22

Содержание

Вступ 3

1. Адміністративне правопорушення 4

2. Склад адміністративного правопорушення 9

3. Адміністративна відповідальність 16

Висновок 22

Список використаної літератури 23

Вступ

Ключове місце у правовому забезпеченні адміністра-тивної реформи посідає адміністративне право -- найваж-ливіша фундаментальна галузь правової системи України. Воно базується на положеннях Конституції України, зако-нодавчих актах Верховної Ради, актах Президента та Уряду країни, актах центральних і місцевих органів державної виконавчої влади і тісно пов'язано з теоретичними поло-женнями таких суміжних юридичних дисциплін, як теорія держави і права, конституційне (державне) право, цивіль-не право, кримінальне право, кримінальний процес, кри-мінологія, трудове право та інших.

Адміністративне право органічно пов'язано з виконав-чою владою та державним управлінням. Воно виступає обов'язковим інструментом, за допомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у формі дер-жавного управління. Його норми є правовою основою по-будови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми -- апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права вста-новлюються державно-владні управлінські правовідноси-ни та закріплюються права і обов'язки громадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень, у від-ношеннях з представниками держави; встановлюються ор-ганізаційні та правові засади функціонування всієї систе-ми державної адміністрації; здійснюється розподіл повно-важень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, мето-ди, форми державно-управлінської діяльності.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ме-тою адміністративно-правового регулювання є встанов-лення і регламентація таких взаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано реальне до-держання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і сво-бод у випадках їх порушення.

В адміністративному праві традиційно виділяють дві частини -- Загальну та Особливу.

Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, якими закріплюються основні принципи держав-ного управління, регулюється правове положення його суб'єктів, визначаються методи та форми виконавчо-роз-порядчої діяльності, встановлюється адміністративна від-повідальність, регламентуються процесуально-процедурні питання у сфері державного управління.

Особлива частина адміністративного права об'єднує норми, якими закріплюються правові основи виконавчо-розпорядчої діяльності держави в адміністративно-полі-тичній сфері, в сферах економіки і соціально-культурного будівництва, підприємництва, міжгалузевого управління, а також забезпечення законності в державному управлінні.

Зміст Загальної та Особливої частин адміністративного права взаємозалежні і складають єдине ціле.

1. Адміністративне правопорушення

Поняття адміністративного правопорушення. Пра-вопорушення, як це випливає з самого терміна, є пору-шенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, за-кону. Скоїти правопорушення -- означає порушити право.

Кожне окреме правопорушення як явище реальної дій-сності завжди конкретне і має риси, що дозволяють розме-жовувати кримінальні правопорушення (злочини), адмі-ністративні правопорушення, порушення цивільного, тру-дового законодавства тощо.

Конкретність кожного правопорушення полягає в то-му, що воно здійснюється конкретною особою, у певному місці, у певний час, порушує конкретну норму конкрет-ної галузі права, характеризується точно визначеними ознаками.

Вивчення правопорушень та інших правових явищ, які з ними пов'язані, належить до найважливіших завдань будь-якої правової галузі. Не є винятком щодо цього й ад-міністративне право, більше того, тільки адміністративне й кримінальне законодавство містять статті, в яких закріпле-не поняття відповідного правопорушення. У Криміналь-ному кодексі України це ст- 7 "Поняття злочину", в Ко-дексі України про адміністративні правопорушення -- ст. 9 "Поняття адміністративного правопорушення".

У законодавстві інших галузей права подібних статей немає. Тому визначення відповідних видів правопорушень можна знайти лише в науковій літературі.Загальне поняття адміністративного правопорушення, як вже зазначалося, дає ст. 9 Кодексу України про адмі-ністративні правопорушення. В ній розкривається його матеріальний зміст, юридична природа і соціальна сут-ність, а також визначаються важливі ознаки.

Відповідно до даної статті, адміністративним правопо-рушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законодавством передбачено адміністративну відпо-відальність.

Необхідно зазначити, що до прийняття нині діючого Кодексу (прийнято 7 грудня 1984 р., введено в дію 1 черв-ня 1985 р.) законодавство України визначення адміністра-тивного правопорушення не містило. У рамках колишньо-го СРСР поняття адміністративного правопорушення на законодавчому рівні вперше було сформульоване в Осно-вах законодавства СРСР і союзних республік про адмініст-ративні правопорушення, що були прийняті 23 жовтня 1980 р. До цього часу визначення адміністративного пра-вопорушення було тільки в науковій літературі.

Так, правила користування засобами морського транс-порту досить великі і містять значну кількість приписів, які зобов'язують особу здійснювати чи не здійснювати певні дії. Проте порушення тільки двох пунктів з цих пра-вил (пошкодження внутрішнього обладнання і куріння у невстановлених місцях на судні) спричиняє накладення адміністративних стягнень (ст. 115 КпАП).

По-п'яте, юридичною ознакою адміністративного пра-вопорушення є об'єкт посягання. Це діяння, що посяга-ють на державний чи громадський порядок, власність, права, свободи громадян, на встановлений порядок управ-ління. Конкретні об'єкти, посягання на які роблять діяння адміністративним правопорушенням, визначені статтями 41--212 Особливої частини КпАП.

Дослідження юридичної природи адміністративного правопорушення, з'ясування його сутності й змісту пов'я-зане з питанням його громадської безпеки.

На відміну від цього визначення злочину, визначення адміністративного правопорушення (ст. 9 КпАП) не вказує на його громадську небезпеку. Більше того, термін "гро-мадське небезпечний вчинок" стосовно адміністративних правопорушень законодавець не вживає. Звідси випливає припущення, що громадська небезпека не визнана універ-сальною властивістю усіх адміністративних правопору-шень (проступків), а матеріальною, загальною їх ознакою є те, що вони "посягають на ...", тобто завдають збитків (заподіюють шкоду) державному і громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому по-рядку управління.

Водночас підстав для ствердження, що адміністративні правопорушення не належать до діянь громадське небез-печних, не так багато, як для того, щоб зробити протилеж-ні висновки.

Багаторічна дискусія з цього приводу за участю спеці-алістів у галузі адміністративного, кримінального, цивіль-ного права, теорії права, кримінології підстав для одно-значного висновку не дає. Отже, з даного питання в юри-дичній науці найрельєфніше визначились дві позиції.

Особливою частиною даного Кодексу, але через малозначущість не є громадське небезпечними. Отже, зазначають вони, у праві чітко закріплено, що малозначущий протип-равний вчинок не є громадське небезпечним і не може розглядатися як злочин.

Виходячи з цього положення, можна зробити два висновки.

Перший: ознака суспільної небезпеки властива тільки злочинам, інші правопорушення позбавлені цієї якості.

Другий: адміністративні правопорушення (проступки) не являють собою суспільної небезпеки; це суспільне шкідливі, антигромадські явища. Тому й відрізняються злочини від.адміністративних правопорушень тим, що зло-чини -- діяння суспільне шкідливі, а адміністративні пра-вопорушення -- діяння лише шкодочинні.

Прихильники оцінки адміністративних правопорушень як діянь, що являють собою певну суспільну небезпеку (А. Трайнін, А. Сахаров, М. Шаргородський, А. Піонтков-ський, Н. Малеїн, Є. Додін, Л. Коваль та ін.) виходять з матеріальної єдності усіх правопорушень. І злочини, й ад-міністративні правопорушення, й дисциплінарні провини, й цивільні правопорушення є до певної міри суспільне не-безпечними діяннями. Тому суспільна небезпека -- це оз-нака, властива їм усім без винятку. Відмінність полягає лише в ступені суспільної небезпеки.

Злочини мають підвищений ступінь суспільної небез-пеки. Адміністративним (та іншим) правопорушенням во-на властива "меншою", "невеликою", "невисокою", "не-значною" мірою і не досягає того рівня, з якого почина-ється застосування заходів кримінальної репресії.

Підтвердження цієї позиції, на думку її прихильників, міститься в ч. 2 ст. 1 КК, де йдеться про те, які суспільне небезпечні діяння є злочинними. Звідси випливає обгрун-тований висновок, що поняття суспільне небезпечного ді-яння значно ширше поняття злочину, тобто далеко не всі суспільне небезпечні діяння є злочинами.

Підкріплюють дану точку зору дві обставини.

По-перше, злочини і адміністративні правопорушення як соціальні явища дуже близькі між собою, а межі між ними досить рухливі й надто умовні. Тому нерідко перші з них перетворюються на другі й навпаки. Іншими словами, досить розповсюджені випадки, коли одне й те саме діян-ня на одному проміжку часу може розцінюватись як злочин, а на іншому -- як адміністративний проступок, що тягне за собою покарання.

Так, у 1956 році оцібула встановлена адміністративна відповідальність за дрібне хуліганство. Навіть якщо хулі-ганські вчинки протягом року здійснювались однією й тією ж особою два, три і чотири рази, винний щоразу при-тягався лише до адміністративної відповідальності. У 1960 році за третє дрібне хуліганство, здійснене протягом року, була введена кримінальна відповідальність. 26 липня 1996 року була встановлена кримінальна відповідальність за по-вторне дрібне хуліганство. У 1997 році кримінальну відпо-відальність за дрібне хуліганство відмінили.

Нині, як і в 1956--1960 роках, дрібне хуліганство тягне за собою лише адміністративні санкції.

Чи можна з цього зробити висновок, що в 1969 році суспільне небезпечним діянням стало третє дрібне хулі-ганство, в 1966 році -- уже друге, а до 1977 року це право-порушення втратило суспільне небезпечний характер? Чи відображають наведені правові метаморфози реальну зміну соціальної значущості відповідних діянь? Ні. За вказаний проміжок часу властивості дрібного хуліганства майже не змінилися, а от їх правова оцінка змінилася суттєво.

Отже, все залежить від волевиявлення законодавця, ви-раженого у праві й зумовленого соціально-політичними та іншими потребами суспільства, а також ситуацією, що в ньому склалася.

Тому мав рацію М. Шаргородський, коли ще в 1968 ро-ці писав, що між різними категоріями правопорушень об'єк-тивно існує лише кількісна відмінність у ступені суспільної небезпеки, а якісну відмінність надає законодавець1.