння майном та пошкодження, отримані від дорожньо-транспортних пригод, не входили до складу дій, що передбачали відшкодування і не охоплювалися тарифною схемою.

Незважаючи на певні переваги, запропонований підхід був критично сприйнята в судових колах. Відмічають, що його застосування є кроком назад, оскільки зменшує можливість адекватного відшкодування завданої моральної (немайнової) шкоди і не враховує в достатній мірі обставини конкретної справи [8,25]. Недоліком вважають і те, що питання відшкодування вирішуються чиновниками комісії, а не присяжними на підставі принципів звичайного цивільного процесу.

Інший підхід - особистісний - полягає в тому, що глибина переживань, викликаних завданою шкодою, залежить від особливостей кожної конкретної особи [7,115]. Призначення відшкодування базується на тому, щоб певною мірою поповнити втрату щастя та можливості насолоджуватися життям тепер та в майбутньому.

В свою чергу, функціональний підхід, навпаки, передбачає неможливість встановити "цінність" щастя, а звідси, на думку його прихильників, суд повинен визначити таку суму відшкодування, яка є достатньою для "розумного вішення" [7,115].

Варто наголосити, що в законодавстві Сполучених Штатів Америки, як і у Франції, відсутня методика визначення розміру моральної (немайнової) шкоди. Проте існують два істотні підходи до вирішення цього питання [7,115]. Так, в окремих штатах Сполучених Штатів Америки використовується часовий підхід, який базується на тому, що з плином часу гострота негативних відчуттів знижується і відповідно розмір відшкодування повинен бути скоригований в сторону зменшення. Суть другого полягає в тому, що "вартість" болі та страждань повинна оцінюватися за допомогою "ринкових" важелів. Звідси випливає, що роль суду зводиться до того, що необхідно встановити - за яку суму потерпілий погодиться добровільно пережити певну біль, і тоді визначається грошова сума до сплати. Оскільки "поріг болю" у різних людей неоднаковий, то з метою одноманітного підходу до вирішення цього питання Верховний Суд США систематизує практику відшкодування моральної (немайнової) шкоди за різними категоріями справ, а також за ступенем нанесення тілесних пошкоджень. Найбільш цікаві і гучні приклади з судової практики знаходять відображення в щорічних виданнях Верховного суду Сполучених Штатів Америки. Зміст вказаних видань несе допоміжну інформаційну роль для судів та потерпілих.

3.3.4. В Російській Федерації в зв'язку з відсутністю передбачених законодавством методик О.М.Ерделевським розроблена авторська методика визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди [95,5-12].

Ця методика, як зазначає автор, перевірена практикою і тому є прийнятною для застосування. О.М.Ерделевський пропонує використовувати співвідношення максимальних санкцій кримінального кодексу, які, на думку автора, найбільш об'єктивно відображають значимість охоронюваних благ для визначення розміру відшкодування презюмованої моральної (немайнової) шкоди [8,127-140].